Поріг безсмертя - Кшиштоф Борунь
— Ну й балакуча ж ваша приятелька!
— Це її професійне захоплення, — мовив я, виправдуючись. — А втім, ви спровокували її самі.
— Я гадала — вона скаже щось суттєвіше.
— Ви не вірите в можливості машинної творчості? Я, правду кажучи, теж.
— Ну, скажіть мені, навіщо все це? Який у цьому сенс? Якщо все саме так, як вона каже — у Маріо немає ніяких прав на книжки.
— Здається, так. Звичайно, можна б домогтися відшкодування за привласнення прізвища. Але про користання доробком померлого годі й сподіватися, бо існує заповіт, а цілком імовірно — ще якісь документи, котрі передають це право інститутові.
— Отож… Навіщо ви її сюди привезли? — запитала сеньйора Долорес. — У нас зараз чимало поважних справ, які треба залагодити, а ви ускладнюєте становище.
Я вирішив трохи осадити сеньйору де Ліма.
— Коли вам не подобається, що я привіз доктора Далі, ми можемо зараз же поїхати звідси…
Сеньйора де Ліма глянула на мене з тривогою.
— Не кажіть дурниць, сеньйоре адвокате. Я не для цього вас сюди викликала!
— Докторові Далі можна довіряти, — сказав я примирливо. — До того — вона може нам знадобитися. Вона особисто знайома з Боннардом, була першим рецензентом творів Браго, що їх Боннард передав професорові Сіккарді, і коли треба буде з'ясувати, як ідуть справи в інституті, вона легко знайде причину туди потрапити.
Сеньйора де Ліма трохи вгамувалася, але особливого захоплення не виявила.
— Зараз, справді, знадобилася б людина, яка могла б проникнути в інститут, але я не певна, чи не буде він вашої знайомої більше шкоди, аніж користі. А раптом вона — агент Боннарда?
— Я вже сказав, що цілком їй довіряю, — непривітно відповів я.
— Ну, гаразд, гаразд, — зітхнула сеньйора де Ліма. — Перейдемо до справи: чоловік казав вам, що Маріо втік од мене?
— Так, я це знаю.
— Я майже впевнена, що він знову з'явиться в Пунто-де-Віста. Точніше, у мого брата або, гірше… в інституті. Да Сільва мені дуже допомагає. Робить усе, що тільки може. Він розіслав усюди людей. Завдяки йому вдалося вчора спіймати Маріо. На жаль, ці люди трохи… брутальні. Ви ж знаєте… як на плантаціях. Сеньйор да Сільва — чудова людина, у нього найкращі наміри, але Маріо — тяжкий, нервовий хлопець. Я не хочу, щоб знову дійшло до скандалу… Тому й не зверталася до поліції.
— У чому полягає моя роль?
— Зараз скажу. Маріо вас не знає. Так складалося, що він досі вас не бачив… — трохи збентежилася вона. — Ви хотіли з ним познайомитися… Тому я й подумала, що вам буде легше налагодити з ним контакт, пояснити йому…
— Я вважаю — ви з чоловіком надаремне так довго не довіряли мені. Як ваш адвокат я мушу знати все. А ви приховували від мене, що Маріо в цій справі підтримує Боннарда.
— Це не так, — заперечила сеньйора де Ліма. — Маріо не цікавиться заповітом'. Але він ненавидить мого чоловіка, та й мене не любить… — вона витерла хусточкою сльози, що набігли на очі.
— Зрозуміло. Чим же я все-таки можу допомогти?
— Ви почекаєте тут до вечора. В крайньому разі навіть переночуєте… Тільки-но стане відомо, що Маріо прийшов до Альберді, ви поїдете до мого брата і спробуєте випитати в Маріо, що він збирається робити.
— Чи не краще було б найняти детектива?
— Ні. Ви повинні завоювати його довіру. Ви це зумієте… коли схочете.
— А коли Маріо піде прямо до інституту?
— Йому не вдасться туди дістатися. Про це подбає да Сільва.
— Все-таки знову… — мовив я трохи глузливо.
— Ні, ні. Йдеться не про те, щоб його схопити. Але він про це «е знає.
— Ясно. То ви вважаєте, що він неодмінно приб'ється до Альберді?
— Авжеж.
— Ну, а як він туди не прийде… Адже він може десь ховатися кілька день.
Де Ліма збентежилась.
— Бачте… Ще сьогодні ввечері, найпізніше вночі, він мусить там бути. Вія ладний зробити все..
— Скажіть відверто, чому ви. крутите? — спитав я різко.
— Ні, ні! Я нічого не приховую. Річ у тім, що сьогодні річниця смерті Браго.
VII
Ми саме довечерювали, коли до їдальні зайшов кремезний чоловік, з вигляду схожий на боксера, і, зупинившися за кріслом да Сільва, щось сказав йому на вухо.
Катерина, що сиділа біля господаря, урвала на півслові розповідь і запитливо глянула на нього.
— Даруйте, але є новини про Маріо, — пояснив да Сільва. — Чверть години тому його бачили за два кілометри від селища.
— Ваша розвідка працює блискуче! — грайливо засміялася Катерина.
— Ми застосували дуже простий метод, — відповів господар, не ховаючи задоволення від похвали. — Селище лежить на згині річки, яку перетинає шосе. Щоб дістатися до селища з півночі, треба перейти міст за кілометр од нього. Ми зміркували, що навряд чи Маріо переходитиме річку вбрід — тож і надумали стежити за мостом. Місяць зараз уповні, видно довкола, і не важко помітити з поблизьких кущів, хто переходить. А втім, я сподівався, що Маріо добиратиметься попутною машиною, і наказав своїм людям оточити відтинок шосе між мостами.
— З вас, мабуть, був чудовий командир, полковнику, — здивовано сказала Катерина, але мені здалося, що в її голосі забриніла іронія.
— Не з найгірших, — кивнув да Сільва. — Під час операції під…
— Чи вам не пора вже їхати, сеньйоре адвокате? — нетерпеливо урвала сеньйора де Ліма.
— Сеньйорові не пізно буде вирушити за п'ятнадцять хвилин, — промовив господар діловим тоном. — Може, вип'ємо ще?
— А коли