Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

— Ваш приятель, доктор Тесла…

— Залишився.

— Неподалік від Байкалу є таке місце, про яке гуляють між бурятами оповіді, що навіть у найсуворіші морози там квітне зимове життя, повільне, темне, й що там абааси викрадають людей і тварин у Підземний Світ, перетворюючи на мамутів, а хто…

— Я знаю, що існує. Здогадався. Тобто… вирахував. — Затягнулося світлим димом. — Батько про нього почув від вас. У нього було тільки пару пляшок сажаевки для початку, нічого б…

— Він сам захотів! — Пілсудський гнівно ляснув гральною картою. — Він сам пішов!

Тихо засміялося.

— Я знаю. Він, ніхто інший, він сам.

— Я дам вам мапу…

— Мені не пильно. — Піднеслося руку з цигаркою, оленяча шкура зісковзнула з рамен. — Я зовсім не кваплюся у Кригу. Це самогубне задоволення.

Він насупився.

— Як для кого. Це ви мене шукали через Хрущинського, ви хотіли поговорити зі мною, пане Ґерославський. І що, тепер ви вже цього не прагнете? Батька знайти?

— Батька розморозити, батька урятувати… А пощо вам такий розморожений Ґерославський, який із лютими не балакає?

Він скривився.

— Ви відчуваєте до мене злу недовіру, чи я вам у чомусь кривди завдав?

Тоді вийнялося з-за пазухи кожуха пошарпаний аркуш, складений увосьмеро. Розпросталося його поволі на столі.

Пілсудський поглянув збентежено.

— Що це за математика знову?

— Не математика, а зашифрований лист від варшавських соціалістів до Філіпа Ґерославського, якого я мав йому, попри вашу тут сувору охорону, переказати.

— І що ж там пишуть?

— Весна народів — так. Відлига до Дніпра. Але Петербурґ, Москва, Київ, Крим — ні. Японія — так. Партія наказує: час компенсації — так; Росія під Кригою. Усі засоби — так. Увага: «молоді» й розтальники проти Зими. Борони лютих. Не вір Старому. Кур’єр прибуде. Живеш.

— Ага.

— Тож я думаю, — тягнулося поволі, — що батько не цілком із вашою політикою погоджувався. Либонь, він написав до старих товаришів, перш ніж зійшов на Шляхи Мамутів. Домовився про листування, про шифр. Може, він власне застерігав їх перед Юзефом Пілсудським? Бо пішов до лютих, а потім минув рік, другий, третій, четвертий — і що? Ви далі стріляєтеся з козаками на сибірському бездоріжжі, а Польщі як не було, так і немає.

— Так легко Історію не розвернути.

— Але Крига, Крига із неї спочатку мала б зійти! А тут нічого — Зима ще більша. Хіба що ви не вірите Бєрдяєву, але тоді навіщо намагатися досягти Відлиги? Хіба лиш для занепаду крижлізної промисловости? Га?

— У мене слабка голова до метафізики, зрештою, логічні абстракції Маркса теж якось не пасують до мого мозку. Я вважаю себе передусім практиком, пане юначе-математику, і навіть якщо загалом теорії Бєрдяєва не вважаю істинними, я все ж бачу — власне тому, що дивлюся з позиції практики, — що в них щось є. Історія точиться по-іншому, ніж усі очікували. — Він повернувся у кріслі, вказав картою (винова дама) на книжкову полицю. — Погляньте там на Зеєштерна. Ну, візьміть, візьміть, зазирніть.

Усталося, знялося книжку. «1906: Der Zusammenbruch der alten Welt», перевидання ляйпціґського видання 1907 року, авторства якогось Фердінанда Ґраутгоффа, який у першому виданні ховався під псевдонімом «Зеєштерн». Погорталося вступ. Книжка цілком виразно пророкувала війну Британської імперії з Німеччиною, спровоковану якимось кумедним інцидентом у колонії на Самоа, у відповідь на що Королівський Флот атакує Куксгафен, тим самим розпалюючи гігантський європейський конфлікт.

— Бачте, коли я мешкав там, у Європі, — оповідав у тоні гутірки Старий, — мене вразило те, у скількох романах, причому популярних, копійчаних, друкованих у журналах, у скількох романах описувалося тоді — й за багато років до того — таке майбутнє, на яке ми всі палко сподівалися: велика війна між великими державами, завдяки якій з’явиться шанс для вільної Польщі. Потім я навіть намагався ці романи колекціонувати — але у мене по життю погано з майном, книжка тут, книжка там… Було у мене десятки назв, якщо й не сотні. Німецька, англійська, ба навіть французька літератури. Романи Кертіса, Ле Ке, Коула, Оппенгайма, Айзенгарта, Німана, Гайнрічки, Мюнха, Трейсі, Бляйбтроя. Переважно про вторгнення Німеччини до Великобританії і різні війни імперії Гогенцоллернів. Була й така, у якій на порятунок британцям приходять японці. А ось ця — погляньте на її завершення, на фінал воєнної історії.

Знайшлося закладку між багато разів читаними сторінками й уривок завершення, обведений олівцем.

«Доля світу вже не перебуває у руках двох морських потуг німецької раси — Великобританії й Німеччини, — але на землі вона перейшла до рук Росії, а на морі — Злучених Держав Америки. Санкт-Петербурґ і Вашинґтон зайняли місце Берліна й Лондона».

— Велика Війна висить, висіла над головами, й до Року Лютих люди в Європі це відчували, запах пороху стояв у повітрі. Дехто навіть уже вголос це визнавав, ну, принаймні кожен під свідомою думкою носив таку впевненість: дух нервовий, бойовий підноситься, армії готуються до жорстких випробувань у битвах, будують кораблі, купують гармати, молодь нетерпляче тупає, девушки офіцерів до вівтарів тягнуть, а дипломати самі на шпионов перетворюються. Динаміт підкладено, ґніт приєднано, бракувало тільки сірника, — ну й отак це замерзло.

— Але ви ж хіба не належите до тієї партії, яка вважає, що Історія робить людей, а не люди Історію.

— Подивіться на.., а, ні, тут я її не маю. «Про цивілізації Зими» Фелікса Конечного. Що є суб’єктом Історії — цивілізація, каже Конечний, себто таке щільне переплетення культури, законів, моралі, релігії, унікальне для певних народів, їхній спосіб організації колективного життя.

— Це не мусить бути Держава.

— Ох, мусити — то не мусить. Візьмемо, наприклад, єврейську цивілізацію, найстарішу живу цивілізацію світу. Може, вона й справді безсмертна! В тому ж бо й різниця з індивідуальними організмами, людськими також, у категоріях яких люблять промовляти шпенґлєри, що народжується, росте, перецвітає, нездужає і нарешті вмирає кожен організм Історії. Але Конечний каже: закони Історії відрізняються від законів природи й усіх інших відомих людині систем.

— Вони вимагають власної, окремої науки. Ви про це кажете? Власних точних алґоритмів, заснованих на цілком нових правилах.

— Так. Отож цивілізація може бути безсмертною. Навіть цілком розчавлена, вона може відродитися, відбудуватися у видимих матеріальних інстанціях. Яким чином? А таким, що цивілізація — це не земля і міста, не зáмки й фабрики, не армії й навіть не мільйонні