Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Пан Єжи зиркнув понад мороскляними окулярами.
— То ви однак вирішили заробляти гроші.
— Що? Ні. Він мені цікавий з іншого боку: Фішенштайн є добродійником Братства Боротьби з Апокаліпсисом, і мені треба…
— То ви й із фёдоровцами тепер щупаєтеся, еге ж?
На фёдоровца знову натрапилося у Тесли. До Фізичної Обсерваторії Імператорської Академії Наук приїхалося, заскочивши спершу на Цветистую за лабораторними зразками металів і пляшкою сажаевки. Понад хмарою темряви, яка вкривала споруди Обсерваторії, у вечірнє небо стирчали щогли зі свіжими трупами, настромленими на жердини — ще під ними бурульки не встигли утворитися; світіні, які тяглися від небіжчиків, визначали на небі краї пентаграми. Козаки впустили, в коридорі розминулося з інженером Яґо: він удав, що не бачить. Робітню засталося спорожнілою. Кращої нагоди чекати марно. Миттю скинувши шубу й шапку, вийнялося з-за інших прототипів й експериментальних пристроїв тьмітляну бомбу Тесли, на щастя, знову складену докупи. Замінилося у джерелі світла лампи кріовугілля на чистий тунґетит. Перевірилося кабелі. Осцилометри показували належну напругу. Причепилося перед вихідним дзьобиком дзеркальної сфери пластинку тунґетиту. Пробний постріл виіскрив на ній точковий блиск, сліпучіший за вогні куполів Собору Христа Спасителя. Вийнялося нотатник. Гіпотезу записалося ще в ті часи, коли через брак тьмідини в голові калатали по п’ять теорій водночас; тепер вона вже не звучала так переконливо. Підрахувалося: двадцять пострілів у зразок, щоб зачепити площу, більшу ніж голівка шпильки, а зразків вісім: неостуджені руди, високовуглецева сталь, низькоякісне крижлізо. П’ятнадцять хвилин, якщо поквапитися. Занотувалося годину й хвилину на той випадок, якби ефект із часом зникав. Почалося від кепського крижліза. Чштик, чштик, попихкувала Машина Променю Смерти. У мить пострілу на моросклі розливалася веселка всіх існуючих і неіснуючих барв. Проте повітря мусило трохи розпорошувати промінь, адже пластівці тунґетиту в горілці блідо зблискували. Відставилося пляшку сажаевки на сусідній стіл.
Надалі не малося цілковитої певности, що з нею зробиться. Ідея була така: упитися тунґетитовою горілкою і, замість знову маніякально знетьмітлюватися, навпаки — натьмітитися до межі витривалости організму. Можливо, ранкові відвідини Побєдоносцева дали духові останню пересторогу, що врешті визналося відверто: чи не найлегше знайти батька, ступивши вслід за ним на Шляхи Мамутів? Ідея, яку кинулося на відчіпного графові Шульцу, вже давно свердлила голову, адже була напрочуд очевидною. Те, що людям Побєдоносцева цього не вдавалося, нічого не означає, бо на початках кожної науки діється переважно наосліп, на сотні невдач припадає один успіх; так було і з паровими двигунами, і з двигунами з внутрішнім горінням, з авіонікою, з електромагнетизмом, так воно є і з чорною фізикою. З іншого боку, не зналося точного припису, про певні речі тільки здогадувалося, поки що, отож, хотілося лише вивчити реакції організму. Скажімо: півлітра й дві тисячі скотосів.
А може, мудріше й безпечніше випробувати цей вплив спершу на комусь іншому. Цікаво, як дають собі раду з Морозом пацюки Саші Павліча, годовані картошкой Бусічкіна? Гризуни в клітках під дальньою стіною мали здоровий вигляд, але ж годі впізнати, яка це партія: оті, узяті для експерименту, могли вже виздихати до одного.
У всякому разі, не варто сподіватися, що можна вирахувати бáтьків маршрут. Слід хапатися за прямі дослідження, які покладаються на матерію, а не математику. Задум послати на пошуки Батька Мороза душу салґин-кут зовсім не був аж такий божевільний. Ще одну надію пов’язувалося із забороненою гідрографією Байкалу: пан Ур’яш обіцяв упродовж тижня роздобути копії старих мап Кароля Богдановича. А ще звіти учасників перших царських експедицій на терени Зими, в тому числі тієї злощасної експедиції, у якій узяли участь Філіп Ґерославський і Сєрґєй Ачухов.
Проблема в тому, що усе це разом мало наближало до вирішення іншої проблеми, врешті-решт важливішої: як безпечно розморозити батька, якщо вже його віднайдеться. Тут немає кружних методів, половинні заходи, половинні домисли тільки посилюють небезпеку. Слід або докладно пізнати весь чорнофізичний процес, який дозволяє людині зійти на Шляхи Мамутів, або мати в своєму розпорядженні для живої перевірки принаймні одного іншого такого абаасівця. Натомість, знайти Німого Повітроплавця, Копиткіна чи Кроулі так само важко, як батька. Й дудлити сажаевку для цієї мети не надто має сенс: забаасувати слід було б когось, над ким можна вільно проводити будь-які експерименти.
А часу дедалі менше й менше. Завтра князь Блуцький-Осєй мав представити свого уповноваженого, Францішек Марковіч прийде із кошторисом експедиції і довіреним инородческим слідопитом, завтра мусилося уже починати втілювати конкретний план, а плану досі не було. Холодний розрахунок підказував, що час відмовитися від розрахунків і вдатися до відчайдушніших методів.
Саша, побачивши горілку, миттю вийняв дві мензурки.
— Ні-ні, — замахалося, — це наочне навчальне приладдя.
— Ага, «наочне навчальне приладдя»! То ви збираєтеся сьогодні увечері зайнятися наукою? Може, в товаристві?
— Самотність діймає душу, еге?
Саша важко сів за свій стіл і зажурився.
— Ох, Вєнєдікте Філіповічу, не буду вам очі замилювати, — ми тут, як у фортеці, живемо.
— Де Нікола?
— Той ваш Хавров півдня йому забрав, тепер пішли на подвір’я, до тунґетитора. Чуєте? Перерва в гуркоті. Навіщо ви його взагалі познайомили з фёдоровцами, вони його цілковито опутали, тепер усе тут лежить перелогом.
Поплескалося рябого біолога по плечі.
— Минеться, у нього завжди такі захоплення минали рано чи пізно. — Закурилося цигарку, почастувалося Сашу, той подякував. — А що у фортеці, то це, повірте, поки що найкраще рішення. Побєдоносцев оголосив полювання на доктора.
Павліч підніс голову, очі його заблищали, світінь сплила на щоки.
— Власне! Mademoiselle Філіпов принесла нам сюди новину, що ви розмовляли з губернатором і секретарем Алєксандра Алєксандровіча.
— О, так, mademoiselle Філіпов…
— Власне, власне! — Він спалахнув, аж йому ряба шкіра знову узялася цегляно-червоним висипом. — Як там на балу було, розказуйте!
— А що, вона не казала вам, як Син Мороза дочку генерал-губернатора знеславив? — зітхнулося крізь дим. — Бал, як бал, торговиця марнославства, тіла, прикрашені квіточками й мереживами, парфумерією покроплені, щоби менше були схожі на тіла й менше смерділи тілами. Що з нашими пацюками?
Саша закліпав.
— Пацюки. — Він вийняв із ящика записничок. — Ну что ж, погана новина така, що всі вони замерзли вщент. Як ви просили, я закопував їх у клітках у підвалі біля колодязя. Досі жодних надзвичайних