Українська література » Фантастика » Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

Читаємо онлайн Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко
мені. — Спершись на Симонове плече, вона спішилася. — А де ці… ці люди?

— У підвалі, пані.

— Вони к-катують його? Але чому нічого не чутно…

— Його ще не допитували, пані. А коли почнуть катувати, криків ви все одно не почуєте. Під будинком не підвал, а справжнісінький склеп. Свого часу Рікард Наварський, наступник престолу, влаштував там катівню, де потай мордував і схоплених ворогів, і своїх власних слуг, запідозрених у зраді. Страшний був тип, батько нинішнього ґрафа Біскайського, маю вам сказати, пані. Справжній звір був він. Там, у тій камері, я такі інструменти бачив!…

Ґрафиня здригнулася і притислась до Симона.

— Дуже цікаво, — сказав Ернан. — А як ти думаєш, Жакомо, ці люди не заперечуватимуть, якщо ми спустимося до них, щоб поглянути на злочинця?

— Гадаю, що ні, монсеньйоре.

— Тільки без мене! — Адель гидливо поморщила носика. — Ненавиджу злочинців, вони такі огидні!… Краще піду купатися, поки ще не похолодало. Ви зі мною, віконте?

Симон запитливо поглянув на Ернана. Той усміхнувся самими лише кутками губ і ствердно кивнув. Симон зрозумів, що йому випало найприємніше з можливих завдань — відволікати увагу ґрафині.

— Так, Адель. Авжеж я піду з вами.

— То, може, скупаємося разом? — запитала вона, вже простуючи разом з ним до невеликої хвіртки, що виходила до струмка.

Ґастон дивився їм услід, посміхаючись.

— Наш Симон розгулявся, — прокоментував він. — Сподіваюсь, бодай одну добру справу він зробить… вірніше, не справу, а майбутнього ґрафа де Монтальбана. І в мене з’явиться ще один племінник — син чоловіка моєї сестри.

— Але ж ти цинік, друже, — похитав головою Ернан. Він зачекав, поки хвіртка за Симоном та Аделею зачинилася, і звернувся до Рікарда, готовий у разі відмови миттю згребти його в оберемок і затиснути йому рота. — Ну то що, пане віконте, сходимо поглянемо на злочинця?

Рікард понуро кивнув:

— А чого б і не поглянути? Я ж також… От тільки випити б…

— Жакомо зараз усе приготує, — заспокоїв його Ернан. — А поки ходімо, панове, поглянемо на злочинця.

За кілька хвилин по тому, як молоді люди звернули за ріг будинку, де знаходився вхід до підвалу, біля воріт огорожі з’явився чоловік років шістдесяти з оберемком хмизу в руках. Жакомо швидким кроком рушив до нього.

— Злочинця вже привезли, господарю, — сказав він.

— Так, я бачив, — промовив лісник з виразним акцентом мешканця Шампані. — Даруй мені, друже, що не поспішив привітати сеньйорів. Мені не хотілося зустрічатися з лиходієм.

— Та нічого, нічого. Все гаразд, господарю.

Лісник важко зітхнув:

— Ох, не подобаються мені ці справи, вельми не до вподоби. Боюся, перепаде мені від пані, що я без її дозволу…

— Не потерпай, господарю, пані ще подякує тобі. Адже папір ти маєш — то чого ж тобі боятися?

— Папір-то маю, — пробурчав лісник. — Та що я з тим папірцем робитиму?

— Покажеш йогої пані, коли вона вимагатиме. Зрозумій урешті, що ти робиш їй велику послугу.

— Це я розумію…

— От і гарнесенько, — осміхнувся Жакомо, копіюючи Шатоф’єра. — До речі, господарю. Разом з нами приїхав пан з дружиною, зараз вони купаються в струмку, а коли повернуться, будь такий ласкавий, нагодуй їх, почастуй тим вином, що я привіз, і приготуй їм постіль. Можливо, вони захочуть відпочити, а то й залишаться переночувати.

— О, з цим жодних проблем, — запевнив його лісник. — Про пана з дружиною я подбаю вельми охоче. Мені приємно буде послужити гостям, що не мають ніяких жахливих справ.

— Їм ти скажеш, що ми взяли вино й подалися гуляти пішки в лісі. Вони не знають, що ми приїхали зі злочинцем, і не кажи їм нічого.

— Добре, добре…

— А коли хтось сюди навідається, ти ні про що не знаєш.

— Ну, звичайно, звичайно…

— А також доглянь за нашими конями, — додав Жакомо і попрямував до рогу будинку.


А тим часом троє молодих людей ввійшли у віддалене приміщення підвалу, яке до остраху нагадувало найсправжнісіньку катівню.

Там перебувало четверо осіб. Одним з них був Ґоше, Філіпів слуга; він сидів за старезним столом, навпроти одягненого в чорне чоловіка років тридцяти. На столі стояла почата пляшка вина, три запалені свічки в свічнику, а також повна чорнильниця. Перед чоловіком у чорному лежало кілька аркушів чистого пергаменту і півдюжини нових зачищених пір’їв.

У протилежному кутку приміщення, біля жаровні з жевріючим вугіллям, клопоталися двоє роздягнених до пояса здорованів; вони розкладали на підлозі моторошні на вигляд інструменти, про призначення яких було легко здогадатися.

При появі сеньйорів усі четверо присутніх схопилися на ноги і шанобливо вклонились.

— Ваша світлосте, — сказав Ґоше Шатоф’єрові. — Оце ті самі люди, що їх ми чекали: молодший секретар управи міста Санґоси майстер Ліворес, а також майстер міський кат з підручним.

— Молодчина, Ґоше, — схвально промовив Ернан. — Ти чудовий слуга.

— А де ж злочинець? — запитав Рікард, тривожно озираючись довкола.

— Ну, раз ви вже прийшли, панове, — відповів секретар, — то і його незабаром мають привести.

З цими словами він запитливо поглянув на Ернана, але той вдав, що не зрозумів його погляду.

— А ви не скажете, — допитувався Рікард, — в чому полягає його злочин?

— Хіба ви не знаєте? — щиро здивувався майстер Ліворес. — А втім, я теж довідався про це лише після приїзду сюди. До вашого відома, пане, ми маємо допитувати злочинця, звинуваченого в замахові на життя її високості Марґарити Наварської.

— О, Боже! — здригнувся Рікард. — Як же так!… Господи помилуй!… Хто?… Хто?…

— І цей злочинець, — незворушно продовжував секретар, навіть не підозрюючи, як він розважає цим Шатоф’єра. — Уявіть собі, цей злочинець — ні хто інший, як сам пан віконт Іверо.


Розділ L
Відгуки про книгу Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: