Антхіл - Тетяна Тиховська

— Ще краще! Чи ви забуваєте, що будь-яка теплова станція, як і, до речі, двигуни машин, палять органіку й викидають в атмосферу силу силенну шкідливих викидів? Тим самим ми створюємо навколо Землі штучний теплозахисний шар, що приведе до апокаліпсису на всій планеті!

— То Ви, колего, трохи перебільшуєте! Це ж які мають бути масштаби згоряння кисню, аби досягти такого трагічного фіналу!

— Вони й зараз чималенькі! Споживання електроенергії росте колосальними темпами. То ж схоже, що іншого вибору, як будувати атомні станції, у людства просто немає.

— То чи не почати людству взагалі думати про обмеження використання джерел енергії?

— А на що Ви сподіваєтесь? Що людство обмежить себе в автівках, літаках, «розумних будинках», промисловості? Ви в це вірите? Четвертий реактор Чорнобильської атомної майже в робочому стані. Він відразу покриє сьогоденний брак електроенергії! А далі можна розконсервувати так звану третю чергу атомної — п’ятий і шостий енергоблоки. Це ж який потенціал!

— Ще додайте: на наш вік вистачить! Хай там як, а я голосуватиму проти відновлення Чорнобильської атомної. Хоч перед нащадками матиму чисте сумління. Як ще будуть нащадки.

Взагалі ідея відновити Чорнобильську атомну станцію виникла, коли стало можливим переробляти радіоактивні речовини. Їх завантажували в плазмову піч. На виході з печі обсяг небезпечного матеріалу скорочувалася в сотню разів! Він спікався на відносно безпечні капсули, що й місця займали значно менше, і водою не вимивалися, і зберігалися неушкодженими досить довго.

Воно-то світового досвіду прискореної дезактивації такого масштабу ще не було, але на невеликих ділянках його вже застосовували.

Першу спробу дезактивації зробили ще на початку червня сумнозвісного 1986 року. Тоді бригада хімзахисту три дні драїла якийсь там секретний об’єкт, мало не язиком вилизувала. На деякий час допомогло, а потім рівень радіації знову відновився. Чи то наново накопичився, чи з дощем натрусився, хто ж його знає.

Але час пройшов. То чом би й вдруге не спробувати? Забруднені частини станції можна ретельно очистити за допомогою кислоти. А верхній шар ґрунту зняти і переробити.

Ризик, звісно, є. Та можна якісь перестороги застосувати. До найбільш забруднених ділянок заборонити доступ, хоч не якийсь час. А Зону заселяти молодими, здоровими людьми. Бажано, з дітьми — аби не псувати демографічну статистику.

Хтось навіть запропонував достроково звільняти осуджених за умови їх проживання в Зоні без права виїзду. Та на нього відразу замахали руками: ото вже занадто! Ще чого ліпшого Європейська комісія щодо гуманності утримання злочинців галас здійме. А до них ще якась спільнота за права людини долучиться. Їм аби привід! І покотиться, покотиться, як снігова куля. Ні! Краще вже надати чималенькі пільги та заселити Зону добровольцями. Таких досі знаходиться доволі. Хтось же там працює! Вже майже сто років. А якщо якомога ретельніше повичищати, то, можливо, не так вже й небезпечно там буде й жити.

Отже, з людьми розібралися.

Але залишалася проблема з фауною зони. І саме навколо цієї проблеми трощили списи представники різних угруповань, готуючи обґрунтування для можновладних структур.

І все хилилось до висновку: вони мусять бути безжальними. Безжальними до тварин з великою дозою опромінення, що призвела до мутацій. Тварин, що мешкали в Зоні. Тварин, що можуть покинути територію Зони і поширювати мутації далі по континенту. Неконтрольовано поширювати.

На захист такого рішення приводили той факт, що за спостереженнями багатьох науковців, як вітчизняних, так і закордонних, популяції таких тварин однаково скорочується. Вони стають безплідними, живуть менше, ніж на чистій території. Тобто, вони однаково приречені. То роком раніше, роком пізніше…

Тут постала наступна проблема. Як же тих приречених тварин з Зони винищити, всіх, в один момент, але без шкідливих наслідків для людей і для тварин поза Зоною?

І знову відновилися суперечки. Спочатку пропонувалися звичайні засоби, що використовують мисливці: тенета, ями, загоничі, відстріл. Та де ж гарантія, що винищать усіх тварин? А саме в цьому полягало завдання. Банальне отруєння відмели теж, як неефективне й шкідливе для довкілля.

Слово було за військовими.

Запропонували, бува, водневу бомбу. Начебто можна було розрахувати потужність, висоту для детонації, аби не залізти за Зону. І повбивати все живе десь в радіусі з десяток кілометрів від епіцентру.

Але пропозицію не схвалили, бо наслідком від вибуху, окрім загибелі живих істот, було утворення вогняного вихору такої температури, що випаровував всі джерела води, плавив каміння до склоподібної маси і… знову розповсюджував радіоактивний пил. І вже не на десятки кілометрів, на сотні.

То заради чого тоді дезактивувалася Зона?!

Здавалося, обговорення зайшло в глухий кут. Та ось виникла ще одна пропозиція: застосувати вакуумні снаряди. Не дуже розповсюджена зброя. В ідеалі вбиває все живе на досить обмеженій ділянці, але не вивертає землю і не руйнує споруди. Така собі чистенька вибухівка. Її начебто випробовували в Афганістані. На людях. А тут усього-на-всього тварини. То можна й спробувати. Як вийде — шкода мінімальна. А не вийде — може, що інше прийде на думку.

Отак, в палких суперечках жереб було кинуто.

Людина попри своє марнославство не спроможна змінити основ світобудови. Земля обертається навколо себе та навколо Сонця. Ніч неодмінно заступає день. Змінюється погода, а пори року чергуються заведеним порядком вже мільйони років.

Але людина намагається втрутитись в заведену систему. То річки повернути назад, то болота висушити, то високу гору, що її спорудила Природа, прорубати, аби крізь неї запустити потяг. А що часом за цих робіт зникають цілі біологічні види — на те не дуже й зважають.

З точки зору тварин, що мешкали в Зоні, вбивство всіх її мешканців було геноцидом. А люди цю ж подію сприймали як «зачистку» перед початком відродження сучасного