Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко

На легку вечерю після бесіди із жерцями Нод запросив, крім Самуса, лише графа Ронтана Сомантара та канцлера Гааза Арандара. Графа Сомантара обрали тимчасовим спікером палати перів, бо її чинний голова герцог Одан Стенг несподівано заявив про свою хворобу, хоча направду причина його самоусунення від обов'язків полягала у вельми двозначній позиції, яку він зайняв під час заколоту, до останнього уникаючи публічної заяви про підтримку королеви Ауранії.

Граф повідомив, що пери вже усі без винятку зайняли сторону переможців, а ті, хто, подібно до герцога Стенга, до останнього зволікав, тепер першими намагаються продемонструвати свою лояльність новому суверену. Дійшло до смішного — дехто з перів заявив про намір на день коронації у вікнах своїх столичних резиденцій виставити офіційні портрети нового короля. Однак з'ясувалося, що ніхто не подбав про їх серійне замовлення. Тоді якісь шахраї налагодили власне виробництво цієї «патріотичної продукції», але позаяк у їх розпорядженні були лише зо дві невеликі газетні світлини, Нод вийшов на портретах геть несхожий. Тут у розповідь спікера втрутився канцлер, повідомивши, що поліція заборонила використання тих портретів під страхом кримінального звинувачення у «зневазі до Його величності». Самус з того весело посміявся.

Далі канцлер доповів, що таємна служба і поліція закінчили ліквідацію заколоту та цілком контролюють безпеку у Аріоді. Дрібніших змовників та сектантів виловлюють у провінції. Ті, хто ще донедавна був завсідником сніданків у посла Імперії графа Торба, тепер першими кричать про межиморські підступи та вимагають розриву всіляких стосунків з імператорським двором, запровадження санкцій та візового режиму. Словом, ситуація не викликає побоювань — можна коронуватися. На тому попрощалися.

23. Зубата беретка

Наступного дня Нод прокинувся від співу пташок — виявилося, що у парку Азборанів їх сила-силенна. Сонце ніжно-малинового світанкового кольору ледь піднялося над Аріодом, однак за дверима спальні вже чулися звуки обережної метушні прислуги. Хлопець поквапився до ванної — прийняв душ, примудрився поголитися так, щоб не порізатися, і зачесав коротку чуприну. Дивлячись на себе у дзеркало, він якось аж не вірив, що місяць тому ще був курсантом Академії Сили, а сьогодні має прийняти корону цілої держави. Згадалися чомусь Прен із Ларсом, та їх одразу заступили Юс, Кинав, тоді Рамир з Ерадою... Ще раз поглянувши на своє чисто виголене обличчя у дзеркало, Нод обкрутив рушник довкола стегон та вийшов з ванної до спальні.

Там сидів Самус, закинувши ноги у смішних смугастих шкарпетках на бильце широкого ліжка. Побачивши Нода, віце-канцлер підхопився, та роблячи вигляд, що заплутався у довгих полах тонкого атласного халату, схилився у пародії на вишуканий уклін.

— Вітаю, Ваша Ланодська величносте, — з ентузіазмом промовив барон.

— Не блазнюй, — сумно всміхнувся Нод. — Мені якось не по собі.

— Я теж на твоєму місці почувався б непевно, — визнав Самус.

— От ти і підклав це місце мені!

— Не я, а твоє походження!

— Годі, Самусе, я вже не нарікаю. Ти у халаті поїдеш на коронацію?

— Мені вже доправили фрак. Уряд на чолі з канцлером одразу після параду зустріне тебе, себто Вашу Ланодську величність біля входу до головного храму. Ти, між іншим, вранці проспав звернення матусі по радіо до народу. Вона ще до сніданку в малій аудієнц-залі за присутності уряду, генералітету, а також вищих чинів двору підписала акт свого зречення та оголошення тебе сувереном. Документ передано на зберігання державному архіваріусу. Тоді мама у прямому ефірі оголосила підданцям, що полишає престол. Побажала тобі доброго царювання та попросила народ в усьому підтримувати починання нового суверена. Тож початок свого правління ти проспав. Зоря тобі у поміч. Я маю їхати.

— Ти мене кидаєш?!

— Самотність суверена, звикай, — Самус фамільярно поплескав монарха по вологому плечу і пішов.

Ледь Нод устиг накинути халат, як з'явився камердинер з чотирма асистентами. Вони внесли срібну тацю зі сніданком, ідеально випрасуваний камуфляж та начищені до блиску легкі берці, що цілком пасували до нього, а також приладдя для гоління. Перукар, який увійшов останнім, був вельми розчарований, що його послуг вже не потребують. Проковтнувши яєчню та чай, Нод із задоволенням вдягнув свій однострій. Це якось одразу додало впевненості. Придворний костюмер наполіг, щоб його вбрання неодмінно доповнили білі рукавички, які, втім, не зіпсували загальний вигляд однострою, а також пілотка, що за кольором майже не відрізнялася від камуфляжу. Щоб вона не злетіла під час виїзду, її довелося зі споду прищепити до волосся двома непомітними заколками. У костюмера ще виникали ідеї щодо аксельбантів та інших парадних причандалів, від яких Нод твердо відмовився.

З головного ганку він побачив, що двоє конюших біля сходів тримають під вудила вже знайомого від учора темно-гнідого коня. Його звали Громом. Попри грізний «позивний», той мав добрий норов, був розумним, чутливим до поруху повода та рухався дуже плавно та велично водночас. Нод легко опанував спосіб їзди на ньому. Ніхто, крім Самуса, не знав, що порозумітися з Громом Нодові допоміг привид. Горанг якимись потойбічними способами примудрився позитивно вплинути на настрій коня, переконавши його слухатися незнайомого вершника.

Кавалерійський ескорт чекав за ворітьми. З ганку було видно, що тротуар на протилежному боці вулиці вщерть заповнив пістрявий натовп — людям кортіло бачити перший королівський виїзд. Як його вчора навчали, Нод вскочив у сідло. Один з конюших притримав йому праве стремено. Ворота відчинилися. Пролунала команда на караул, і Грім гордовитим кроком рушив уперед. Кінь ад'ютанта за ним. Одразу за ворітьми зупинилися. Командир ескорту віддав рапорт Нодові та відсалютував шпагою. Приклавши у відповідь відкриту долоню до чола, Нод пустив Грома риссю. Натовп аплодував у захваті, лунали вітальні вигуки. Злагоджений стукіт копит бруківкою додавав впевненості. Хвилювання геть зникло. Горанг час від часу нагадував, щоб Нод не забував вітати «милостивим помахом правиці» підданців та стримано їм посміхатися. До плацу дісталися за хвилин п'ятнадцять, без пригод.

За якоюсь із численних традицій, коронаційний парад належало приймати, ставши конем на розкішний килим, розстелений перед плацом на спеціальному підвищенні. Розумний Грім аж на хвильку зам'явся перед тим, як ступити на килим, але таки послухався легкого стискування коліньми його корпусу. За спиною Нода височіла трибуна, на яку зійшли найвищі військові чини — усі при парадних мундирах, в орденах та стрічках, а також військові аташе Конфедерації, Гирлону та Султанату. Нод краєм ока зауважив, що єдиною цивільною особою на трибуні був вбраний у білий бурнус рухливий підліток