Господиня - Стефані Маєр
— Не спускайте його з ока, коли він отямиться, — сказав Іян жорстко.
— Це ми можемо.
Джеб вирушив на пошуки допомоги. Іян поквапився зі мною до лікарні.
— Кайл, либонь, серйозно постраждав… Джебу слід приспішити.
— Кайлова голова міцніша за каміння в печерах.
Довгий тунель видався довшим, ніж зазвичай. А що як усі мої зусилля марні й Кайл помре? А може, він отямився і знову шукає мене? А Волтер? Досі спить чи вже… відійшов? Відмовилася шукачка від полювання чи повернеться, щойно займеться світанок?
«Цікаво, а Джаред ще з Доком? — додала Мелані від себе. — Розізлиться, коли побачить тебе? А мене впізнає?»
Коли ми дісталися освітленої сонцем південної печери, Док і Джаред, здалося, за цей час і не ворухнулися. Вони стояли поряд, спершись на саморобний стіл. У печері було тихо. Ніхто не розмовляв — вони мовчки спостерігали за сном Волтера.
Коли Іян вніс мене у яскраво освітлену печеру і поклав на сусіднє ліжко біля Волтера, вони здригнулися й витріщилися на нас. Іян обережно випростав мою праву ногу.
Волтер похропував. Хвилювання відступило.
— Що таке? — запитав Док сердито. Він одразу ж схилився наді мною, витираючи з шиї кров.
На обличчі Джареда застиг подив. Проте він тримав себе в руках, щоб не зрадити своїх почуттів.
— Кайл, — відповів Іян.
— Дно… — водночас випалила я.
Док розгублено переводив погляд із мене на Іяна.
Іян зітхнув і закотив очі. Думками десь далеко, він легко поклав мені руку на чоло.
— Біля першої ущелини над рікою обвалилося дно печери. Кайл упав і розбив голову об камінь. Ванда врятувала його нікчемне життя. Каже, теж упала, коли дно просіло, — Іян багатозначно подивився на Дока. — Щось, — додав він іронічно, — добряче відгамселило її по потилиці,— почав він називати всі мої травми, — з носа цебенить кров, але гадаю, він не зламаний; тут ушкоджено м’яз, — він торкнувся пораненої ноги, — коліна обдерті, обличчя так само, хоча тут, може, і я постарався, коли намагався витягнути Кайла. А не варто було… — останні слова Іян пробурмотів собі під ніс.
— Ще щось? — запитав Док. Саме в цю мить його пальці, які обережно обмацували мій бік, натиснули на те місце, куди зацідив мені Кайла. Я хапнула ротом повітря.
Док задер мені сорочку, і я почула, як Іян із Джаредом від побаченого воднораз засичали.
— Зараз я вгадаю, — мовив Іян крижаним тоном. — На камінь упала?
— Вгадав, — підтвердила я, затамувавши подих. Док досі оглядав мій бік, і я ледве стримувала скигління.
— Можливо, зламане ребро, я не впевнений, — зронив Док. — От якби було знеболювальне…
— Доку, та не хвилюйтеся, — засапано мовила я. — Зі мною все гаразд. Як Волтер? Не прокидався?
— Ні, перша доза приспала його надовго, — мовив Док, узяв мене за руку й почав згинати її то в зап’ясті, то в лікті.
— Зі мною все гаразд.
М’який погляд його добрих очей зустрівся з моїм.
— Скоро буде гаразд. Коли добряче відпочинеш. Я нагляну за тобою. А тепер поверни-но голову.
Я зробила, як він звелів, і миттю скривилася: Док оглядав рану.
— Не тут, — пробурмотів Іян.
Докового обличчя я не бачила, але Джаред кинув на Іяна різкий погляд.
— Кайла принесли. Цих двох в одній палаті я не лишу.
Док кивнув.
— Мудре рішення.
— Піду приготую місце для Ванди. Кайла потримайте тут, поки… поки не вирішимо, що з ним робити.
Я була розтулила рота, але Іян притиснув пальці мені до вуст.
— Гаразд, — мовив Док. — Коли хочете, я прив’яжу його.
— Якщо доведеться. Ванду можна ворушити? — Іян стривожено зиркнув у бік коридору.
Док завагався.
— Ні,— прошепотіла я, хоча пальці Іяна досі лежали на моїх вустах. — Волтер. Я маю зостатися тут — заради Волтера.
— Вандо, сьогодні ти вже врятувала всі життя, які тільки можна, — мовив Іян — голос його був ніжний і сумний.
— Я хочу… хочу з ним попрощатися.
Іян кивнув, а тоді подивився на Джареда.
— Тобі можна довіряти?
Обличчя Джареда спалахнуло від гніву. Іян підніс руку:
— Не хочу залишати Ванду без захисту, поки шукатиму для неї безпечне місце, — мовив він. — Звідки мені знати — може, Кайл уже отямився. Якщо Джеб пристрелить його, Ванда засмутиться. Тож ви з Доком ліпше підготуйтеся до несподіванок. Не знаю, чи впорається Док сам, та й Джебу надокучати не хочу.
Джаред зронив крізь зціплені зуби:
— Док буде не сам.
Іян вагався.
— За останні кілька днів Ванда пройшла крізь пекло. Не забувай.
Джаред кивнув, не розтискуючи зубів.
— Я ж буду тут, —