Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Відкашлялося.
— Це… вражає.
— Це неминуче! — сурмить Побєдоносцев у стальні труби.
— Ну, хіба що настане Відлига.
— Тож зрозумійте, саме тому слід відірвати Теслу від Криги. Тим чи тим чином.
— Я вам казав, — гаркнулося. — Нікола мій друг!
Не зауважилося коли, але підсунулося на подіум лівою ногою, й оце стоїться на відстані трьох простягнутих рук від голови Сибирьхожетa, укритого в капшучку світіні, за дзеркалами темряви. Навальний свист і торохтіння невидимих механізмів передують реконфіґурації світла й тіні — вся установка від’їжджає до вікна, а снопи тьмітла розвертаються навпростець, й густий, наче смола, морок бухкає в обличчя, втискається під уже заплющені повіки; на шкірі відчувається його клейкий дотик.
Відступається, сходиться з подіуму.
— Будьте певні, я розкажу йому про все!
Крхр, тртртр, кркккк.
— О, розкажіть, розкажіть! Ви почули від мене, він почує від вас, — угледить істину й необхідність, і виїде.
Так він собі це обмислив. Тільки чи мовилося тут винятково правду? Морок засліплює, фонографічні труби приголомшують.
— Ах, і ви самі остерігайтеся, — тріщить далі Побєдоносцев. — Я хотів би бачити вас поруч зі собою у день заснування Царства, це рідкісне щастя зустріти побратима по ідеї. Але ви у міжчассі водитеся із Шульцом, із мартинівцями, в Зиму на північ за батьком хочете вирушити.., наче не знаєте, що після «Аполітеї» усі розтальники ще більше вбачають у вас уособлення Морозу: вже не тільки сина Батюшки Мороза, а найпершого ідеолога Криги. Вони також неодмінно довідаються, що ви говорили зі мною.
— До батька, — повторюється із притиском, потупивши очі, — я мушу йти до батька.
— Що ж батько? Крижаний бовдур. Ні ви йому не допоможете, ні він вам.
Хитається головою.
— Хочете мені допомогти? Будь ласка. Що трапилося з Каролєм Богдановичем й Александером Черським? Чому ви цензуруєте геологічні мапи й праці про тубільців?
— Ах! Ах! Ви питаєте мене про таємниці Товариства!
— Існує метод, існує припис. Хто ходить із мамутами? Але ви заборонили, затерли, блокуєте це знання. Це невипадково. Відкрийте посполитим браму на Шляхи Мамутів, — вони вирвуть у вас геологічні таємниці, ви втратите мільйони, мільйони.
— І що ви за людина? — бурчить металево Алєксандр Алєксандровіч. — Я вам дружню руку простягаю, Царство Пітьми перед вами відкриваю, а ви на мене одразу роги наставляєте, їдко звинувачуєте!
— Ви допоможете, чи ні?
Знову довге металеве мовчання.
— Що я вам можу сказати, впертий юначе… У тисяча дев’ятсот шістнадцятому році я виклопотав у міністерстві указ проти фальшування сибірської географії. Ви не знаєте, що инородческие шамани володіють силою спотворювати краєвид, перекручувати відстані, згинати на землі й у небі прямі лінії? Правда про Сибір відсутня на картографії, спорядженій за допомогою тубільців на їхній землі, поверх Шляхів Мамутів, якими кружляють душі їхніх чаклунів. Ви бачили старі мапи Сибіру часів Єрмака? А вже відколи війна між ними тут точиться, — омана на омані! Що ближче до Літа, то гірше. Іноді геологи Товариства поверталися із дальніх походов, упродовж яких жодна гора не стояла на своєму місці, жодна річка не текла, як означено.
… Проект прем’єр-міністра Струве про зміни в гірничому праві покликаний бодай частково запобігти цьому шахрайству. Сибір слід порахувати! Кожну версту, кожен пуд підземних багатств! Настане край геологічному піратству! Адже я добре бачу, що цей хаос вигідний різним дрібним крижлізним фірмам, тутешнім недобросовісним конкурентам, які видурюють ліві патенти першости в губернському управлінні державної власности. Мапа Ґроховського — о, ви чули про неї, — як стануть за горілкою трохи щирішими, одразу їм Ґроховський на гадку спадає: мітична картографія єдиноістини. Влада над світом перебуває у руках геодезиста!
— Тож ви не намагалися відправити своїх людей на Шляхи?
— Ах! Не робіть цього!
— Ви намагалися! — кричиться. — Алістер Кроулі! Його розмова з вами — бурульник–могила — чи це взагалі був бурульник?
— Не робіть цього! Неможливо…
— Що? Що неможливо? — мало назад не ступається на подіум, човгаючи навпомацки ногою уперед. — Він живий? Він мертвий?
— Ідіть уже. Я вас чекатиму, ви не схибили в «Аполітеї», я чекатиму вас у Царстві, — але тепер уже йдіть.
Чи справді в його голосі чується втома? Годі розчути, хвиля звуку йде трубами, оббитими листовою бляхою.
— Якби ви могли, то заполонили б Шляхи Мамутів своїми аґентами, — бурмочеться у бороду. — Що сáме потрібно, щоб спуститися на Шляхи, чого не в змозі купити увесь Сибирьхожетo?
— Ідіть! Ідіть! Ідіть!
Відступилося, знявши окуляри й протираючи очі в темряві. Голос Алєксандра Алєксандровіча Побєдоносцева слабшає. Може, він справді втомився… Ця хитливість його настроїв, цей невчасний сміх… Чому він ховається у світінях, у тьмітляній апаратурі, — може, слушність має плітка й Herr Біттен: глава Сибирьхожетa хворий, смертельно хворий, це остання стадія якоїсь страшної немочі, він уже не може навіть самостійно пересуватися, не може підвестися, рухається тільки зі своїм ложем-троном, шепоче крізь труби-ампліони, знесилюється після півгодинної розмови. «Кажуть, що під Кригою такі хвороби затримуються. Але й ніхто ніколи не вилікував тут недуги, набутої раніше». Він не може вилікуватися, певно й так би не зміг, але доки він під Кригою, то не вмре, якщо вже замерз, а радше — якщо замерзло його тіло. Сухоти, рак — яких іще захворювань стосується цей ефект? Адже, звісно ж, не всіх, люди ж тут усе-таки умирають, помер Ачухов, померла Емілька… Як дізнатися, яка набута недуга полягає у Омані, а яка власне відповідає Істині про людину? Без сумніву, старість і всі хворості, пов’язані зі старістю, належать до природного ладу речей.
Що ж, чи таке рішення рівняння Алєксандра Алєксандровіча Побєдоносцева? Він боротиметься за Царство Пітьми через слабкості свого тіла? Себто, й справді матерія керує духом?
Зупиняється за перегородкою, уражений неприємною думкою. Адже, коли вже добряче замерзнеться, яку єдиноправду побачиться у спогадах про минуле? Чи все це, включно з «Аполітеєю»
