Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
Несподівано для Нода, суперечка за столом виникла майже відразу, ще за аперитивом. На спробу Ауранії почати невимушену розмову з погоди та видів на цьогорічний урожай, канцлер чемно, але твердо відповів, що прагне використати щасливу нагоду спілкування з Її величністю для погодження невідкладних кроків щодо стабілізації зовнішнього становища Ланоду. Найбільшу загрозу він вбачав з боку Імперії, тому наполягав на тому, щоб армія і флот залишалися у повній і демонстративній бойовій готовності, до якої їх за наказом королеви привели ще тієї ночі, коли вона разом з близькими повернулася у рухомій «зоні нормальної дії фізики» з тронної зали до внутрішніх покоїв. З цією пропозицією королева погодилася. А от ідея канцлера призначити міністром оборони академіка-ентомолога, який, бачте, добре знається на способах захисту мурашників одного виду від нападів мурах іншого, ніяк не могла знайти монаршого розуміння. Горанг із невидимості навіть двічі перепитав у Нода, чи правильно він розуміє те, що відбувається. Однак канцлер раптом виявив неочікувану впертість, продовжуючи наполягати на кандидатурі мурашиного академіка.
Зрештою, атмосферу за столом, що вже добре напружилася, розрядив Самус. Він запропонував призначити міністром оборони віконта Аркалана Бейзана, капітан-лейтенанта морської прикордонної служби. Зрозуміло, це образить старих кар'єристів у штабах, але з іншого боку — і без того високий авторитет Аркалана серед офіцерської молоді ще більше зріс після миттєво спланованої та організованої ним операції «Нічна полундра». Завдяки їй більшість офіцерів, що перебували тоді у столиці, дізналися про плани змовників та швидко згуртувалися задля системного опору заколоту. Віконт вдався до перевіреного з курсантських часів способу сповіщення — портативних саморобних рацій та радіоприймачів, за допомогою яких курсанти різних військових навчальних закладів столиці та передмість обмінювалися інформацією про маршрути комендантських патрулів, наявність улюбленого пива у тих чи інших пабах, а також вільних місць деінде — від театрів до борделів. Ці пристрої зв'язку використовувалися й молодими офіцерами, які прибували в Аріод у відпустки. Завдяки віконту до ранку не лише військові, а й цивільне населення столиці дізналися про невдалу спробу заколоту, і ще до півдня площа перед королівським палацом була вщерть заповнена народом. Поліція (не без допомоги добропорядного детектива) вирішила, що їй краще не перешкоджати законному вияву вірнопідданських почуттів до монархині. А поява королеви на балконі палацу, що виходив на площу, розвіяла останні сумніви у тому, що змову придушено, навіть у найобережніших дворушників.
Канцлер, зрештою, погодився на пропозицію Самуса, але тут-таки «помстився» — виявилося, він має ідею призначити міністром закордонних справ присутнього тут барона Самуса Дорга. Гирлонський титул тому на заваді не буде — закон не боронить. До того ж, пан барон має добрі зв'язки у різних колах на континенті. Його особа широко відома, тож ніхто не питатиме, хто це і чому раптом призначений на таку відповідальну посаду. Усім зрозуміло, що коли вже Її величність оголосила про намір зректися престолу, з її боку є цілком природним кроком зміцнити уряд найближчими людьми. Горанг аж сміхом зайшовся від такого повороту подій. Самус і оком моргнути не встиг, а королева вже дала згоду. Нод подумки пробурмотів до Горанга, що до початку омріяної Самусом експедиції у пошуках крега є щонайменше півроку, а до того часу сформують новий кабінет, і барон знову буде вільною птахою! А от він, ще не відгулявши належне молодим рокам, муситиме носити ту «зубату беретку» все життя.
Питання вакансії міністра шляхів сполучення також вирішили швидко, прийнявши пропозицію канцлера призначити інженера-геодезиста, який саме закінчив проведення суцільної геодезичної зйомки Королівства, окрім важкодоступних гірських районів. Не бажаючи ділити невдячну долю урядовця лише з Аркаланом, Самус раптом запропонував на посаду віце-канцлера з внутрішніх справ — зрозуміло, що Пилипа Бобошка. Горанг з усього цього міністерського пасьянсу реготав мало не вголос, проте Ауранія швидко погодила і цю кандидатуру.
Коли перейшли до десертів, які запивали «Сивим Тасавом», канцлер-академік настільки адаптувався у придворній атмосфері, що попросив у королеви дозволу дослідити поле сакральності, генероване престолом. На це королева відповіла, що передає рішення на розсуд майбутнього монарха. Нод почервонів під запитальним поглядом прем'єра, проте його виручив Горанг, підказавши відповідь:
— Гадаю, ми зможемо обговорити це разом із жерцями Зорі. Зі свого боку, вони теж претендують на те, щоб вивчити поле — зрозуміло, своїми способами.
Одразу по обіді Нод з напівпорожньою валізою особистих речей нарешті вирушив до свого нового помешкання. З часу придушення заколоту на вимогу Ауранії, яку палко підтримали Горанг та Ідар, Нод із Самусом жили у палаці — так Її величності було спокійніше. Однак після призначення нового уряду і до коронації Нод, за порадою Пилипа, мав мешкати у родовій резиденції Азборанів, аби тим показати, що він — повноправний спадкоємець цього роду.
Палац герцогів Азборанів знаходився у історичному районі Аріода на лівому березі Лосмуру, трохи північніше від старої фортеці. Його відбудувала після пожежі ще підступна королева Сафітія, проте пам'ятці так і не змогли знайти призначення. Позаяк майорат Азборанів перейшов у власність корони, за резиденцією доглядали, проте за весь час перебування у власності корони ніхто з кількох поколінь членів королівської родини не наважився поселитися тут — мабуть, давалися взнаки докори сумління за скоєне Сафітією вбивство родини шістдесят п'ятого герцога Азборана. Продати ж цю нерухомість не було жодної змоги — не так через неоціненну вартість, як з причини побоювань за репутацію корони в країні та зовні.
Нод приїхав до родової резиденції Азборанів у супроводі лише Самуса та неодмінної тепер охорони. Ідар лишився біля Ауранії, бо вона дедалі більше нервувалася перед здійсненням останнього акту свого не вельми послідовного правління. Пилип теж не мав змоги скласти їм компанію — він з неочікуваним ентузіазмом узявся до роботи міністра поліції, яка поглинала увесь його час. Самус навіть жартома поділився із Нодом підозрою, що добропорядний завжди потай мріяв покерувати поліцією, бодай у перехідний період.
Самус сам кермував «Фурією». Дорогою він кілька разів повертався до думки, що Нод таки неодмінно має навчитися водити машину, бо у сучасному світі і королям слід володіти сучасними навичками, інакше підданці, особливо молоді, сміятимуться. На те Нод, зрештою, пообіцяв не так Самусу, як собі, що неодмінно навчиться кермувати.
Біля ганку палацу, куди Самус
