Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

— Ви хотіли вбити його ще по дорозі до Сибіру.

— Правда.

Правда, правда, правда, тьмідина виморожує усі невизначеності, кристал правди розростається, наче крижана структура під мікроскопом.

— Ви довідалися про лист Імператора генерал-губернаторові й послали гасло заморозникам-дворянам, вони послали вслід за доктором Теслою спеціального аґента, щоб убити, щоб знищити його машини. Ви маєте своїх людей і в Третьому Відділенні? Як ви дізналися, що перший аґент провалився?

— Ах, але ви справді не маєте причин, ви обмовилися в «Аполітеї», ви теж не хочете машинної Відлиги Тесли. А позаяк він вам друг…

— Довіку.

— То врятуйте його, проженіть геть.

— Мій батько…

— Ваш батько! — гримить зі сталевих труб, а залізяччя на подіумі бряжчить, пищить, деренчить. — Забудьте про нього! Розкажіть мені про Державу Небуття, про Царство Криги!

Знімається на хвилю окуляри, потирається перенісся. Очі мало не лускають. Коли поглянути убік від вогню, витьмітлюваного дзеркалами з Побєдоносцева, то крізь широке вікно позаду нього бачиться чудова панорама Іркутська, метрополії семибарвної білости, огорнутої у вату киселевих туманів, укритої поливою морських зірок лютих, із тисячами стрічок димів із коминів, із тисячами блискіток мороскляних ламп. Правда, правда, — коли він не приймає гостей, а він же напрочуд рідко їх приймає, звідси він оглядає своє місто, вдень і вночі, завжди дивлячись із мороку, оглядає місто, рахує лютих, обчислює прибутки, снує далекосяжні плани.

— А що саме ви зрозуміли з «Аполітеї», — кажеться упівголоса, й на мить аж дивується цій нахабній неповазі. Мить минає. — Усі ті, хто вірять в Історію, заморожену під Кригою, чи то заморозники, чи розтальники, завжди будують на цьому той самий óбраз: Історія тривала, як і мала тривати, аж тут раптом гуркнуло, вдарило, заморозилося, і маємо під Кригою перекручення Історії замість справдешньої Історії. Одним це подобається, іншим ні, проте діагноз однаковий. Замерзло. Але я тут уже кілька місяців живу, а принаймні в цьому досі не скорився Морозові, що маю відвагу чинити з цієї дійсности ориґінальні висновки. Крига заморожує усе до єдиноістини, Крига зводить кожну річ до її конечної форми або власного заперечення, проте за формою ідентичної, так само, як неґатив зображення рівний абрисові позитиву. Край Лютих — це Край Істини. Таким чином, після удару Морозу в тисяча дев’ятсот восьмому тут не трапилося жодної катастрофи й деформації Історії, — Історія під Кригою така, якою повинна бути. Бердяєв правильно відчитав із матерії рух ідей, лише він спирався на хибний засновок, вбачаючи Бога за кожним історичним фактом, вчуваючи глас небес у кожному повороті епох. Адже важко це собі в голові умістити, важко відірватися думкою від того, що ми вважали цілком очевидним, найважче. Бо ми з передвіку жили власне в Історії випадковости, неконечности, невизначености й напівправд. Що б собі німецькі філософи не роїли, то були тільки наближення до істини, дуже приблизні здогади й упихання перекрученої Історії у геометричні фіґури. А щойно тут, під Кригою можна буде її сформулювати в строгих правилах, вивести із математичною точністю залежності епох і спадкоємності устроїв, виснувати ідею з ідеї. Зима нічого не перекручує; Зима показує єдиноістину Історії. Без Криги немає Історії, а без Історії немає Бога й немає людини, — бо поза Кригою не існує минулого. Влада Не-Держави, до якої ви, Алєксандре Алєксандровічу, виявили таке зацікавлення, безпосередня влада Історії, можлива тільки під Кригою. Натомість у Літі — в Літі керує людина, тобто випадок, наполовину правда, наполовину брехня, мільярд невтілених можливостей. Особливо тут, у Росії, де завжди було холодніше, й ви завжди інстинктивно виглядали земного намісника Історії; тут править нічна примха самодержця, який сам для себе становить міру всякої Істини.

Скрипить, торохтить, постукує схований у сяйві світіні механізм трону-ложа Побєдоносцева, коли глава Сибирьхожетa трішки вихиляється на подіумі понад дзеркалами, із тьмітлистого вогнища вистромлюючись.

— Ах, ах! Тож слушно Найясніший Государ чинить, насилаючи доктора Теслу для війни з лютими.

Певно був у цьому глум, відлуння труб гучномовців затирає нюанси тону.

Закладається руки за спину, спирається ногу на край подіуму.

— Але ви будете воювати з ним, будете боротися за Царство Криги.

Довго тільки тиша лунає із довколишніх труб. Крижлізна вежа здригається і тріщить під ногами, вітер свище за мороскляними стінами.

— Коли Черное Сияние витьмітлюється у небі, — поволі починає Побєдоносцев, — мені здається, що я вже не в пітьму рефлекторів поринаю, що Atra Aurora перекочується чорнильними хвилями через вершину вежі, я відчуваю їх на шкірі, на язику, в венах; я засинаю у них і прокидаюся у них. У снах, від яких лікарі кажуть пити китайські трави, уві сні й гіпнотичній світіні міста внизу, наче в укладі костей, кинутих рукою шамана, — я бачу майбутнє Сибіру, майбутнє світу, яке збудеться завдяки мені. Так я пізнаю речі, яких не пізнаю; таку ото я маю ворожбитську машину для читання прихованого знання: Місто Криги й Імли.

… Ви коли-небудь думали, як виглядатиме світ, коли Крига урешті-решт укриє його від полюса до полюса, всі континенти, усі держави й усі нації? Заморозники й розтальники, бєрдяєвці й невіруючі, мартинівці й християни-праведники розповідають собі навзаєм розмаїті казки-віщування. А я знаю, я бачу. Не буде війни з лютими. Я бачу, як люди співіснують із ними. Люті під землею і на поверхні, люди — понад, у веселкових метрополіях, у містах, винесених попід небеса на крижлізних прогонових будовах, в Альгамбрах, що висять над вічними снігами. Черное Сияние розтьмітлює небосклоны на будь-якій географічній широті, день у день, ніч у ніч. У Царстві Темряви немає доріг, окрім Шляхів Мамутів, якими мандрують люті. Люди подорожують піднебесними залізницями, напнутими на кришталевих струнах; або аеростатами, вимороженими з іще легших матеріалів. Нові крижані технології відкрили для нас небо, вивели до зірок. Ніхто не голодує, ніхто зайво не страждає, зникли хвороби Літа. В мороскляних теплицях ми вирощуємо під тьмітлом нові сорти збіжжя й плодів, стійких до будь-якої пошести. Нам ніколи не бракує тепла й електричного струму.

… О, ви гадаєте, що я не знаю, чого доктор Тесла досяг у своїй Обсерваторії? Він черпає енерґію безпосередньо зі Шляхів Мамутів. Ми не потребуватимемо гідроелектростанцій — усі річки замерзнуть; ми не муситимемо спалювати вугілля чи нафту — увесь вуглець перетвориться на кріовугілля, а нафта, нафта замерзне. Ми помпуватимемо енерґію безпосередньо з землі, зі Шляхів Мамутів. Планета буде нашою електростанцією, і кожна людина візьме від Криги необхідну потужність.

… А тепер, ах,