Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
Тибальд не потребував повторного запрошення. Він також припустив свого скакуна, і незабаром обидва зникли за деревами. Ще якийсь час здаля долинав дзвінкий та чистий, мов срібні дзвоники, сміх Марґарити, та потім і він стих у лісовій гущавині. Філіп залишився з Бланкою сам на сам.
Вони стояли одно перед одним розчервонілі й захекані — Філіп від швидкого бігу, а Бланка від пекучого сорому і хвилювання. У руці вона судомно стискала держалко батога.
— Залиште мене… прошу вас… — благально промовила Бланка.
Філіп демонстративно роззирнувся навкруги.
— Невже тут ще хтось є, що ти просиш нас залишити тебе?
— Філіпе… прошу, залиш мене… Ну, будь ласка!…
— Це вже краще, — усміхнувся Філіп. — Але не зовсім. Так просто я не піду.
— А що… що тобі треба?
— Як що! А допомогти тобі? Розібратися з твоїми панчохами, промасажувати ніжки. Адже Марґарита просила…
— Марґарита безсоромна! — вибухнула Бланка. — У неї ні сорому ні совісті! Вона розпусна, підла, підступна… Вона… Вона як змія підколодна! Не має ніякого уявлення про пристойність!…
— Ну, сонечко, вгамуйся, — заспокійливо мовив Філіп. — Не варто так кип’ятитися. Марґарита дуже мила дівчина, і даремно ти на неї нападаєш.
— Але вона…
— Забудьмо про Марґариту. Вона заварила кашу, але розсьорбувати її доведеться нам з тобою, і лише нам двом. Передусім займімося твоїми панчохами. Марґарита доручила мені подбати про це, і я не можу зрадити її сподівань. — З цими словами він зробив крок уперед.
Бланка тут-таки відступила на один крок і загрозливо підняла батіг.
— Тільки спробуй, — попередила вона. — І я вдарю.
— Бий, — з готовністю відгукнувся Філіп. — Я чекаю.
Вона замахнулася.
— Зараз ударю!
— Бий! — закричав він тоном християнського мученика доби гоніння. — Бий же! Бий мене!
— Зараз… ось зараз…
— Ну, давай! — Філіп добродушно всміхнувся, зрозумівши, що вона не вдарить його. — В Андалусії мавританські звідники пропонували нам дівчат з батогами, але мені так і не довелося відчути на власній шкурі всю чарівність цієї пікантної розваги.
Бланка у відчаї шпурнула батіг додолу і схлипнула:
— Не можу… не можу…
— І не треба, — Філіп підступив до неї впритул і обняв її за стан, — дівчинко ти моя без батога.
— Філіпе, — млосно прошептала Бланка, поклавши руки йому на плечі. — Прошу, залиш мене
Він ніжно поцілував її в губи, і вона відповіла на його поцілунок.
— Але ж панчохи…
— З… з панчохами я розберуся сама. Залиш мене будь ласка… Іди звідси… Швидше йди!…
— Зрозуміло! — видихнув Філіп. — Виходить, Марґарита обдурила мене. Тобі треба було…
— Ні, ні! — квапливо перебила його Бланка, ще дужче почервонівши. — Зовсім не це… ти помиляєшся…
Філіп притиснувся щокою до її розпашілої щоки.
— Не будь такої соромливою, любонько, — прошептав він їй на вушко. — Ну, що ти як… як не знаю хто…
— Припини! — заблагала Бланка, ладна ось-ось розридатися — Ти помиляєшся! Просто… У мене… просто…
— У тебе місячне? — „допоміг“ їй Філіп.
— Та ні, ні! Таке ще… У мене…
— То що ж у тебе негаразд?
— Підв’язки! — люто вигукнула Бланка, відсторонившись від нього і несамовито трясучи його за плечі. — Підв’язки! От що в мене негаразд! Коломба занадто сильно стягнула їх, і тепер мені боляче… Прошу тебе, йди звідси. Залиш мене! Зараз же!
— Ні, — вперто похитав головою Філіп. — Нікуди я не піду. Я не залишу тебе напризволяще і сам розберуся з твоїми підв’язками.
Він знов пригорнув її до себе.
— Філіпе! — слабко запротестувати Бланка. — Не треба…
Він затулив її рота поцілунком.
— Треба, любонько.
— Не…
— Треба! — знову поцілунок.
— Ну, прошу тебе… — прошептала вона з останніх сил.
Цього разу Філіп міцно поцілував її.
— Ти ж хочеш цього, правда? Хочеш, щоб я допоміг тобі? Так? Відповідай!
Бланка заплющила очі й кивнула.
— Отож-бо! — Філіп опустився перед нею навколішки і підібрав її спідниці. — Авжеж, — ласо облизнувшись, констатував він, — твоя Коломба перестаралася. От недбайлива в тебе покоївка! Прямо як Маріо д’Обіак, один з моїх пажів. Він би з нею знайшов спільну мову, шкода тільки, що вона старша за нього… А втім, що це я таке верзу! Займімося краще твоїми підв’язками. Ану, притримай свої спідниці, любонько.
— Навіть так! — обурилася присоромлена Бланка. — Я ще маю тримати їх, поки ти… ти…
— У мене лише дві руки, сонечко, — спокійно зауважив Філіп. — І якщо ти відмовишся допомогти, мені не залишиться нічого іншого, окрім пірнути тобі під спідниці. Я, звісно, тільки й мрію про це, та все ж… То ти притримаєш чи як?
З важким зітханням Бланка скорилася. А коли Філіп зняв з її ніг підв’язки і відкотив донизу панчохи, вона не втрималася й полегшено зітхнула.
— Так, одне діло зроблене. А зараз ми промасажуємо твої затерплі ніжки, — і Філіп глибше запустив обидві руки їй під спідниці.
Бланка перелякано зойкнула і затремтіла від збудження.
— Що ти робиш, Філіпе?!
— Масажую твої ноги, — відповів він, стогнучи від задоволення.
— Це… це вже не ноги, Філіпе… Хіба ти не бачиш?…
— В тім-то й річ, що не бачу. Підніми свої спіднички, щоб я бачив… Отак… Ще трохи… ще… і ще зовсім трішечки… Ну ж бо!
— Негідник! — схлипнула Бланка і повністю задерла спідниці. — Ось, отримуй! Подавися, чудовиську!
Вона вся палала від сорому і водночас відчувала якусь болісну насолоду, демонструючи перед Філіпом свою наготу.
Філіп облизнув свої враз пересохлі губи і заходився ніжно масажувати… ні, пестити її стрункі ніжки, забираючись все вище і вище.
