Сам собі бог - Олександр Петрович Ємченко
— Так, — мовив Куриленко, — він метикуватий, аж надто метикуватий зух, але іноді його заносить на слизьке. І тепер ось він пішов на незаплановану корекцію руху…
— І, можливо, уникав нічної грозовиці? — спробував виправдати свого приятеля Попович.
— Значить, невдало уникав. Платформа обладнана приладами інфрабачення. Не помітити високого стрімчака просто неможливо було…
У Центрі космічних польотів на них уже чекав академік Шафорост, який щойно прибув з позамарсового астероїда Церери.
— Кепські справи, хлопці, — мовив він, коли екіпаж «Правди» зібрався у Зоряному залі. — Симоненко сам не виборсається з венеріанських лещат. Рятувальні служби готові прийти на допомогу, але потрібна цілковита, повторюю, цілковита гарантія. От і вирішено залучити екіпаж «Правди», — академік зробив паузу, оглянув присутніх і зупинив свій погляд на командирові космольота. — Не бачу психолога Тристана…
— Пояснення дасть Яланський, — відказав Куриленко.
— Його не буде серед нас, — підвівся астроном. — Він полинув у світ, звідки можна й не повернутися…
— Не розумію…
— Ні, психолог не загинув. Він просто відійшов за пруг земного життя, а точніше, разом з двома тібетськими ламаїстами телепортувався в сузір’я Змієносця, на їхню прабатьківщину.
— Але ж, — звів брови академік, — наскільки я знаю, земляни ще не освоїли такого наддалекого телепортування.
— Для священної спілки ламаїстів це вже пройдений етап.
Вони здатні вільно пересуватися у часі і просторі. Розумовий апарат нашого психолога, його телепатичні здібності виявилися такими, що дали змогу і йому перенестися в інший світ. Повернеться Тристан назад чи ні — побачимо. В усякому разі, прощаючись, він просив не справляти по ньому поминальної учти. Він просто змінив свою адресу, переїхав, так би мовити, на іншу зоряну квартиру.
Академік Шафорост, заклавши за спину руки, двічі пройшовся вздовж столу, потім, чомусь всміхнувшись, згідливо промовив:
— Так, Всесвіт — наш спільний дім. Кожен з нас вільний у виборі свого помешкання. Якщо, звичайно, зуміє реалізувати цей вибір.
До Венери «Правда» летіла на планетарних двигунах — для гіперпросторового переходу була надто мала відстань. І хоч як вони квапилися на допомогу Симоненку, головний енергетик Треба не наважився заганяти космоліт в короткохвилинний сон, який міг коштувати людям життя.
— До Юпітера, Сатурна і далі — будь ласка, — говорив він, — доправлю у змиг ока, а ось ближче — даруйте, — Треба розвів руками, а потім грайливо всміхнувся. — Що, парадокс, нонсенс? Авжеж, у тому енергетичному вимірі, куди ми себе кидаємо, все навпаки — великі відстані долаються швидше, ніж малі, — неперевершений за вдачею мовчун, головний енергетик аж упрів від такої довгої тиради.
Коли «Правда» вийшла за межі сягу земного тяжіння, академік Шафорост, який визнав за необхідне особисто очолити експедицію, звернувся до присутніх у центральній каюті космольота:
— Ми в загальних рисах уже обміркували план рятувальних робіт. Деталі — на місці. А поки що у нас в резерві є кілька вільних годин. Хотілося б ґрунтовніше поговорити про вільне пересування у часі і просторі. Ми вже дечого досягли в цьому, але тільки в межах Сонячної системи і з допомогою техніко-енергетичних засобів. А ось так, як це вміють тібетські ламаїсти і, зрештою, наш психолог? До речі, з чимось подібним ми вже зустрілися на Плутоні, коли Куриленка й Поповича незбагненим дивом було перенесено з надр планети на космоліт. Завдяки чому ж, на якому ґрунті з’являється можливість безборонно прошивати безмежні простори Всесвіту? Хто, насамперед, здатний на таке і яким шляхом можна досягти цього? — не чекаючи відповіді, Шафорост вів далі: — Пригадую, коли я проходив курс східної філософії і психології, нас тоді вчили, що треба до мінімуму обмежувати чисто механічну роботу пам’яті, а більше часу присвячувати розвитку й вдосконаленню внутрішніх почуттів, виявленню й реалізації здібностей і прихованих сил. Ви ж знаєте, що цивілізація, яка досі існувала на Землі, розвивала в людині фізичні й інтелектуальні засади на шкоду психічним і духовним. Колись люди жили в атмосфері мороку й відчаю тільки тому, що їхні очі були прикуті до земного життя з усіма його фізичними і грубими матеріальними проявами…
— А що ж, треба було задерти голову й весь час вдивлятися в небеса? — з нотками іронії запитав геолог Гах, якому не до душі були подібні філософські розмірковування.
— Ні, любий друже, не в небеса, а в самого себе. Зрозумів?
— І що тоді?
— Тим-то й ба — що тоді? А тоді, — академік підвівся з крісла і відійшов у протилежний кут каюти, — а тоді людина швидше звільнилася б від великої змії ілюзії…
— Щось дуже туманно, — не здавався геолог.
— Я не збираюсь читати лекції, — Шафорост повернувся на своє місце, — висловлювати хрестоматійні істини на кшталт того, що «пізнай себе, і ти пізнаєш весь світ», «людина-це те, про що вона думає», тощо. Це всім відомо.
І все ж скажу, що істинні мудреці всіх часів постійно наголошували: людське суспільство повинно створювати вільних людей, вільних розумово, вільних морально, вільних духовно, вільних від будь-яких забобонів і особливо вільних від егоїзму. Бо що таке егоїзм? Це диявольська сила, що змушує людину зловживати набутими знаннями і силою. Егоїзм — це людська споруда, вікна і двері якої завжди широко відчинені для проникнення в душу всіляких провин і гріховностей. І це насамкінець знецінювало людину…
— Бачу, — втрутився в розмову Куриленко, — що ми мимоволі скочуємося на розмову про «добро і зло», що є наріжним каменем людського буття. Справді, колись люди не знали, що кожна низька і корислива дія відкидає їх назад, тоді як благородна думка і безкорисливий вчинок винищує людину, ставить сходинкою до горішніх і світліших сфер буття. Тоді не всі розуміли,
