Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

— Не вийде, — луною відгукнувся Філіп.

— Я ж бо й кажу…

— Ти не зрозумів мене, Ернане. Я сказав: не вийде. Нічого в тебе не вийде. Бо я не схвалюю цієї авантюри.

— І мені це не подобається, — підтримав Філіпа Симон.

— А я згоден з Ернаном, — рішуче оголосив Ґастон.

Філіп здивовано втупився в нього.

— Як?! Ти упадаєш за Геленою, яка душі в своєму братові не чує, і, по ідеї, мав би підтримати той варіант наших дій, що дає Рікардові шанс викрутитися…

— А проте, я підтримую Ернана.

— Ну що ж, воля твоя. Однаково це нічого не міняє. Наші голоси розділилися порівну, а отже, остаточне рішення залишається за мною. І я…

— Стривай, Філіпе, — зупинив його Ернан. — Не квапся з висновками. Симон ще не висловив своєї думки. Він лише сказав, що йому це не подобається. — Ернан із суворістю судді поглянув на Біґора. — Але клянуся Марією… гм… Пречистою Дівою Марією клянуся, подобається йому це чи ні, а він таки підтримає мою пропозицію.

Симон потупив очі і тихо промовив:

— Так, я підтримую Ернана… Але мені це не подобається…

— Шантажист! — досадливо буркнув Філіп. — Хотілося б мені знати, на чому ти впіймав Симона…

— Ну, то що? — з неприхованим тріумфом запитав Ернан. — Послухаєшся своїх друзів чи накажеш своїм підданим коритися тобі?

— Гаразд, лисице хитрюща, — приречено сказав Філіп. — Цього разу ти переміг. Ми слухаємо тебе.

— Отож, — почав Шатоф’єр, — в чотирьох милях від Кастель-Бланко є невелике містечко Санґоса… До речі, Філіпе, твій Ґоше надійна людина?

— Він відданий мені як собака. Його колишній господар, один з моїх кантабрійських васалів, жорстоко знущався зі своїх селян, і коли я скасував у Кантабрії рабство, Ґоше перейшов до мене на службу і понині вдячний мені за звільнення від того чудовиська. Ради мене він ладен піти і в вогонь, і в воду.

— Чудово! А він метикуватий?

— Найкмітливіший із слуг. До того ж уміє тримати язика за зубами. Якщо тобі потрібен помічник, то кращого ти не знайдеш.

— От і гарнесенько. Я беру його. А тепер увага! — І Ернан коротко виклав свій план.

Вислухавши його, Філіп похитав головою:

— Ти невиправний авантюрист, друже!

Шатоф’єр зневажливо відкопилив губи — так, як міг (і насмілювався) робити лише він один.

— Що, злякався відповідальності?

— Але це ж протизаконно!

— Правда? А хіба ти сам собі не закон?

— До того ж мета виправдовує засоби, — вагомо додав Ґастон.

— А по-моєму, все гаразд, — знехотя озвався Симон, підкоряючись владному поглядові Шатоф’єра. — Знаєш, Філіпе, мені це починає подобатися… Ну, не те щоб дуже подобалося, але задумано непогано.

— Здаюся! — зітхнув Філіп. — Ернанів план схвалено одностайно, дебати закінчено. Ви, друзі, — звернувся він до Біґора й д’Альбре, — ідіть до себе і гарненько відіспіться, завтра у вас буде нелегкий день. А ми з Ернаном зараз же підготуємо всі необхідні папери.

— Поводьтеся так, ніби нічого не сталося, — попередив Шатоф’єр. — І не смійте дивитися на віконта Іверо великими очима. Будемо сподіватися, що він не пам’ятатиме про своє п’яне зізнання. А коли щось і пригадає, то нехай думає, що я сп’яну не надав його словам ніякого значення і нікому нічого не сказав. Бракувало ще останньої миті сполохати його.

— Міг би і не попереджати, — відказав Ґастон, разом з Симоном прямуючи до виходу. — Хіба ми схожі на ідіотів?… Гм… Принаймні, я.

Коли вони пішли, Філіп спрямував на Ернана проникливий погляд і довірчим тоном запитав:

— І все ж, друже, скажи відверто: чому ти не розповів мені про це раніше?

Кутаючись у простирадло, Ернан підвівся з крісла, підійшов до вікна і розкрив його навстіж.

— Я боявся, Філіпе, — відповів він, не обертаючись. — Боявся давати тобі багато часу на роздуми.

— Але чому?

— Ти міг не встояти перед спокусою дозволити зловмисникам зробити свою справу — вбити Марґариту. І лише потім злочинців було б викрито, вся наварська королівська сім’я виявилася б зганьбленою, ну а ти… Та що й казати! Ти мав би вдосталь часу, щоб як слід підготуватися до цього дня. Тоді б ніхто й отямитися не встиг, як ти поклав би на свою голову наварську корону, залишаючи руку вільною для шлюбу з іншою багатою спадкоємицею. З тією ж таки Анною Юлією. — Ернан важко зітхнув. — Політика — дуже брудна річ. У ній мета виправдовує будь-які засоби її досягнення.

Наступного дня події розгорталися в цілковитій відповідності з Ернановим планом, щоправда, з деяким запізненням у часі. Затримка була викликана тим, що більшість Марґаритиних гостей відсипалися після вчорашньої пиятики до другої, а дехто навіть до третьої години, і лише на початку четвертої два десятки молодих людей із сорока семи, що гостювали в Кастель-Бланко, виявили бажання прогулятися в лісі, щоб трохи провітрити важкі з похмілля голови — на щастя, погода стояла чудова, і її погіршення не передбачалося.

Серед тих, хто залишився в замку, була Ізабела Араґонська, яка замкнулася в своїх покоях і під приводом нездужання веліла покоївці нікого до неї не впускати. У перший момент Філіп стривожився, запідозривши, що ґраф де Пуатьє якимсь чином довідався про їх нічну пригоду і жорстоко побив її. Однак трохи згодом стало відомо, що після вчорашнього бенкету в наслідного принца Франції почався черговий запій, і він, щойно прокинувшись, відразу ж викликав до себе віконта де ла Марша та ґрафа Анґулемського — своїх звичайних товаришів по чарці, в їхній компанії швидко налигався і ще до полудня впав у стан повного безпам’ятства.

Не виїхали