Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

— Дякую, Лахудрику, — Михайло сухо увірвав магістра езотерики. — Не переобтяжуй гостей надміром інформації. Отож, після Вибуху первинне Добро і первинне Зло поводилися у Всесвіті зовсім по-різному. Добро, розпорошившись, поволі почало концентруватися, перетворившись, зрештою, на єдину глобальну сутність. Згодом вона стала настільки потужною, що вже сама почала випромінювати кварки Добра. Вони врівноважують антикварки Зла. Первинне Зло так само виявило здатність до концентрації, однак не у глобальне джерело, а відразу у величезну кількість джерел-сутностей. Феномен Деоли, панове королі, полягає у тому, що на ній та у ближньому до неї космічному просторі відносна концентрація кварків Зла стабільно зростає. Ймовірно, тут виникло якесь надконцентроване джерело Зла, яке глобальне джерело Добра не встигає врівноважувати. Якщо такий стан речей збережеться надалі, є велика ймовірність, що Зло також сконцентрується у глобальну сутність. Вона буде здатна продовжити своє зміцнення за рахунок поглинання інших розпорошених у Всесвіті сутностей Зла. Це призведе до порушення рівноваги на користь Зла в усьому Всесвіті. Як вартовий Шляху, я маю цьому запобігти!

— Конкуренції побоюєтесь? — безневинно поцікавився Горанг у Михайла.

— От коли Зло переможе, Вам буде не до жартів! Ось! — образився на той сарказм Лахудрик.

— А не маєте припущень, де саме знаходиться те джерело Зла на Деолі, і що воно собою являє? — перервав Нод ту недоречну балачку привида. — Може, це генератор сакральності престолу? В момент коронації я усвідомив, наскільки він потужний.

— Цікава думка, проте ні, — заперечив Михайло. — Те, що Ви називаєте генератором сакральності, ми дослідили одразу, щойно прибули сюди. У своїй основі той генератор містить сіру матерію, про яку я Вам розповідав, тож він залишається нейтральним до обох сил. Хоча його природа не цілком зрозуміла, бо структура сірої матерії, з якої він створений, відрізняється від тієї сірини, що відома у інших зоряних системах. Річ у тому, що хоча ця сірина з Деоли так само нейтральна до Добра і Зла, вона чомусь взаємодіє з людською свідомістю представників одного-єдиного роду з усієї планети. Вочевидь, вони є носіями певної спадкової властивості. У жінок цього роду здатність взаємодіяти з сірою матерією виявляється вкрай рідко, та й то під дією сильних емоцій. Наш магістр, наприклад, вважає, що в основі цього явища лежить фізичне кохання, а поширена у вас легенда про появу генератора трохи неповна...

— Так-так! — знову з-під стелі долучився до розмови Лахудрик. — Я гадаю, що саме емоції закоханої Ральсіяти, яка брала шлюб із Тодом прямо на метеориті, спричинили закладення цієї генетичної властивості у всіх її нащадків. Ось! Втім, ця моя гіпотеза ще потребує емпіричного підтвердження, — «по-науковому» завершив він, зпогорда поглянувши на присутніх.

— Проте наразі важливо не це, — зупинив Михайло «науковця». — Той метеорит, який раз на триста два роки прилітає на Деолу, виштовхується з планети назад у космос, тому що містить таку саму сіру матерію, як і ваш генератор, а однакові заряди, як відомо, відштовхуються. Я припускаю, що на планеті можуть бути ще й інші згустки такої сірини. Хоча навіть вже відомого об'єму цієї субстанції на вашій планеті може вистачити на добрий десяток космічних тіл з такими розмірами як у Деоли. Втім, про новий різновид сірини поговоримо іншим разом. Зараз треба зосередитися на пошуках джерела Зла. Нажаль, наразі у цьому ми геть не просунулися. Тож вельми сподіваємося на допомогу у цьому обох Ваших величностей. Для цього, власне, і потурбували Вас цим запрошенням.

— Чим наші скромні особи можуть допомогти таким могутнім сутностям? — удав із себе геть скромного й смиренного Горанг.

— Річ у тому, — примружився Михайло у відповідь на іронію привида, — що навіть така «могутня сутність», як я, не має змоги повною мірою взаємодіяти із сірою матерією, бо я сам створений з її білої складової.

— От із чорною складовою Михайло розбирається на раз, — похвалився за отамана магістр. — Так само — з матеріальними об'єктами, навіть із часопростором, ось. А коли діло дійшло до сірої матерії, тут у нас трапився облом.

— Цить, Лахудрику! — не на жарт розсердився отаман. — Хоча мушу визнати, що пан магістр таки певним чином має рацію. Є імовірність, що аномальна кількість сірини на вашій планеті якось пов'язана зі зростанням тут кількості кварків Зла. І таки так — з сіриною я не можу взаємодіяти. Тож коли під час коронації Ви, пане Ноде Третій, остаточно опанували змогу управляти генератором, ми вирішили запросити Вас сюди, бо припускаємо, що Ваша здатність взаємодіяти з місцевим різновидом Сірої матерії допоможе швидше знайти і ліквідувати джерело Зла на Деолі. Його концентрація зростає щодня. Тут, у Прайських горах, ми створили цей сторожовий стан — анклав часопростору, і відокремили його від іншого світу непроникною для кварків Зла мембраною. Вона, як і сірина, цілком інертна до будь-яких взаємодій, енергій чи інших фізичних впливів і навіть непідвладна плину часу — час просто обтікає її. Тож у самому анклаві, час плине інакше, ніж будь-де. Тут ми можемо ним управляти.

— Теж мені дивина! Управлінням часом нас вже важко здивувати, — похвалився Горанг. — Королева Ауранія нещодавно випадково увімкнула генератор сакральності, який легко уповільнив час для заколотників у нашому палаці та довкола нього, — хвалькувато повідомив він. — А Нод, щоб Ви знали, у цьому уповільненому часі ще й створив власний анклав — капсулу нормальної дії фізики, де час протікав цілком звично.

— Нам про це відомо, — буденно сказав Михайло. — Утім, визнаю, що така здатність нового короля виявилася трохи несподіваною. Власне, вона і стала другою з трьох обставин, що спонукали нас запросити Ваших величностей до цієї розмови.

— А третя обставина? — одразу поцікавився Горанг.

— Третя? — Михайло поглянув у вікно, помахавши рукою комусь у замковому дворі. — Третя — це один старий друг нового суверена Ланоду. Лахудрику, давай хлопцям на сніданок сирників і сметани побільше — Маркові вони припали до вподоби.

За мить на столі з'явився полумисок, повний сирників, та глечик зі сметаною, у якому сторчма стояла дерев'яна ложка. Відчинилися двері, і до кабінету забіг величезний темно-рудий пес. Слідом увійшли Ілько та Рамир, за ними Марко у своїй новій картатій сорочці та білих кросівках. Пес, спершись на задні лапи, поклав передні на плечі Михайла, намагаючись лизнути його щоку. Зраділий Нод підійшов до Рамира. Друзі міцно обійнялися. Ілько почав з тієї