Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
На якийсь час у кімнаті зчинився маленький шарварок — жартували, сміялися, обіймалися мало не усі, крім хіба трохи зніяковілого Ілька. Насміявшись, Горанг, зрештою, вгамував той гармидер, нагадавши, що якщо на Деолі зростає концентрація кварків Зла, то може, молоді люди обговорили б саме цю проблему замість валяти тут дурня. Дивним чином до слів привида першим дослухався Гавер. Він одразу ліг у Михайла в ногах, немов промовляючи: «Коли вам так треба, то балакайте, а я зачекаю».
Рамир без вагань повірив словам Нода про те, що цей напівпрозорий суб'єкт у стародавньому камзолі — то привид Горанга III зі снів друга. Борець розповів, де залишилися Ерада із Клиртом та рудим приблудою Ярсом, а також як він потрапив до Білого замку крізь тунель у Прайських горах. Про сніданок усі забули. Лише Марко ледь примушував себе не дивитися на накритий стіл. Це зауважив Лахудрик, запросивши, зрештою, продовжити розмову за сніданком. Так і вчинили.
За столом мова зайшла про Марка, який був подався до Бундстану. Тут втрутився Горанг, зажадавши пояснень:
— Яким це чином може бути так, що про Марка написано у книжці, яку ми із Нодом читаємо зараз? Події роману продовжують відбуватися?!
— У нас на Землі це називається «он-лайн», ось! — встряв Лахудрик, проте ці слова усі одностайно пустили повз вуха. Домовик надувся та відлетів у куток.
— А ще з місяць тому я бачив Ілька та Лахудрика на листівці, яку знайшов у такій самій книжці, що потім потонула разом із човном після нападу крега! Навіть із відбитком вочевидь що Вашої, — Нод вказав на ображеного магістра, — добродію домовик, долоні та діркою від ножа, яким мене нещодавно хотів убити Сапукар. Як таке можна пояснити?
— Думаю, пояснення слід шукати у властивостях анклаву, — сказав Михайло. — Щоб спробувати розібратися з усіма цими обставинами, я й запросив сюди Ваших величностей. Ви, Ноде, вочевидь, спроможні впливати на час, адже створили капсулу «нормальної дії фізики». Це теж, як правильно сказав Його величність привид, своєрідний анклав. Дотепер я вважав, що на Чумацькому шляху таке під силу лише мені.
— Щиро кажучи, я досі не цілком розумію, як мені це вдалося, — зізнався Нод.
— Ви просто подумки робили усе, що слід, ось, — підказав, не втримавшись, Лахудрик.
— Я припускав, що захищаю друзів і себе, створюючи щит від тієї сили, що причавлювала нас і заколотників, — пояснив Нод. — А виходить, що я управляв часом?
— Точніше, Ви управляли часопростором, — зауважив Михайло. — Час бо без простору не існує, як і простір без часу.
— Як Добро без Зла, або як кварк без антикварка, — здогадався Нод.
— Як біле без чорного, — і собі додав Рамир.
— Давайте якісь підсумки підбивати, чи що, — Горанг за королівською звичкою взяв на себе роль головуючого. — Дозвольте нагадати, що нам досі невідомо, ким, власне, є Ви, пане Михайле.
— Я вартовий на Чумацькому шляху, — просто відповів отаман. — Мене на ці чати поставив Предвічний.
— Є ще і якийсь невідомий Предвічний, — зітхнув Горанг.
— Чому невідомий? — обурився Лахудрик. — На Деолі Предвічного звуть «Зоря Безмежжя». Ось.
— То ти, отамане, від Зорі сюди посланий? — перепитав привид. — Ну, це пояснення ліпше, ніж відсутність взагалі будь-якого. Нехай. Отже, панове, — майже суворо мовив Горанг, — мені б не хотілося, щоб цей діловий сніданок минув безплідно, як і більшість ділових сніданків, обідів, а особливо вечерь за мого матеріального життя.
— Чому ж безплідно? — посміхнувся отаман. — Сподіваюся, кава Вам таки смакувала! Однак справді до діла! Маємо спільно обміркувати, що будемо робити з тим кварковим варивом. Це, звісно, велика небезпека для усього Шляху, однак найбільша та першорядна загроза для Деоли. Тому ми покликали саме Вас, бо на цій планеті Ви сукупно володієте найпотужнішими здібностями, аби допомогти нам.
Приступити до пошуків відповідей на питання про «кваркове вариво» гурт не встиг. Гавер раптом підхопився і загарчав на зачинене вікно, шерсть на його загривку стала дибки, зуби вишкірилися люттю. У кімнаті враз настали сутінки. Вікно потьмяніло, скло у ньому вкрилося ніби памороззю. За мить на його місці утворилася сіра пляма із рваними пульсуючими краями. Стало зовсім темно. З плями тягло затхлою вологою, чувся важкий хлюпіт та якийсь неприємний шурхіт. Михайло миттю підхопився. За його спиною розправилися білі, немов створені з хмар крила. Очі його засвітилися бузковим вогнем. У правій руці зблиснув, а за кілька секунд спалахнув Вогняний меч. Нод із Горангом аж сахнулися від того вогню. У його світлі усі побачили, як пляма затягує у себе Марка. Ілько вилаявся, кинувшись до юнака, однак Михайло випередив його, спрямувавши у той бік меч. Не встигли обидва. Полум'я меча лише трохи обпалило поверхню плями, і вона разом із юним бундстанцем зникла, лише білі кросівки зблиснули. Потягло терпким димом, немов від сушеного морського латаття. У кімнаті розвиднілося. Усі мовчали, приголомшені тим, що сталося. Навіть Гавер нишком відійшов до найдальшого від вікна кутка кабінету, де нашорошено застиг, немов у засідці, готовий до нападу або оборони.
— Лахудрику, що ти відчув? — порушив тишу отаман.
— Те саме, що й ти, — несподівано грубувато відповів наляканий домовик. — Те сіре багно взагалі не підвладне тобі.
— Та сама нейтральна до Добра і Зла субстанція... — замислено мовив Горанг.
— У мене теж з'явилося знайоме відчуття, — напружився Нод. — Як під час коронації, але слабкіше та якесь неприємне. Це достеменно сіра матерія, однак зовсім інакша, якась наче липка та холодна. Хтось має якісь версії?
— Третій різновид сірини у всесвіті! І два з них на одній планеті? Це змінить наше розуміння світобудови і вимагатиме перегляду багатьох наукових теорій! Ось. — магістр езотерики почав потроху заспокоюватись.
— А давайте теорії розводитимемо згодом! — втрутився Рамир. — Ця пляма може будь-якої миті повернутися і забрати ще
