Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Катя подала йому на пальцях краплі араку.

— Ви мене купили, Herr Біттан.

Проковтнувши лихе слово, придивилося, утім, до Каті вже з новою увагою. Пудра й золотий maquillage приховували уже добрячі зморшки. Вона була зрілою жінкою, мала б мати дітей, сім’ю, тривале майбутнє у родині. Та печаль у її ясних очах — це не був швидкоплинний вираз; така правда про Катю, дівчинку зі стрічками.

— Коли це діялося? Навесні, кажете ви. До Зими Лютих, чи не так?

— За рік до того. — Він поцілував Катю у зап’ястя. — Я придбав її, і так замерзло.

Вони творили дійсно захопливу пару, — як захопливою буває людина зі смертельною раковою пухлиною, або дитина з двома головами.

Здригнулося.

— Забава! — зойкнулося хрипко, заслонюючи очі. — Ви далі хочете мною бавитися. Чому б вам не взяти в ліжко першу стрічну повію з-під ліхтаря, замість розбещувати безневинне дівча? Це вже не тваринна хіть, це примітивна підлість!

Фон Азенгоф розчаровано зацмокав. Видихнувши довгу змію диму, він ущипнув Катю у бліде м’ясо грудей; вона встромила йому ніготь у підборіддя. Пруссак посміхнувся під носом.

— Саме ті, хто не знають і не цінують задоволень плоті, власне з тіла чинять найбільший фетиш, — сказав він, кладучи люльку на столику поруч. — Але ж тіло, хоча й дає змогу відчути задоволення, саме задоволення не дає. Якби це були суто плотські гріхи, як ви це собі в юнацькому ідеалізмі уявляєте, гріхи, від яких гострий ніж і розпечене залізо порятують, — то далебі мали б слушність козограї і послідовники Онана, що вистачить певний нерв добряче подражнити, вот и всё. Але ж це не так! Що творить різницю: не тіло, а те, що ви усвідомлюєте, хто крізь очі цього тіла на вас дивиться. Звідси, отож, найбільше хвилювання й із цього la puissance d’Éros: із зустрічі з духом, який править тілом. Тому в мені не розпалить вогню навіть найкрасивіша, наймолодша, із округлостями, мов у скульптури, й медовими устами блядь, якщо за її очима я бачу тільки дурнувате дитя, відірване від корів, яке не усвідомлює власних вчинків, ані не може про них висловитися. Зате, коли я зустрічаю жінку сильного духу, із розбудженим інтелектом, у якому тисячі фантазій щосекунди спалахують, рівні моїй широті думки й бажань… Monsieur Ґерославський, іноді навіть не потрібно, щоб відбулося зближення тіл, вистачить, що я погляну їй у вічі. Що більше усвідомлення présence d’Éros у жіночих очах, то більше задоволення від її тіла.

… Як бачите, — він засміявся, — я найбільший прихильник емансипації жінок!

Він пригорнув Катю і прошепотів їй щось на вушко. Катя відставила арак і зсунулася з оттоманки на килим, показуючи босі ноги з-під кармінової сукні. Вона не застебнула корсету, не підтягнула ремінців. Ставши на карачки, вона підняла золотий погляд, від її серйозних очей, які зовсім не кліпали, розплющених, немов при глибокому гіпнозі, — також і погляду, раз на неї кинутого, незмога було відірвати й відвести. Довга коса спала їй вздовж руки, тягнучись килимом, коли Катя повільним рухом леопарда сунула так навскоси через усю кімнату. Сукня шелестіла, кіт муркотів.

— Ви не знайдете в моєму Дворі дівчини, яка не вміла б читати й писати, й різними мовами бесідувати про мистецтво й політику, — казав Біттан фон Азенгоф. — Ви не знайдете дівчини, позбавленої власного непередбачуваного настрою, нездатної видряпати вам очі в хвилину гніву, а собі в розпачі жили перетнути. Якби не Катя, я б не впорався з цим домом гетер. Але за це…

Діставшись до крісла, вона сягнула вгору, потягла за полу кімоно, золоті губи волого зблиснули, Катя провела прохолодною рукою уздовж литки й стегна…

Підхопилося, вибіглося у коридор, у сіни й до дверей, біля яких дрімав музика в баранячому кожусі; перекинулося музиканта, вибіглося на ґанок, а з ґанку на сніг і мороз. Крижане повітря ударило в шкіру й влилося у легені, мов палюча рідина, роз’їдаючий квас. Закашлявшись, упалося на коліна.

Сніг, непорочний білий сніг, дзеркальна, іскриста гладь, — лід, найчистіший лід — зібралося жменями поверхню мерзлоти, втерлося у розпашіле обличчя, в груди. Вітер струшував лісом, оброслим бурульками, на горизонті Місяць виблискував на брилі лютого, тіні й світла із вікон верхнього поверху Двору мерехтіли на паморозі, там люди розважалися, пиячили, блудили, танцювали… Їлося сніг, пилося мороз. Істина чи омана? Істина чи омана? Минулого не існує, усі спогади… З четвертого боку: палець, палець пана Кожинського!

Відчулося хутро на плечах — фон Азенгоф загортав у шубу, тягнув назад до теплого приміщення. Здригнулося, вирвалося на мить, — але було не в змозі протистояти його сталевому стискові. Крига танула на устах.

— Візьміть собі найчистішу, найбілішу, найневиннішу, — шепотів пруссак, дихаючи тютюном і пахучим араком. — Я не маю для вас незайманої, я не маю янгола. Я маю красивих тварин, які прагнуть задоволення, — і те, що за їхніми очима.

Про Царство Пітьми

Гуркітлива крижлізна підойма їде в пекельну чорноту, що висить у небі над Іркутськом.

— Не дивіться на нього, — каже Янгол Побєдоносцева. — Ви нічого не побачите, але все одно не дивіться.

— То ось чому він живе в пітьмі.

— Ось тому й живе.

Вежа Сибирьхожетa зсередини здається значно меншою: не нижчою, а вужчою. Поверхи, які минається у хрусткому скреготі, — п’ятдесят третій, п’ятдесят четвертий, п’ятдесят п’ятий, де розташовано бюра Товарищества, — площею не перевищують і половини Лабораторії Круппа в Дзиґарній Вежі. Апартаменти Алєксандра Алєксандровіча Побєдоносцева — це шістдесят дев’ятий і сімдесятий поверхи, але над ними ще міститься ґратчаста надбудова крану із другим вінцем пітьмівкових рефлекторів і щоглами Магнетично-Метеорологічної Обсерваторії (Сибирьхожет фінансує дослідження Чорних Сяйв). До того ж зблизька вежа Сибирьхожетa справляє враження ще більш неоковирної, банально запроектованої, зліпленої з ковальською уявою: заклепки розміром з кінську голову, колосальні обрешітки, таврові балки й прути, й бляхи, крижлізо на крижлізі, — й на чверть немає тієї легкости й архітектурної витончености, що у вежах Зимного Ніколаєвська й новіших конструкціях технології Криги проекту пана Рубєцького.

На висоті п’ятдесят першого поверху минулося телескопічні установки, телескопи на крижлізних консолях і плечі, які виступають із платформ назовні вежі. Звідси геологічна поліція стежить за наземними переміщеннями лютих, аби погоджувати з бурятськими шаманами офіційні ґляційні прогнози, які відтак оприлюднюють у бюлетенях, публікованих Сибирским Хладо-Железопромышленным Товариществом.

Вище п’ятдесят першого