Білий замок на Чорній скелі - Костянтин Матвієнко
Піднявшись на другий поверх, за наказом королеви повернули праворуч. Проминувши ще два незнайомі Нодові зали, опинилися у картинній галереї з портретом незвично застиглого Горанга III. Скіпетр він тримав, як і належить, у правій руці. Звідти дісталися кордегардії. Там, крім охоронців, нікого не застали. Маркіза Будрейвіца та посла Імперії ніде не було видно. Охоронці дуже здивувалися, побачивши яскравий еліпсоїд, який у повній тиші проплив повз них у королівські покої.
— Бачите, — Ідар торкнувся зламаного засуву на дверях до королівських покоїв, — заколотники таки вдерлися сюди.
— Та ні, це Його ясновельможність, ненароком, — «здав» друга барон.
— Ми вельми квапилися прийти на допомогу Вашій величності, — додав своє пояснення добропорядний.
— Прошу всіх до кабінету, — посміхнулася королева, даючи тим зрозуміти детективу, що оцінила його іронічну спробу виправдати незначні господарські збитки, завдані майбутнім сувереном своєму майбутньому палацу.
Щойно Самус замкнув двері кабінету зсередини, королева з полегшенням опустилася у крісло і потяглася до сигарного ящика. Ідар випередив її, діставши сигару, вправно відрізавши кінчик та простягнувши Ауранії, майже одночасно запалюючи сірник. Кабінетом поширився приємний терпкий запах.
З прочинених дверей їдальні почувся слабкий шурхіт. Це статс-секретар Ворган ненароком нагадав про себе. Самус швидко зайшов туди і, не панькаючись, за шкірки витяг зрадника до кабінету. Ідар запропонував допитати його, але Бобошко зауважив, що немає сенсу гаяти час на покидька — усе, що треба, вони вже знають. Ворган миттю опинився у кордегардії, де склав компанію ледь рухомим заколотникам.
— Отже, складемо план! — королева озирнулася у пошуках чарки, але усі зробили вигляд, що не розуміють, чого їй не вистачає.
— Чи є військові частині, на які Ваша величність можуть покластися? — запитав привид. — У мої часи найнадійнішою була гвардія.
— Зараз інакші суспільні умови, — Пилип за порухом руки королеви сів у крісло навпроти неї, інші примостилися на стільцях, а Ідар, вочевидь, за звичкою — на кутку робочого столу Ауранії. — Тепер найнадійнішим союзником легітимної влади у боротьбі проти заколотників є громадянське суспільство.
— Це що за підрозділ? Військовий чи поліцейський? — Нод упіймав себе на думці, що мислить та висловлюється військовими категоріями, як і належить курсанту Академії Сили.
— Не військовий, не поліцейський і не підрозділ, Ваше ясновельможносте, — терпляче пояснював детектив.
— Та облиште, прошу, титули! — Нод прагнув ще бодай якийсь час залишатися «нормальною людиною».
— Ти звикай, звикай, — Самус плеснув друга по плечу, а наступної миті вже підхопився зі стільця й схилився перед другом у вайлуватому поклоні.
— Повернімося до громадянського суспільства, — королева зробила коротку затяжку.
— Я маю на увазі, Ваша величносте, гільдії підприємців, студентські організації, профспілки, пресу... вільну, навіть спілку художників чи хоч собаководів.
— Не чіпай собачок! — Самус удав, що ображається за чотирилапих друзів.
— Здається, я зрозумів Вас, — розважливо мовив Ідар. — Ви пропонуєте напрямки звернутися до підданців через їх формальні і неформальні організації.
— Таки так! — детектив зрадів, що його швидко зрозуміли. — Вашій величності слід якомога швидше виступити по радіо з відозвою до народу, повідомити, що Ви цілком при здоров'ї, закликати до громадянської непокори заколотникам, а також оголосити про незаконність ДКНС від моменту створення та його ліквідацію, пояснивши, що його учасники — зрадники. Крім того, як верховний головнокомандувач Ви маєте наказати армії повернутися до казарм. Коли військові зрозуміють, що змовники не змогли дістатися до Вашої величності, командири, щонайменше, займуть нейтральну позицію.
— Гадаю, у нас є шанс вплинути на позицію військових та аристократії, щоб вони стали на наш бік, — зробив обережне припущення Самус, про всяк випадок знявши слухавку з телефона на столі королеви. — Звісно, ця лінія не працює...
— Було б дивно, якби заколотники перш за все не позбавили Її величність зв'язку, — знизав плечима Пилип. — Ваша величносте, а резервні телефонні лінії у палаці є?
— Так, — відповіла королева. — Але гадаю, що їх теж вимкнули. Хоча... Ідаре!
— Справді! — кухарчук відразу збагнув, що має на увазі кохана. — Я торік потай від палацової служби зв'язку підключив відгалужену телефонну лінію до університетського комутатора...
— Словом, — перервала його королева, — у моєму будуарі є потаємна шафа, про яку не знають навіть мої покоївки, а у ній телефон. Це на той випадок, коли Ідарові треба щось повідомити мені з міста, або мені — потай подзвонити йому, коли він не у палаці.
— Я вже шкодую, що за мого часу не було телефонів, — вперше втрутився у розмову Горанг.
— Ви ще пошкодуйте, що у Вас не було Ідара, — взяв його на кпини Самус, але привид суверена не вважав за потрібне відповідати нечемі.
— Самусе, я таки помилилася, коли заборонила твоїм вихователям застосовувати різки, — зітхнула королева. — Заколотники, напевне, взяли під контроль міський та урядовий телефонні комутатори, а до університетського у них руки могли й не дійти.
— Саме так, Ваша величносте. Зрадники могли відразу й не здогадатися поткнутися до Університету, — шанобливо підтакнув королеві Пилип. — Як я розумію, їм довелося розпочати заколот раніше передбаченого планом часу, тому, напевно, вони дещо випустили з уваги.
— Я не зовсім розумію, — визнав Нод, — як працює цей зв'язок?
— Університет має автономію, — нагадав Ідар. — Його окрема від міської телефонна мережа з'єднує музеї, бібліотеки, приміщення, де розміщено мистецькі та наукові зібрання, зокрема і приватні колекції, а також шпиталі та лікарні. Хоча останніми роками чимало різних ділків і собі неофіційно купують абонентські номери Університету. Подвійний зв'язок надійніший та потаємніший, тому біржа, респектабельні ресторани, навіть мистецькі агенції напівлегально також користуються цією мережею.
— Ідаре! — втрутився Самус. — Може, ти вже підеш перевірити, чи працює телефон у будуарі?!
— Даруйте, — парубок поглянув на королеву, та вказала йому очима на двері.
За
