Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Річ, імовірно, не у вибухах, — наполягав на своєму Нод. — Це може бути і якийсь інакший, непомітний, на перший погляд, вплив. Нам може допомогти проаналізувати можливі гіпотези одна професорка-сектантка.

— Заїра Пом? — здивувався Горанг.

— Вона намагалася розкрити природу енергетики престолу, — пояснив свою думку молодший король. — Можливо, у своїх наукових пошуках вона зустрічала і щось подібне до цієї сили чи того різновиду сірої субстанції, що вкрала Марка. Можливо, чи їй відомі якісь подібні випадки в історії.

— Не знаю, що то за професорка, — сказав Рамир, — але чому б не спробувати?

— А зараз нам час, — Горанг із жалем допив своє перше за багато десятиліть горнятко кави, яке не випустив з рук навіть під час нападу сірини. — Щойно коронованому королю слід приступати до правління.

— Чекайте! — вигукнув Рамир. — Якщо на поклик пана домовика було створено браму з палацу до замку, то чи не можна зробити те саме до ущелини, де на мене чекають Ерада та Клирт?

— По-перше, — Лахудрик підняв вказівний пальчик правиці, — за часом Деоли минуло не більше години, як Ви, Рамире, увійшли до тунелю, що привів Вас до анклаву. Князівна з капітаном ще навіть не встигли занепокоїтися через Вашу відсутність. Ось. На жаль, є по-друге...

— Дозволь, Лахудрику, далі пояснюватиму я, — перервав домовика Михайло. — Загалом, Рамире, навіть мені непросто створювати брами часопростору на Деолі, бо кварковий дисбаланс уже впливає навіть на цю мою здатність. Однак Аріод тепер став винятком, бо в межах його міської смуги діє поле, генероване престолом. Безпечне утворення брами, що привела сюди їх величностей, стало можливе лише тоді, коли Нод змінив параметри поля. На наше щастя, здатність домовиків до телепортації дозволила Лахудрику виконати роль, так би мовити, маяка у потойбічні.

— Орієнтуючись на мій поклик, — домовик не втримався від того, щоб похвалитися, — Михайло мав змогу точно спрямувати браму у потрібне місце. Якби не я, існувала б загроза, що випадкова перфорація на шляху створення брами привела б її казна куди. Ось! А за моєї допомоги пан отаман вибудував браму мов під лінійку, точно!

— Я, здається, збагнув, куди Ви хилите, — спохмурнів Рамир. — Виходить так, що я потрапив сюди через випадковий розрив, а створити точно спрямовану браму в ту ущелину, де зараз Ерада, не вийде! І я не маю змоги повернутися до ущелини, бо того розриву не існує! От Ратх його забирай!

— Рамире, не переживай ти так, — Нод обійняв друга за плече. — Тобі ж пояснили, що в ущелині, де зараз Ерада, минуло геть мало часу. Ми розберемося із тим клятим кварковим дисбалансом, а тоді одразу ж заберемо сюди твою князівну і капітана Рея заразом. Не хвилюйся!

— А далі? — недовірливо запитав Рамир.

— А далі крізь браму хоч до Гирлону, хоч до Ланоду, — посміхнувся Нод. — Разом з нею самі вирішите.

— Щоб розібратися з субстанцією, яка викрала Марка, чим би вона там не виявилася і доки не здійснила масштабнішого лиха, гадаю, нам може стати у нагоді та професорка Заїра, — зауважив Михайло до Нода. — Її слід доправити сюди, Ваша величносте!

— Неодмінно, — відповів за молодшого колегу Горанг. — А коли пан магістр Лахудрик зможе знову телепортуватися до палацу, щоб спрямувати браму для Заїри?

— Хоч зараз, але Ви й самі це зможете зробити, — відповів Михайло привиду. — Лахудрик легко навчить вас, як подати мені сигнал для створення брами.

— Та на раз, — зрадів домовик нагоді виступити викладачем для історичного персонажу. — Зараз і почнемо. Ходіть ось сюди, — він потягнув привида у куток, який облюбував Гавер, подалі від столу.

Пес, що вже трохи отямився від шоку через напад сірини, знехотя поступився своїм місцем двом сутностям. Він улігся в ногах Ілька, оглядаючи усіх присутніх розумним, але сумним поглядом.

— Сумує наший собацюра, — венед занурив руку в густу шерсть на загривку Гавера. — Подобається йому у анклаві, але відчуває, що скоро ми підемо звідси.

— Куди це? — запитав Рамир.

— Щойно владнаємо справи на Деолі, — пояснив Михайло, — вирушимо до нового місця дислокації на Чумацькому Шляху.

— На якусь іншу планету? — запитав Нод.

— Хтозна, — знизав плечима Ілько. — Десь туди, де буде потреба у Михайловому мечі.

— А може, нам Гавера залишите? — попросив Рамир.

— Там видно буде, — відповів Михайло, випереджаючи заперечення, яке вже готове було зірватися з вуст Ілька.

— Ми закінчили навчання! — гукнув з кутка Лахудрик. — Королю Горангу вже не терпиться спробувати своє нове вміння. Він готовий повернутися до Аріоду, щоб навести браму. Ось.

— Швидко ви, однак, — похвалив їх оперативність Михайло. — Спробуймо.

Горанг миттю зник. Усі мовчали в очікуванні результату експерименту. Михайло зосередив погляд на стіні біля вікна, у якому ще так недавно пропав Марко. За довгі дві хвилини отаман полегшено відкинувся на стільці, показавши піднятий великий палець правої руки.

— Вийшло! — він ворухнув долонею, і у стіні виникло щось подібне до дверного отвору, у якому було видно край королівського ліжка.

Тепло попрощавшись із Рамиром та усіма іншими, не минаючи Гавера, молодий король повернувся до своєї спальні.

25. Анклав часопростору

У двері спальні саме стукав королівський ад'ютант з повідомленням, що віце-канцлер, пан барон Дорг наполягає на терміновій зустрічі з Його величністю. Горанг, який поза анклавом набув свого звичного розмитого вигляду, пробурчав щось про те, що у його часи ніхто не наважився б брутально порушити етикет, вламуючись зранку до почивальні суверена. Для того мають бути дуже вагомі причини. Щойно брама у стіні зачинилася, як Самус, геть зневаживши вимоги пристойності, хутко увійшов до спальні. Під пахвою, мов справжній бюрократ, він тримав шкіряну теку. Скоса глянувши на Горанга, немов здогадуючись, що покійний суверен не схвалює цього вранішній візит, та здивувавшись, що чинний суверен уже на ногах, Самус, замість побажати королям доброго ранку, з порогу вигукнув:

— Ноде, є новини стосовно Кинава! Тобто Ваша величносте, я хотів сказати! Міністерство закордонних справ Конфедерації ще витримує дипломатичну паузу з відповіддю на депешу, однак Кинав сам спромігся дати про себе знати. Як