Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

Король із друзями чекали на добропорядного міністра внутрішніх справ та на чоловіка, якого він обіцяв привести з собою. Самус палив запашну сигару, Ідар дозволив собі келих червоного сухого. Нод, повагавшись, теж зробив кілька ковтків.

Нарешті, на порозі виник ад'ютант з повідомленням про прихід добропорядного. Нод рвучко підхопився і у два кроки опинився біля дверей. За спиною Пилипа він побачив Юса, який тупцював у кабінеті, що межував з їдальнею. На подив гвардійця, король міцно обійняв старого, ледь стримуючи сльози. Самус та Ідар, які вже знали, на кого так чекає щойно коронований суверен, тактовно відвели очі. Ординарець теж дуже хвилювався. Нод відпустив ад'ютанта. Пилип зачинив за ним двері.

Роззнайомилися швидко. Ідар запропонував Юсові вина, але ординарець, трохи прийшовши до тями, попросив горілки. Віднайшовся лише коньяк. Нод заходився розпитувати про те, що сталося з Юсом від часу, коли вони востаннє бачилися біля входу на кладовище у Тіапулаті, намагаючись дізнатись про все і одразу. Дуже зрадів, коли почув, що Буртак натякав ординарцеві на ймовірність успішної втечі Кинава до Конфедерації. Одразу ж попросив Самуса завтра ж зробити неофіційний запит про ймовірного втікача з Республіки. Барон обіцяв взяти до виконання цю вказівку, а тоді долив старому трохи коньяку та попросив його переповідати події так, як вони відбувалися, одна за одною, а Його величність — не збивати Юса з думки своїми емоційними, але непослідовними запитаннями. Перехиливши чарку одним махом, ординарець повів далі.

— Було так, — говорив він. — Той підполковник Буртак сказав мені, що якщо я правильно поводитимуся, він визволить мене з в'язниці та переправить до Ланоду. Я мав сказати Дету Дуту, що ти, Ноде, перед втечею обіцяв надіслати до мене зв'язкового. Буртак вигадав легенду, що нібито твою втечу було підготовано розвідкою Ланоду...

— Цілком логічно, — втрутився Пилип. — Я й сам не одразу повірив, що Вашій величності вдалося це зробити без допомоги фахівців, — віце-канцлер вклонився королю. — То яким був зміст легенди для дуумвіра? — звернувся він до Юса.

— Із зв'язковим ланодської розвідки я нібито мав зустрітися у Кунстаді, — відповів ординарець. — Підполковник переконав Дета Дута відпустити мене під його контролем до селища. Та до Кунстада ми не доїхали. Буртак відправив трьох спецагентів, які нас супроводжували, на узбережжя, доручивши заарештувати та допитати місцевого старосту разом з його племінником. Підполковник сказав агентам, що ті двоє — шпигуни Ланоду. Саме вони організували втечу Нода, тому їх слід нейтралізувати, допоки прибуде сам резидент королівської розвідки, аби староста з племінником не попередили його про те, що мене використовують як приманку. Ми ж з Буртаком на півдорозі до Кунстада звернули на захід у напрямку кордону з Ланодом. Виявилося, що там у глухій місцині є підземний хід, що веде до Королівства під прикордонними загорожами. Його колись давно збудували контрабандисти. Пізніше контррозвідка законсервувала ту лазівку, маючи намір засилати через неї особливо важливих агентів, але, за словами Буртака, її так ніколи й не використали, бо не були певні, що ланодці не стежать за нею. Далі все було просто. Ми дісталися входу до тунелю, замаскованого у гаєчку, та пройшли ним кілька кілометрів. Опинившись у Ланоді, дісталися найближчого поліцейського відділку. Там Буртак назвав себе. Нас одразу передали до спецслужби вашої країни.

— Нашої країни? — перервав його Нод.

— Так, Ваша...величносте, — ординарець вперше спробував вимовити це незвичне звертання до парубка, якого знав з пелюшок.

— Облиш, Юсе! — відразу припинив цю недоречність Нод. — Розповідай далі!

— Спецслужба оселила нас із Буртаком на конспіративній квартирі, але наступного дня почався цей заколот. Двох агентів, які нас охороняли, кудись відкликали. З новин по радіо ми дізналися про намір королеви зректися трону та про нового короля. Я аж не повірив, що ти наважишся прийняти трон, а Буртак дуже зрадів. Однак він занепокоївся, що спецслужби Королівства можуть почати якусь свою гру з молодим королем, використовуючи нас, тому наполіг, що нам слід повідомити про себе безпосередньо тебе, Ноде. Ми вирішили зачаїтися, не нагадуючи про себе нашим опікунам, і чекати слушної нагоди.

— Ну, це навряд, щоб спецслужба вела оперативні ігри з сувереном, — образився добропорядний за королівських лицарів плащу з кинджалом.

— Це на твою думку, — підтримав ординарця Нод. — А для Буртака зрада присяги, як бачиш, річ звичайна. Що було далі, Юсе?

— Нас не замкнули у квартирі, навіть дали гроші на кишенькові витрати, але дістатися до тебе, Ноде, виявилося складно, тож довелося дочекатися коронації.

— Далі ми все знаємо, пане Юсе, — Самус долив чарку ординарця.

— Даруйте, я маю ще сказати одну річ, — старий узяв чарку, але пити не став. — Коли ми йшли підземним ходом, Буртак (він ішов попереду, підсвічуючи нам ліхтарем) раптом обернувся і сказав, що залишив для Дета Дута один сюрприз, який невдовзі спрацює.

— Цікаво, дуже цікаво, — пожвавішав добропорядний. — Ми побалакаємо з підполковником. Його вже повернули під надійну варту.

— А ти, Юсе, мешкатимеш у палаці, — підвівся Нод. — Ці апартаменти залишаться за королевою, я ж оселюся у іншому крилі. Ти поряд. Твої кімнати вже мають бути готові. Що ж, панове, добраніч.

Про підготовку приватних апартаментів для короля в останній день свого правління подбала королева. Мабуть, вона інтуїтивно здогадалася, що саме буде до вподоби Нодові. Його житло містилося на третьому поверсі, у колишніх кімнатах для прислуги. Їх вмеблювали по-сучасному — просто та зручно. Ліфт та сходи вели на другий поверх, де розташовувалися офіційні — парадні королівські покої, що в них колись жив сам Горанг III. Це він підказав відвести ці розкішні кімнати та зали для офіційних королівських заходів. Вони зручно сполучалися з Тронним залом, малим та великим аудієнц-залами, Кришталевою їдальнею, галереєю, бібліотекою та спортзалом, на який переробили кабінет для паління, на першому поверсі. Юс зітхнув, що генерал Кунстад не може бачити, у які «великі люди» вивело походження його онука.

Дет Дут, важко опершись рукою на спинку порожнього лікарняного ліжка, присів на зібгану синю ковдру. Офіцер контррозвідки, який замінив зрадника Буртака, та начальник госпіталю завмерли біля дверей реанімаційної палати, намагаючись ані звуком не привернути до себе увагу дуумвіра. За відчиненим вікном панувало світле надвечір'я літа,