Чи мріють андроїди про електричних овець? - Філіп Кіндред Дік

простягнула руку, і він неохоче подав їй аркуші паперу. — «У журналі ви натрапили на кольорове фото оголеної дівчини на всю сторінку». Це перше. «Ви завагітніли від чоловіка, який обіцяв з вами одружитися. Чоловік покидає вас і йде жити до жінки, вашої найкращої подружки; ви робите аборт». Загальна тенденція ваших запитань очевидна. Я зараз же викликаю поліцію, — і далі цілячись у нього з лазерного пістолета, вона перейшла кімнату, зняла слухавку відеофону і набрала оператора. — З’єднайте мене з поліцією Сан-Франциско, — сказала вона. — Мені потрібна допомога поліцейського.

— Просто чудово, — видихнув Рік з полегшенням, — ви вчинили дуже правильно.

Хоча йому здався дещо дивним її крок; чому б їй просто не взяти і не убити його тут, на місці? Як тільки прийде патрульний, у неї не залишиться жодних шансів; і він виконає своє завдання. «Мабуть, вважає себе людиною, — вирішив Рік. — Певно, навіть нічого не підозрює».

По кількох хвилинах, упродовж яких Люба не втомлювалася тримати його під прицілом пістолета, ввалився здоровезний, як той запряжений віл, поліцейський у старосвітській синій уніформі з пістолетом на поясі та з зіркою на грудях.

— Усе добре, — сказав він Любі. — Заховайте оту свою штукенцію.

Вона опустила пістолет, а поліцейський узяв його і перевірив, чи лазер насправді заряджений.

— Що тут відбувається? — запитав він Любу. Вона ще й слова не промовила, як поліцейський обернувся до Ріка. — Хто ви такий?

— Зайшов до мене в гримерку; я його до цього в житті не бачила, — розповідала Люба Люфт. — Сказав, що проводить опитування чи якесь дослідження і хоче поставити мені кілька запитань; тож я, нічого не підозрюючи, погодилася, а він почав ставити мені всілякі непристойні запитання, немов який збоченець.

— Ваше посвідчення особи, — звернувся до Ріка запряжений віл, простягаючи руку.

— Я мисливець за головами з управління, — мовив Рік, подаючи посвідчення.

— Я знаю всіх мисливців за головами, — відрубав запряжений віл, придивляючись до посвідчення. — Управління Сан-Франциско?

— Мій безпосередній начальник — інспектор Гаррі Браєнт, — провадив Рік. — Я проробляю підозрюваних за списком Дейва Голдена, який зараз у лікарні.

— Я вже сказав, що знаю всіх мисливців за головами, — буркнув запряжений віл, — але чомусь ніколи про вас не чув, — він віддав Рікові посвідчення.

— Зателефонуйте інспекторові Браєнтові, — наполягав Рік.

— Немає такого інспектора Браєнта, — заявив запряжений віл.

І тут до Ріка дійшло, у чому річ.

— Ви — андроїд, — сказав він запряженому волові. — Так само, як і міс Люфт, — підійшовши до відеофону, він підняв слухавку. — Телефоную в управління.

А в самого промайнула думка: як далеко він зможе зайти, поки ці двоє андроїдів його не зупинять?

— Номер управління... — почав запряжений віл.

— Я знаю номер, — Рік набрав номер, і оператор поліцейського управління одразу відповіла. — З’єднайте мене з інспектором Браєнтом, — сказав він.

— А хто телефонує?

— Рік Декард.

Він стояв і чекав; тим часом запряжений віл поруч із ним записував свідчення Люби Люфт; ніхто з них не звертав на нього жодної уваги. Пауза, відтак на екрані з’явилося обличчя Гаррі Браєнта.

— Що там у тебе? — запитав він Ріка.

— Якесь непорозуміння,— відповів Рік.— Одна зі списку Дейва зателефонувала і викликала патрульного. Я не можу йому довести, хто я такий. Він каже, що знає всіх мисливців за головами в управлінні, але про мене не чув, — і додав: — Про вас він також не чув.

— Дай мені його, — попросив Браєнт.

— З вами хоче поговорити інспектор Браєнт, — Рік простягнув слухавку.

Запряжений віл перестав опитувати міс Люфт і підійшов до відеофону.

— Патрульний Крамс, — жваво сказав запряжений віл. Пауза. — Алло? — патрульний слухав, сказав ще кілька разів «алло», почекав, а тоді обернувся до Ріка.— На лінії ніхто не відповідає. На екрані також нікого немає, — він кивнув на екран відеофону.

Рік забрав слухавку в запряженого вола.

— Містер Браєнт? — слухав; чекав; ні звуку. — Я ще раз наберу.

Він поклав слухавку, почекав, знову набрав добре знайомі йому цифри. Пішли гудки, але ніхто не відповідав; гудки лунали й лунали.

— Ану я спробую, — мовив патрульний Крамс, узявши слухавку з рук Ріка.

— Ви, мабуть, помилилися номером, — патрульний набирав номер.— 842...

— Я знаю номер, — огризнувся Рік.

— Це патрульний Крамс, — сказав запряжений віл у слухавку. — Скажіть, будь ласка, чи працює в управлінні інспектор на прізвище Браєнт? — коротка пауза. — Ну, а мисливець за головами на ім’я Рік Декард? — знову пауза. — Ви впевнені? А може, його недавно прийняли... гаразд, зрозуміло; дякую. Ні, я повністю контролюю ситуацію, — офіцер Крамс поклав слухавку й повернувся до Ріка.

— Але ж мене з ним вже з’єднували, — дивувався Рік. — Я говорив з ним; він захотів поговорити з вами. Може, щось із телефоном; певно, якісь негаразди на лінії; хіба ви не бачили... на екрані з’явилося Браєнтове обличчя, а тоді зникло, — він нічого не розумів.

— Свідчення міс Люфт я вже записав, Декарде,— відповів патрульний Крамс. — Летимо до Палацу правосуддя, хочу записати і ваші свідчення.

— Гаразд, — погодився Рік. А Любі Люфт кинув: — Незадовго я повернуся. Тестування ще не закінчене.

— Він — маніяк і збоченець, — запевняла Люба Люфт патрульного Крамса. — Я боюся його, від нього в мене аж мурашки по тілі, — вона пересмикнула плечима.

— А яку оперу ви ставите? — запитав її патрульний Крамс.

— «Чарівну флейту», — відповів Рік.

— Я не вас питаю, а її, — запряжений віл невдоволено зиркнув на Ріка.

— Хочеться якнайшвидше потрапити до Палацу правосуддя, — сказав Рік. — Непорозуміння вимагає негайного з’ясування, — він попрямував до дверей гримерки з портфелем під пахвою.

— Спочатку я вас обшукаю, — патрульний Крамс заходився спритно його обшукувати й одразу знайшов Ріків службовий «Маґнум» і лазерний пістолет. Забрав їх, а за мить, понюхавши дуло пістолета, заявив: — Ви з нього недавно стріляли.

— Я щойно мав сутичку з анді,— пояснив Рік.— Його рештки все ще в моєму говеркарі на даху.

— Гаразд. Підіймемося і все з’ясуємо.

Коли вони підвелися і виходили з гримерки,