Господиня - Стефані Маєр

Ще один сплеск. Під вагою Кайла просто відривалися руки.

— Вандо? Вандо!

— Допоможіть! Кайл! Земля! Допоможіть!

Я притиснулася обличчям до каміння і не зводила погляду з входу в печеру. Світло стало яскравішим: займався світанок. Я затамувала подих. Руки не слухалися.

— Вандо! Де ти?

В печеру стрибнув Іян із рушницею в руках — тримав її напоготові. На обличчі — сердита маска: викапаний брат.

— Стережись! — зойкнула я. — Дно печери обвалюється! Я не втримаю Кайла довго!

Дві довгі секунди він перетравлював побачене: він-бо сподівався заскочити сцену, як Кайл мене убиває. Що ж, він запізнився всього на кілька секунд.

Іян кинув рушницю під ноги й широкими кроками рушив до мене.

— Лягай на землю — слід розподілити вагу!

Він упав на всі чотири й поповз до мене, у світанковому світлі його очі палали.

— Тримайся, — застеріг він.

Я застогнала від болю.

Ще якусь мить він оцінював ситуацію, а тоді ковзнув на землю поряд зі мною, притискаючи мене до скелі. Руки він мав довші, ніж мої. Попри те, що я стояла на заваді, він легко дотягнувся до брата.

— Раз, два, три, — напружився він.

Іян смикнув Кайла до кам’яного виступу — значно ближче, ніж вдалося мені. Від різкого руху я втелющилася обличчям у камінь. Хоча моїй пораненій щоці уже навряд чи щось могло зашкодити…

— Я потягну його вбік. Зможеш вислизнути?

— Спробую.

Переконавшись, що Іян міцно тримає Кайла, й розтиснула кулаки, і плечі полегшено розслабилися. Звиваючись, я обережно пролізла між Іяном і скелею та відповзла на кілька футів до виходу, готова вчепитися в Іяна, якщо він почне сповзати вниз.

Іян ривками, фут по футу, підтягував інертне братове тіло до кам’яної колони. Обвалився ще шмат землі, але основа колони залишилася неушкодженою. За два фути від колони дно просіло, утворивши сходинку.

Іян повз моїми слідами, тягнучи за собою брата ривками — для цього йому довелося напружувати і м’язи, і волю. За хвилину ми були в коридорі. І Іян, і я — страшенно засапані.

— Що… в дідька… сталося?

— Під нашою… вагою… дно просіло й…

— Що ви робили… біля самого краю? З Кайлом?

Я опустила голову й зосереджено дихала.

«Ну ж бо, скажи йому».

«І що тоді?»

«Сама знаєш. Кайл порушив правила. Тому Джеб його пристрелить або вижене геть. Але швидше за все, спочатку Іян добряче його віддубцює. Охоче на це подивлюся».

Мелані сказала це не з серцем — принаймні так мені здалося. Вона просто розсердилася на мене через те, що я ризикувала життям заради порятунку нашого невдатного вбивці.

«От власне, — мовила я. — Якщо через мене Кайла виженуть… або вб’ють… — я затремтіла. — Хіба ти не розумієш, що все це безглуздо. Він — один із вас».

«На кону життя. А ти ставиш його під загрозу».

«Це й моє життя також. А я… Я — це я».

Мелані роздратовано застогнала.

— Вандо? — не вгавав Іян.

— Нічого, — насилу вичавила я.

— З тебе кепська брехуха. Ти ж це знаєш, правда?

Я ще нижче схилила голову й глибоко дихала.

— Що він зробив?

— Нічого, — збрехала я. Зовсім невміло.

Іян узяв мене рукою за підборіддя й підняв моє обличчя.

— З носа юшить кров, — він повернув мою голову в інший бік. — А у волоссі ще більше крові.

— Я… вдарилася головою, коли земля обвалилася.

— З обох боків?

Я знизала плечима.

Довгу хвилю Іян дивився на мене. Темрява коридору приглушила блиск його очей.

— Слід віднести Кайла до Дока — він розбив потилицю, коли падав.

— Навіщо ти його захищаєш? Він намагався тебе вбити, — це прозвучало як твердження, а не запитання. Гнів на Іяновому обличчі поступово змінився жахом. Він уявив собі, що відбувалося тут кілька хвилин тому, — я бачила це в його очах. Я не відповіла, і він прошепотів: — Кайл хотів кинути тебе в річку… — по тілу Іяна пробіг дрож.

Однією рукою він тримав Кайла — саме так він упав кілька хвилин тому і від утоми не міг поворухнутися. Та зараз він грубо відштовхнув брата й з огидою відсунувся якнайдалі. Іян ковзнув до мене і пригорнув мене за плечі. Притиснув до грудей — я відчувала його важке сапання.

Почувалась я дивно.

— Зараз я сам його відкочу і скину вниз.

Я відчайдушно похитала головою, аж у скроні віддалося