Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Вже не може, — вказав на меч Михайло. — Меч визначив, яким чином субстанція вдерлася до анклаву, та встановив захист від неї. Інша річ, що ми у безпеці лише тут, а всі люди на Деолі під загрозою, якщо вона надумає полювати далі.

— Коли вже меч визначив спосіб зламу мембрани анклаву, то може, він також зробив повний аналіз властивостей субстанції? — припустив Нод.

— Ні, — хитнув головою Михайло, беручи до рук меч та вдивляючись у відблиск його погаслого леза. — Цього зробити не вдалося, бо субстанція, як виявилося, є нейтральною і до взаємодії з такими артефактами. Наразі Вогняний меч лише відновив цілісність мембрани та зробив її непроникною для цього агресора.

— Де тепер шукати Марка? — засмучений Ілько нагадав про долю юнака.

— Якщо він живий, то чи не там, де віднайшовся Гавер тоді, коли потрапив у перфорацію? — припустив Рамир.

— Не думаю, що усе так просто, — Михайло невідомо звідки дістав піхви і сховав у них меч. Зброя зникла просто в його руках. — Гавер відчув запах крізь випадкову щілину у мембрані і побіг туди, звідки віяло м-м-м... собачим коханням, а тоді сам і повернувся. Марка ж викрали крізь цілеспрямовано створену щілину.

— Ким створену? — запитав Рамир.

— Бач, а ти вимагав не розводити теорій, — нагадав йому Нод. — Без теорії на це питання важко відповісти, — він поглянув на Михайла, очікуючи від нього подальших пояснень.

— Думаю, саме зростання кількості кварків зла на Деолі призводить до хаотичного виникнення випадкових щілин у мембрані, — припустив Михайло. — Порушення цієї фундаментальної рівноваги впливає на все інше. Однак ми знову повертаємося до питання про причини цього порушення...

— Чекайте! Давайте будемо вирішувати проблеми послідовно. Почнімо з того, що нас щойно атакувало! — перервав новокоронований суверен отамана. Вочевидь отримані в академії Сили навички у кризовій ситуації нагадали про себе. — Якщо мембрана вашого анклаву матеріальна, і прорив у ній цього разу був створений умисно, значить те що його зробило має бути також матеріальним!? — зробив висновок Нод.

— Коли це так, — поглянув Рамир з-під лоба на друга, — то є шанс знайти ту сіру багнюку, а заразом і Марка.

— Усе не так просто, — спохмурнів господар замку. — Анклав знаходиться поза актуальним часом планети. Це означає, що він одночасно перебуває у кожній миті від моменту виникнення Деоли. Отже те що забрало Марка та руйнує мембрану, може приходити з будь-якої точки часу усієї історії планети.

— Ратх його забирай! — вигукнув Горанг. — Ми ж будемо шукати ту сірину по всій історії, хоч і тисячу років!

— А куди поспішати? — відповів Лахудрик. — Я ж казав, що Ви з Нодом повернетеся звідси до королівської спальні у той самий момент часу, в який увійшли до анклаву, ось. Так само пан Рамир — до князівни Еради та її супутників в ущелині.

— Тільки ви до того часу можете сильно постаріти, — засмутив Михайло Нода та Рамира. — Для людей їх власний біологічний час у цьому анклаві йде так само, як назовні. Тож немає у нас тисячі років для пошуків. Мусимо діяти швидко! Хтось має якісь версії? — повторив отаман питання, яке щойно ставив Нод. — Чи є гіпотези стосовно того, що може являти собою наш новий ворог? А тоді вже з'ясуємо як він пов'язаний з місцевим джерелом Зла. — він з надією поглянув на Нода. — Ви, наразі, єдиний, хто може взаємодіяти із сіриною.

— Знаєте, що? — після тривалої мовчанки заговорив Нод. — Я поки не знаю чи надлишок карків зла спричинив появу нової сірини чи навпаки. Але відчуваю що виникнення цього нового різновиду сірини мало бути схоже на природне лихо, на щось таке, що в одну мить змінило б структуру сірої матерії, зробивши її настільки огидною та водночас агресивною до людей.

— Ти говориш про метеорит, що знищив континент Ратхан! — збагнув ідею молодшого колеги Горанг.

— Або вибух вулкану, — долучився до творення наукових гіпотез Рамир.

— Щось занадто просто, — висловив сумнів домовик. — Нам усього-то й треба, що вивчити місця усіх катаклізмів на планеті — чи не вгніздилася та сила десь у кальдері чи у підводному кратері на місці загиблого континенту. Ось.

— Що ж, перевіримо, — буденно сказав Михайло.

У його довгих пальцях з'явилася світло-блакитна напівпрозора куля розміром з футбольний м'яч. На ній вгадувалися обриси континенту, Архіпелагу, гірських хребтів, річок та озер, на полюсах біліли шапки льодовиків. Михайло крутив кулю в різні боки, на її поверхні спалахували червоним, рожевим, помаранчевим та жовтим більші чи менші точки і одразу зникали. Лише одна темно-багряна пляма рівно світилася у глибині океану там, де колись загинув континент Ратхан. Нодові здалося, що на одну коротку мить у Залізних горах виникло ідеальне коло ртутно-свинцевого кольору, але одразу зникло. Покрутивши ще якийсь час світлову модель Деоли, розчарований отаман згорнув її.

— Енергетичні сліди вивержень, землетрусів та інших катастроф цілком збалансовані, — повідомив він результати свого дослідження. — Жодних ознак субстанції, що могла б порушити рівновагу Добра і Зла.

— А чому не зникає світіння в океані на заході? — запитав Нод.

— Катастрофа Ратхану була дуже потужна, вона залишила найбільший слід у астральній оболонці Деоли, але світіння потроху згасає, — пояснив Михайло. — Залишається припустити, що та сірина приходить сюди звідкись зовні планети та зникає у тому ж напрямку.

— Наприклад, із Релу, — поглянув крізь вікно на небо Рамир. — Або з того метеориту, що періодично прилітає на Деолу, а тоді зникає десь у Космосі. Ми самі з Нодом нещодавно бачили його.

— Бачили-бачили, — погодився, про щось знову задумавшись, Нод. — А знаєте, коли субстанція, яка забрала Марка, водночас пов'язана з метеоритом з одного боку і з генератором сакральності з іншого, я, здається, знаю хто може допомогти нам дослідити цей зв'язок та знайти джерело тієї сірини...

— Та до чого тут метеорит?! — магістр езотерики й собі намагався висловити «наукове припущення». — Я вважаю, що джерело виникло внаслідок якоїсь техногенної катастрофи і намагається «віддячити» людям! Ось.

— Хіба ти забув, — зиркнув на нього отаман, — що досі на Деолі мало траплялося катастроф, спричинених людьми. Хіба війни, але навіть вибухи найбільших