Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

class="p1">З цієї миті колишній курсант стає Нодом Третім — королем і сувереном держави Ланод, головнокомандувачем її Збройних сил, Верховним суддею та Охоронителем національно-культурного надбання. І тут канцлер вкладає йому в праву руку скіпетр — той самий, із синьо-зеленим каменем у навершші. Час ніби зупиняється — все довкола застигає. Нод усвідомлює, що водночас перебуває у двох місцях — у вівтарі Храму Зорі, але також під балдахіном у Тронній залі королівського палацу. Його мантія спадає на мозаїку підлоги вівтаря і так само — на трон з метеоритного заліза. Крізь усе тіло від берців до корони проходить хвиля тремтіння — складається враження, що вібрує кожна клітина. Звідкись приходить розуміння, що тепер йому підвладні усі можливості поля сакральності престолу — навіть ті, які ще не виявили себе. Скільки триває таке роздвоєння, збагнути важко, та ось воно поволі зникає — Нод знову лише у Храмі. Короткий коментар Горанга: «Тепер ти розумієш, що означає зійти на престол Ланоду».

Останнім актом коронації була коротка промова Нода, де він подякував підданцям за теплі вітання зі сходженням на престол, запевнив, що правитиме у згоді з парламентом, відповідно до суспільних потреб, а насамкінець повідомив, що своїм першим едиктом, за рекомендацією палати перів та уряду, залишає за Ауранією почесний титул королеви та усі привілеї, за законом належні дружинам спочилих королів. Храмом прокотилися схвальні перешіптування присутніх. Направду, Нод сам ініціював ту «рекомендацію» палати та уряду під час учорашньої вечері з графом Ротаном Сомантаром та канцлером Гаазом Арондаром.

З Храму довгий кортеж автомобілів повільно дістався королівського палацу — тепер вже головної резиденції короля Нода III. Тут парубок недовго перепочив у покоях, де колись жив Горанг III. Тим часом усі, кому належало, розташувалися у тронній залі, куди згодом у супроводі пишного почту урочисто вийшов щойно коронований король — у камуфляжі, короні та мантії, яку несли четверо пажів. Він піднявся сходами до трону, де під балдахіном двоє ветеранів останньої війни з дуумвірами оперезали його широким паском, до якого було прикріплено Державний меч. Він знову чекав якогось роздвоєння дійсності, але нічого подібного не сталося — було лише відчуття якоїсь знайомої та підвладної йому сили.

Нод сів на оксамитове сидіння, що вкривало залізо трону. До престолу підійшов принц Фелім у супроводі посла Султанату. Юнак, збиваючись, привітав Нода — офіційно, так, як його навчили. Проте насамкінець раптом спробував непомітно, на його думку, підморгнути суверену, озирнувшись на Самуса, що стояв поряд із канцлером ліворуч трону. Це викликало посмішку Ауранії — єдиної з присутніх, хто сидів у присутності суверена. Її крісло встановили на одну сходинку нижче трону. Посол поспішив відвести принца на визначене для його делегації місце. За ними вітання проголосили посли Гирлону та Конфедерації. На тому і ця церемонія, нарешті, закінчилася.

Урочистий державний банкет проминув під музику струнного оркестру. Обстановка за величезним столом була трохи офіційно-прохолодною, хоча насамкінець таки потеплішала — вина, а тоді коньяки посприяли цьому. Ось тут Ауранія вирішила виголосити тост:

— Ваша Королівська Величносте, — почала вона, звернувшись до Нода. — Як Ваша піддана, я щиро вдячна за те, що Ви, врятувавши Королівство від заколоту, взяли на себе обов'язок правити нашою чудовою країною. Я дуже сподіваюся, що у Вас це вийде ліпше ніж у мене, та водночас співчуваю тій халепі, у яку Вас кинув обов'язок походження. Ваше Величносте! У цій країні змішано стільки конфліктів, дивних традицій, забобонів, а також інших явищ, які повсякчас урізноманітнюють життя її монарха, що я дуже рада спекатися проблем, пов'язаних із правлінням нею...

Деякі присутні з подивом перезиралися, а ті, хто знав про вплив коньяку на політ думок королеви, опускали очі долу. Ідар спробував непомітно наблизитися до коханої, але вчасно зрозумів, що тим лише погіршить її становище. Нод збагнув, що час рятувати ситуацію. Він підвівся. Усі за столом так само встали. Король зробив напівуклін у бік королеви на пенсії та підніс свій келих.

— За здоров'я і многая літа Її величності королеви! — голосно сказав він. — За здоров'я усіх присутніх!

Згадані «усі присутні» як один піднесли келихи, вітаючи короля Нода III. На тому вечеря закінчилася. Розпорядники запросили її учасників на балкони, щоб за кілька хвилин помилуватися грандіозним феєрверком. Принц Фелім, вислизнувши з-під опіки посла, опинився поряд з королем.

— Так-так, Ваша високосте, — пригадав Нод їх коротку розмову перед виїздом зі штабу до храму. — Сподіваюся, пан барон не відмовить у нашому спільному проханні. Тим паче, що він тепер головний дипломат Королівства. Де він, до речі? — Нод виразно відчував, що придворні завмерли, дослухаючись їх розмови, а хтось вже кинувся розшукувати Самуса.

Проте замість віце-канцлера у закордонних справах знайшовся віце-канцлер у справах внутрішніх — добропорядний Пилип Бобошко. Він мав конфіденційне повідомлення для Нода, однак наразі не було жодної можливості переговорити сам-на-сам. Тим часом посол Султанату таки знайшов принца та заходився переконувати його йти вже дивитися на феєрверк. На це принц логічно відповів, що без короля не почнуть, тому він воліє залишатися у компанії свого нового друга — Його величності. Послові залишалося лише поглядом вибачитися перед королем.

До Нода потроху приходило розуміння, що при дворі усе, переважно, залежить від його особи. Інколи це було приємно, однак вже трохи дошкуляло. Нарешті, прийшов Самус. Нод без тіні зловтіхи «усемилостиво» повідомив барону, що Його високість принц Фелім має бажання навчитися кермувати «Фурією».

— Тому ми доручаємо Вам, пане віце-канцлере, заопікуватися Його високістю, почавши уроки завтра зранку.

— Як буде завгодно Вашій величності! — вишкірився Самус у подобі люб'язної посмішки.

— Дякую Вам за згоду. Ходімо дивитися феєрверк! — Нод, ховаючи посмішку, рушив до балкону. Усі за ним. Коли виходили, Пилипові таки вдалося прошепотіти кілька слів на вухо суверену.

Коли після салюту Нод, Самус та Ідар усамітнилися у Горіховій їдальні, у них ще дзвеніло у вухах від залпів салютних установок та вітальних криків громадян. Лише тепер мешканці Аріоду, та й усього Королівства усвідомили, що країна щойно уникла страшної біди — окупації та поглинання Імперією. Людей охопила ейфорія — містом розгулювали компанії молоді, яка вигукувала роялістські гасла та співала народних пісень. Доросліші громадяни святкували у ресторанах або просто у дворах своїх будинків.

До компанії молодих чоловіків у Горіховій їдальні не приєдналася Ауранія — її вдалося переконати піти відпочивати після такого насиченого дня. Позбувшись тягарів та клопотів правління, королева швидко позбулася також нервовості, тому легко дала себе