Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— От і добре, — з полегшенням видихнув Нод, який досі усе ж непокоївся за друга. — Тим часом, пане отамане, маю до Вас кілька питань. Схоже, поміж нас чотирьох, — він обвів поглядом Михайла, Лахудрика та Горанга, — я єдиний цілком належу до матеріального світу, а Ви... — він зупинився, добираючи слова.

— Ну, я ж Вам казав! — не втерпів Лахудрик. — Ми звемося сутностями світу невидимого. Ось!

— Так, я розумію, що пан магістр є домовиком, а король Горанг — привидом, — Нод поглянув на Михайла. — А Ви до якої категорії сутностей належите?

— До вищої, звісно! — знову устряв Лахудрик.

— Друже мій, — вишукано, але з ледь відчутною іронією звернувся отаман до домовика. — Чи не будеш такий ласкавий подати нам кави замість повчати гостей? — Михайло злегка повів лівою рукою у бік брами-порталу, крізь яку ще було видно незастелене королівське ліжко. Брама зникла. На її місці тепер була мурована з грубого каменю стіна.

Нод сів до столу, а Горанг, демонструючи незалежність, зачинив вікно та примостився на підвіконні, звідки було видно двір замку. На столі самі собою виникли три чималі горнятка та ще одне меншеньке — для домовика. Усі парували пахучою кавою. Так само з'явилися вершки у маленькому порцеляновому глечику та цукор у срібній цукерниці. Подякувавши за це Лахудрику, Михайло присів навпроти Нода.

— Я ж не можу їсти-пити! — зітхнув Горанг, вказавши на ближчу до нього порцію кави. — Привиди позбавлені цього задоволення. Магістр езотерики мав би знати такі загальновідомі речі!

— У анклаві можете, — повідомив Михайло. — Прошу дуже, пригощайтеся.

Горанг, не примушуючи себе двічі просити, узяв чашку, зручніше вмостився на підвіконні й обережно зробив ковток. Горнятко у руці привида теж зробилося якимось напівпрозорим, немов порцеляна раптом перетворилася на матове із синім відблиском скло.

— Таки так! — із подивом та задоволенням вигукнув покійний суверен. — Свята Зоре, як давно я не пив кави!

— І не лише їжа та питво можуть приносити Вам тілесні задоволення у анклаві, ось, — домовичок безневинно кліпнув на Горанга. — Як шкода, що сюди до нас не заходять дамочки. Ги-ги.

Отаман суворо насупився на магістра, та жестом запросивши гостей частуватися, повів далі:

— Отож, слухайте, Ваші величності. Я спробую дати відповіді, сподіваюся, на більшість Ваших питань, але почну, дозвольте, з самого початку. Отже, усю вашу планетарну систему разом із Деолою у ній я віднайшов на Чумацькому шляху цілком випадково. Оглядав якось усілякі незвідані його закапелки та й надибав. Ця планета виявилася напрочуд схожою на Землю, тому я вирішив облаштувати тут... не повірите, сторожку на Чумацькому шляху.

— Ну, не таку вже й сторожку, — знову втрутився Лахудрик. — Радше сторожовий табір, ось.

— Нехай буде табір, — згодився отаман.

— А Чумацький шлях — це і є наша спільна галактика? — перепитав Горанг.

— Звісно, — нарочито буденно мовив домовик, злетівши під стелю кабінету. — Чумацький шлях являє собою скупчення зоряних систем, що широкою смугою перетинають нічне небо. На Деолі ви дали їй назву Гусяча дорога, а на Землі її іменують Чумацьким шляхом, а дехто — Мілкі веєм. Ось!

— Так от, — далі оповідав отаман. — Із Землі на Деолу я створив браму — майже таку, яку щойно використав Лахудрик, щоб привести Вас із палацу до цього кабінету. До речі, вхід до неї нині у цій кімнаті. Деола виявилась чарівною планетою дуже схожою на Землю, хоча перебуває майже у семидесяти п'яти тисячах світлових років від неї. Ваша планета також зазнала багато геологічних катастроф, допоки тут, зрештою, не розвинулося біологічне життя. Та й після того метеорити продовжували її бомбардувати. Проте згодом усе вгамувалося. Почалася еволюція. Так само, як і на Землі.

— Так, та не так!.. — знову встряв домовик.

— Справді, була одна відмінність у первинних еволюційних умовах на Деолі і на Землі, — погодився Михайло. — Деола, на відміну від Землі, зовсім не підвладна зовнішнім космічним силам Зла.

— У нас цього добра, у розумінні Зла, і свого досить, — скаламбурив Горанг. — Навіщо нам ще й імпортоване Зло з Космосу?

— Справді, його тут чимало, — погодився Михайло. — Імпорт зайвий. Однак Деола сама собою, як тепер з'ясувалося, становить велику небезпеку для усього Шляху! Річ у тому, що у Всесвіті є лише одне глобальне джерело Добра, але безліч локальних джерел Зла. Лишаючись недоступною для зовнішніх сил космічного Зла, Деола генерує власне. От саме це джерело становить дедалі більшу загрозу для всього Шляху.

— Слухай, отамане! — Горанг зліз із підвіконня й сів до столу. — Ти, часом, не заплутався у своїх уявленнях про Добро і Зло? Відомо ж бо, що вони одне від одного не відокремлюються — не буває у чистому вигляді Добра і у чистому вигляді Зла! Я це з юності знаю. Якщо у нас тут є джерело Зла, водночас воно неодмінно являє собою і джерело Добра. Таким чином, твоя теорія про «єдине джерело Добра», як би тобі сказати чемно, ну, словом, хибна.

Було помітно, що привид вельми вдоволений тим, як «по-науковому» розкритикував твердження «самовпевненого» господаря кабінету, який так досі й не пояснив, ким є він сам.

— Буду радий трохи розширити уявлення Вашої величності про містичні засади світобудови, — Михайло й собі вдав чемного та терплячого співрозмовника у науковому діалозі. — Справді існує фундаментальний закон буття, який полягає у тому, що співвідношення первинних елементів абсолютного Добра та абсолютного Зла у Всесвіті є однаковим — половина на половину. Добро і Зло виникли з первинної субстанції, одночасно з тим, коли з Великого вибуху виникла уся видима матерія. До Вибуху Добро і Зло існували в єдиній субстанції — так званій сірій матерії. Не білій — Добро, не чорній — Зло, а сірій — Добро і Зло разом. Сіра матерія не уся розділилася на Добро і Зло внаслідок Великого вибуху — її згустки досі фіксуються у Всесвіті. Більше того, вона може бути відтворена за умови поєднання у тій самій однаковій пропорції елементів Добра і Зла.

— Так-так, — з-під стелі у розмову ще раз втрутився домовик. — Ці елементи звуться етичними кварками. На сьогодні їх існує чотири типи. За іншими даними, вісім типів, ось. Кожному кварку відповідає