Українська література » Фантастика » Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

Читаємо онлайн Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду
Я на всяк випадок перегнав худобу в найдальшу обору для молодняка, ти знаєш куди.

Тут теж дощило, річка набухала. Полковник і коваль якусь часину стояли, придивляючись до неба, затягнутого чорними хмарами, дослухаючись до завивання вітру в заростях. Полковник Робустіано де Араужо, перш ніж рушити в путь, під дощ, додав:

— Найбільше я потерпаю за какаові плантації, саджанці вже зацвіли, і урожай може пропасти. Буду молитися, щоб Господь спинив зливу.

4

Сеу Сисеро Моура, відомий у злачних місцях як доктор Перманганат, маленький, з галантними манерами чоловічок, агент фірми «Койфман і компанія», чи не найбільшого експортера какао, об’їжджав басейн річки Кобрас на ослі Кожуринці, неповороткому й полохливому ступакові.

Мандруючи лісовими дорогами, заглиблюючись у дику глушину, сеу Сисеро Моура чепурився, як завжди: носив краватку-метелик, накрохмалений комірець і манжети, з нагрудної кишені піджака стирчав ріжок носовичка, на шиї висів медальйон, щедро змащений брильянтином чуб розділяв рівний проділ — останній крик моди, так наче він їхав на якусь гулянку. А втім, так воно, по суті, й було, бо в поміщицьких маєтках, де він зупинявся, його приїзд піднімав на ноги куховарок і служниць-негритянок, що мусили його годувати й обслуговувати. Цей малий худяк за одним присідом поглинав стільки їжі, скільки важив він сам. Що ж до служниць, то з ними його зближувало саме життя.

Найкращі клієнти сеу Сисеро Моури були серед дрібних плантаторів. Ті, як ніхто, потребували готівки на покриття видатків, пов’язаних із скороченням збуту; чекати, як великі землевласники, раннього збору і сафри, коли арроба какао йде по найвищій ціні, вони не могли. Сисеро Моура за вигідну ціну купував на пні частину майбутньої сафри. На дрібних плантаціях він провадив переговори, попиваючи каву або женіпапову наливку, але їсти й ночувати любив у великих садибах, де і обід був розкішніший, і служниці звабливіші.

Найбільше він любив молоденьких і охайненьких, з ними не підчепиш поганої хвороби. Сеу Сисеро Моура, дарма що курдупель, просто умирав за жінками.

У провінціях басейну річки Кобрас він став відомою особою. В його роздутому шкіряному портфелі, окрім записників з бухгалтерськими рахунками, лежало чимало кольорових паперових іконок: він роздавав їх з незмінною побожністю як дружинам полковників, так і служницям у маєтках і кралям у борделях; подарунок завжди приймався із вдячністю.

Вряди-годи бачили, як сеу Сисеро Моура злазив з осла біля армазему араба Фадула, де замовляв подвійну порцію коньяку і питав:

— Чи не завелося тут якоїсь кізочки, друже Фадуле? Якоїсь молодесенької телички?

Рушивши в путь на початку міжсезоння і літніх дощів, агент по закупівлі какао проїздив через Велику Пастку й повторив там своє звичайне запитання. Турок показав пальцем на Сан — дівчина стояла на містку, накривши голову мішком.

— Її вже зайняли, і тепер коло неї хлопці так і в’ються. Он один із них. — Він кивнув на Дурваліно, що мив пляшки біля колодязя.

Сеу Сисеро Моура запитав, скільки їй років і чи давно її позбавили дівоцтва. Дівчина — перволіток, а невинність утратила ще до хвороби, не за гроші, а задля втіхи, саме те, що треба. Він допив коньяк і, хтиво поблискуючи очима, рушив до містка.

5

Наливаючи кашасу випадковим відвідувачам — явний занепад у торгівлі — Фадул Абдала думав про тривожні новини, а сам позирав на свинцеве небо. Над масним прилавком стояв стурбований гомін, чулися припущення, здогади. Серце у турка стискалось.

Перш ніж вирушити у Такарас — дощ наче чекав його приїзду, щоб обрушитися на землю потоками води, — полковник Робустіано заглянув до шинку вихилити чарчину проти нежиті й поділитися з турком своїми побоюваннями:

— Їхав у Ільєус, але повернув назад. Років п’ятнадцять не бачив стільки води. Це не жарти.

Так само поспішав до своїх плантацій капітан Натаріо; він довго перебував у Винозорому й Аталаї і тепер віз лихі вістки з Ітабуни. Річка Кашоейра вийшла з берегів, заливаючи маєтки, нищачи плантації, перетворюючи їх на величезне болото. Пеони мусили перебратися аж у Феррадас. Збитки величезні: ранній урожай весь пропав.

Полковник Боавентура Андраде, не менш стурбований, відіслав дону Ернестину до затишного ільєуського особняка, щоб благовірна поставила в каплиці біля підніжжя статуї святого Жорже дюжину свічок. Якщо святий не зглянеться на свічки й обітниці, якщо повінь у верхів’ях річки Кобрас не спаде, то й тут, так само як і в долині Кашоейри, ранній урожай загине, і сафри не сподівайся.

На сполох били не лише полковник Робустіано й капітан Натаріо. Лісоруби й пеони, подорожні, що сунули на станцію і в містечка, веселі дівчата, що верталися з промислу, повторювали одну й ту саму невеселу примовку: вода піднімається і загрожує какао. Шукати притулку від дощів прибився до Великої Пастки Педро Циган.

— Суцільне бездоріжжя, скрізь грязюка, обозам уже не пройти. Ледь пробився сюди під час короткого затишшя.

Стоячи за прилавком, — досі торгувалося непогано, — Фадул Абдала вислуховував моторошні розповіді та лихі віщування. Всі — плантатори, пеони, дівки і навіть гармоніст — побивалися над розквітлими какаовими саджанцями, вболівали за нове пагілля, за ранній врожай і сафру.

Фадул завважив, що ніхто не задумується над долею живих людей. Підраховували збитки, завдані паводком річки Кашоейри, але доля тих, хто лишився без житла і без їжі, хто знайшов притулок у Феррадасі, нікого не обходила. Якби поцікавились, як ведеться тим бідолахам, то дізналися б про появу чорної віспи. Окремі випадки захворювання віспою паніки не викликали, і тільки коли вона переросла в епідемію, люди вдарили на сполох, дорого платячи за свою байдужість.

Неждано-негадано сеу Сисеро Моура, роз’їзний агент фірми «Койфман і компанія» по закупівлі какао, прив’язав свого осла до стовпа біля армазему й, підійшовши до прилавка, обережно сперся на нього, щоб не забруднити рукавів піджака, потріпаного, але охайного, попри весь цей потоп. Фадул дивом дивувався: маклер не говорив про жінок, не цікавився молодими теличками. Він був похмурий і своєї тривоги не приховував:

— Справи, друже Фадуле, кепські, людям зараз не до переговорів. Я перечекаю тут, поки вщухне злива.

Перечікувати у Великій Пастці? Маклер звичайно зупинявся в Такарасі, у своїх далеких родичів. Турок не запитав, яка тому причина: в шинку рано чи пізно все з’ясується, тож нема потреби приставати з розпитуваннями.

6

У супроводі Тарсизіо Збуй-Вік простувала на ранчо естансіанців на тому березі. Ступивши на місток, вона побачила, як здулася річка: хвилі котилися із глухим зловісним гомоном. Завжди спокійний килим білого латаття кидало й рвало бистриною. Над водою, ніжна й горда, стирчала на

Відгуки про книгу Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: