Українська література » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
йшов в обидві сторони за горизонт. Спереду чорно-бура рівнина вже набирала зеленуватого відтінку.

Кроків за п’ятдесят від горба між грузькими берегами тихенько протікав широкий струмок. Туман клубочився над рівниною. Червонувате сонце, що час від часу з’являлося, як і раніше, стояло в зеніті, хоч годинник показував уже пів на дев’яту вечора. За цей день відмахали п’ятдесят кілометрів.

Поки Боровий кип’ятив воду, інші висловлювали здогади, яку температуру кипіння покаже інструмент після такого очевидного довгого спуску.

Одні стояли за 125, інші за 115°. Макшеєв навіть бився об заклад з Папочкіним.

— Ніхто з вас не виграв! — сказав метеоролог, коли спостереження закінчилось. — Термометр показує тільки 110°.

— Все-таки я був ближче до істини, — сказав Макшеєв, — я стояв за 115°.

— А чи не думаєте ви, що краще буде потрощити всі ці непридатні інструменти? — жовчно запитав Боровий.

— Ви справді надто берете до серця незрозумілі фокуси атмосферного тиску, — заспокоював його Каштанов, — ніби вважаєте себе відповідальним за них!

— Не в цьому справа, а в тому, що інструмент стає непридатним, навіщо ж його тягти!

— Тепер він може бути непридатним з невідомої для нас причини, але при дальшій подорожі, очевидно, знову стане нам у пригоді.

Після вечері радилися про дальший хід подорожі. Якщо безсніжна тундра простягається й далі на північ, як це не дивно, то чимала частина спорядження стає не тільки некорисною, а навіть шкідливою, що гальмуватиме швидкість руху, а саме: лижі, нарти, собаки та запас корму для них, зайвий теплий одяг, значна частина спирту і навіть сама юрта. При теплій погоді, що встановилася тут, можна було б задовольнитися легким наметом, що є в запасі, а паливо довелося б збирати в тундрі.

Тому вирішили зробити на горбі дньовку і послати без речей дві партії в різні сторони, щоб виявити характер місцевості та умови пересування, які чекають на експедицію. Після цього можна було залишити в складі на горбі все зайве, що буде потрібне тоді, як повертатимуться назад льодами.

БРОДЯЧІ ГОРБИ

Другого дня Іголкін і Боровий залишились біля юрти: перший для догляду за собаками, другий для різних метеорологічних спостережень. Решта четверо пішли на розвідку, поділившись на дві партії: Каштанов і Папочкін пішли на південний схід, а Макшеєв і Громеко — на південний захід. Всі пішли на лижах, але з наміром залишити їх, якщо ґрунт стане досить сухим.

Кожний дослідник був озброєний рушницею. Не можна було думати, що і в тундрі не трапиться ніякої дичини, як це було на сніговій рівнині. Неспокійна поведінка собак протягом ночі примусила гадати, що якісь тварини можуть зустрінутись. Свіже м’ясо було дуже потрібне не тільки людям, а й собакам.

Каштанов і Папочкін на своєму шляху незабаром натрапили на широкий струмок, за яким і далі простягалась тундра.

Незабаром вона стала така суха, що лижі довелося зовсім залишити. Їх поставили конусом, зв’язавши вгорі вірьовкою, щоб легше було помітити, коли повертатимуться назад.

На сухій тундрі зеленіла вже молода травка, а приземкуватий чагарник вкрився зеленими листочками і квітами. По рівнині слався туман, подекуди розріджуючись на дуже дрібний дощ. Але в проміжках світило і помітно гріло червонувате сонце, диска якого все-таки не було ясно видно.

Кілометрів за десять від стоянки супутники помітили спереду кілька темних крутосхилих горбів, обриси яких через туман не були різкі.

— Он прекрасне місце для огляду місцевості в хвилини розрідження туману! — вигукнув Папочкін. — На цій гладенькій рівнині з висоти горба повинно бути видно далеко.

— Ще цікавіші ті корінні породи, які ми знайдемо на них, — відказав йому Каштанов. — Досі геологічна здобич нашої експедиції була дуже мізерна.

— Зоологічна ще мізерніша!

— Ну, тепер тундра обдарує нас. А за формою і кольором цих горбів можна думати, що це — куполи базальту або іншої вулканічної породи.

Обидва дослідники кинулися майже бігцем до бажаної мети, яка то з являлася крізь пелену туману, то зовсім зникала в ній.

Каштанов і Папочкін бігли більш як чверть години, а темні горби, здавалося, були так само далеко, як і спершу.

— Цей клятий туман дуже заважає правильно визначати віддаль! — сказав зоолог, зупиняючись, щоб звести дух. — Я був певен, що до горбів недалеко, а ми біжимо, біжимо і майже не наблизились. Я захекався.

— Ну що ж, відпочинемо! — згодився Каштанов. — Адже горби не втечуть від нас нікуди.

Вони стояли, обіпершись на рушниці. Раптом Папочкін, який дивився в сторону горбів, вигукнув:

— Дивно, якщо це тільки не облуда! Мені здалося, що наші горби рухаються.

— Це повзе туман, тому й здається! — спокійно відповів Каштанов, запалюючи люльку.

— Ні, тепер я ясно бачу, що горби пересуваються! Дивіться, дивіться швидше!

Попереду, недалеко, тепер ясно було видно чотири темні маси, які повільно пересувалися тундрою.

— Горби базальту чи іншої вулканічної породи звичайно стоять на одному місці! — саркастично зазначив Папочкін. — Проте, в цій країні непояснимих явищ, можливо, і такі горби бродять з місця на місце! Який жаль, що з нами немає Борового!

Каштанов у цей час вийняв бінокль і спрямував його на горби, що рухалися.

— А чи знаєте, Семене Семеновичу, — сказав він голосом, що тремтів від хвилювання, — цими горбами належить відати не мені, а вам, бо це великі тварини, щось ніби слони, — я ясно розпізнаю довгий хобот.

Вони знову побігли вперед і зупинилися тільки тоді, коли туман почав знову розходитися; темні маси були вже значно ближче.

— Ляжемо! — сказав зоолог, — інакше вони можуть помітити нас і втечуть.

Вони прилягли на землю. Тепер Папочкін припав до бінокля, чекаючи зручного моменту. Нарешті туман розвіявся так, що на віддалі чотирьохсот-чотирьохсот п’ятдесяти кроків можна було ясно розпізнати чотирьох слоноподібних тварин, які обривали гілочки повзучого чагарника і, красиво вигнувши

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: