Вогнесміх - Олександр Павлович Бердник

За два тижні Жанна Мішо дісталася Пондишері, де її радісними сльозами зустріли співробітники генургійної клініки: всі вважали, що вона загинула при катастрофі «Клеопатри», і несподіваний рятунок шанованої всіма господині лікарського комплексу був щасливим сюрпризом для друзів і знайомих. Вона дотримала слова і не розповідала подробиць про своє перебування на острові для сліпих дітей, а на розпитування відповідала скупо й однозначно: хвилі викинули її на пустельний острівець, потім — несподіване судно, рятунок. Поступово пристрасті затихли, цікавість прохолола. Все ввійшло в узвичаєне річище повсякденних експериментів, операцій, наукових пошуків.

Та ночами недавнє минуле воскресало, бентежило уяву, збурювало почуття. В напівдрімоті Жанна знову розмовляла з Космоандром, тривожно заглядала в його всеохопні очі, де завмер, закрижанів Всесвіт, і кликала його у світ напруги й вічного пошуку, де він відчує біль і радість ока, де для нього відкриється безодня світозарності, променистості, веселковості. А юнак задумливо прислухався до її слів і все не міг зрозуміти, чого вона хоче, чому не бажає разом з ним готуватися до польоту у зоресвіт…

А потім з’являвся учитель, і голос його був, як грім гірського обвалу. Він картав її за убогість уяви, котра воліє все втиснути в тисячолітні форми, страхаючись розірвати павутину узвичаєності.

Жанна прокидалася в тривозі, в неспокої, металася в ліжку, відчуваючи, що пережита нею пригода ніколи не залишиться для неї лише епізодом, що учитель і його учні ввійшли в її душу, в психіку, у найпотаємніші глибини єства міцно, навіки, і треба щось робити. І вже знала, що не може не діяти. Ще там, від’їжджаючи з острова, Жанна вже підсвідомо готувалася до рішучої акції. Учитель ніби знав про це, тому що до причалу ніхто, окрім нього, не з’явився, і жінка даремно оглядала пустельний берег в пошуках знайомої постаті. Вона стримано подякувала сивому патріархові за рятунок і гостинність, а він мовчки кивнув і торкнувся її чола благословляючим жестом. А коли судно відчалило, крикнув одне лише слово:

— Забудьте!

Вона не відповіла. Крізь плівку мимовільних сліз вбирала обриси казкової вілли, дерев, барвистих скель. Знала, що тут, на пустельному острові, в ній відбулося якесь духовне зачаття, і вона вагітна новою істотою, котру треба виплекати, виносити і народити. Вилучити її з себе уже неможливо.

На шляху в Папаете вона, ніби мимохіть, цікавилася будовою корабля, капітанською рубкою, навігаційними приладами. Удавано наївно розпитувала капітана, як визначаються географічні координати, і молодий чоловік, зачарований небуденною красою жінки, охоче продемонстрував їй своє вміння, простодушно назвавши цифри довготи і широти. Ту інформацію вона запам’ятала міцно й назавжди. І тепер у її свідомості зрів, насичувався подробицями авантюрний план. Жанна знала, що її задум є своєрідним піратством, але нічого не могла з собою подіяти.

Вона зафрахтувала першокласну яхту з надійною командою і, не вдаючись в подробиці, повідомила співробітникам клініки, що буде відсутньою два-три місяці. Капітанові назвала координати, надавши йому право обирати найнадійніший і найбезпечніший шлях. Відпливали з невеликої гавані поблизу Пондишері вночі, під сяйвом урочистої ілюмінації зоряного дивокола. Дихав легкий передсвітанковий легіт, і вітрила яхти тріпотіли окрилено, щасливо, ніби поривалися в таємничі простори океану. Жанна стояла на носі корабля, задумливо поринувши поглядом у небесну глибінь, перебираючи в пам’яті все те, що вона мала здійснити. Була спокійна, жалю й каяття, не відчувала. Знала, що дорога, котру обрала тепер, єдина. Іншої не існувало.

Можливість невдачі? Небезпека далекого плавання? Такі страхи не бентежили серця. Вона відчувала лише одне веління: врятувати птаха, котрий борсається в полоні, не розуміючи своєї приреченості. Підготовка проведена ідеально — у неї першокласне судно, два безшумні електрогелікоптери, рятівні шлюпки, надійна команда. Все інше залежатиме від погоди, долі, від тієї сили, котру на Сході називають кармою, і ще від її власного уміння розбудити душу, замуровану в темницю інтелектуально-чуттєвого стереотипу. А ще — від її любові. Чи достатньо полум’я її пекучого почуття, щоб розтопити кригу нерозуміння?

За сорок днів шхуна «Апсара», подолавши тисячі кілометрів морського шляху, витримавши два шторми, наблизилася до потрібного квадрата в Тихому Океані. Був штиль, води спокійно й урочисто переливалися в мінливих барвах світанку. Острів вирізнявся на обрії зубцями рожевих скель та грядою високих пальм. Над ним поволі пливли кораблики хмар.

Жанна, дивлячись на острів, відчувала хвилювання й невимовну тривогу, вела сама в собі напружений діалог. Чи правомірний її вчинок, чи виправданий він нетлінними вартостями життя? Хто може з певністю підтримати її або переконливо заперечити задум, котрий виклекочує в глибині серця, ніби невідоме вариво в тиглі середньовічного алхіміка? Що народиться в того кипіння — чисте золото радості чи несподіваний вибух таємничих елементів, який рознесе в шмаття й того, хто покликав їх до життя?

Та, поза всіма сумнівами, понад душевним сум’яттям і хитанням, жінка розуміла, що вороття назад немає, що її веде сила, могутніша від розумових, інтелектуальних рішень, і що та сила, можливо, є волею цілості, про яку нагадував учитель з Гнізда Радості, твердячи про одність буття чоловіка й жінки. Можливо, тепер діє не вона, не її волюнтарне рішення, а стихія єдності вищого рівня, єдності, що зачалася при зустрічі Жанни з Космоандром.

Вона перемовилася з капітаном — літнім сивим індусом, небагатослівним і незворушним, домовилася про план дій. Він не розпитував подробиць у вродливої господині, а лише порадив завершити справи, Пов’язані з цим островом, за тиждень, бо незабаром штиль зміниться періодом бур і негоди. Було спущено шлюпку, в неї, окрім Жанни, сіло два моряки — молоді, сильні бенгальці, котрі завеслували до берега. За годину вони наблизилися до мети мандрівки. Жінка зійшла на берег, звелівши морякам дрейфувати в шлюпці за смугою рифів.

Острів був пустельний, тихий. Поміж грядою скель — ні душі. Жінка нервово ходила понад берегом, де ще недавно казковий юнак рятував її від неминучої смерті, і напружено роздумувала про те, як має діяти, коли несподівано зустріне учителя. Що йому говорити, як виправдати свої наміри? Переконувати, звертатися до серця, до