Аргонавти Всесвіту - Володимир Миколайович Владко

Притиснувшись щокою до плеча Миколи Петровича, Галя дивилася разом з ним на екран перископа, на якому швидко пропливали незнайомі круті береги, увінчані червоними кронами цикадей і кипарисів, зарослі густим оранжевим чагарником. Ці береги відступали далі й далі, поверхня пінявої води ставала ширшою й ширшою, заповнюючи собою весь чисто виднокруг.

Астроплан випливав у море, величезне море, тьмяне срібло якого зливалося з сірим обрієм. Хвилі м’яко погойдували міжпланетний корабель, до половини занурений у воду. Сопла його ракетних двигунів дивилися під кутом униз, ніс був трохи підведений. Рух корабля поступово уповільнювався — і нарешті корабель спинився зовсім.

Риндін обома руками повернув до себе схвильоване обличчя Галі, ніжно поцілував її в чоло і сказав:

— Ідіть, дівчинко моя. Щастя не зрадило нас, — чи не ваша це щаслива зірка виручає нас, а?.. Ідіть, скажіть Вадиму і Ван Луну, що я прошу їх негайно взятися за ретельний огляд всіх чисто приміщень корабля. Треба перевірити всі його куточки, всі чисто механізми, — чи не пошкодилося щось через ці підводні штовхани й удари, яких зазнавав астроплан. Адже ж завтра ми вилітаємо в зворотний шлях, треба встигнути все зробити. Ідіть, ідіть, Галю. І не забувайте про дисципліну. Дивіться, щоб більше не траплялося таких витівок, як от сьогодні. Чуєте, розбишако?

Це прозвучало суворо — і очі Миколи Петровича дивилися на Галю з-під насуплених брів теж дуже суворо. Втім, скільки б цього дня погляд тих очей не спинявся на життєрадісному, веселому обличчі дівчини, — в них світилася ласка, а голос академіка мимохіть лагіднішав. Звичайно, розбишака, навіжене дівчисько, яке треба тримати в руках, усе це так. І Вадиму часом доведеться лише над силу справлятися з її експансивністю, це також вірно. Але Микола Петрович тепер ще більше розумів молодого геолога і радів за нього…

А наступного дня, 16 лютого, точно виконуючи вказівки Землі, експедиція була напоготові до вильоту в зворотну міжпланетну подорож. За кілька хвилин до півдня Галя Рижко, як і її товариші, вже лежала в своєму гамаку, міцно закріпивши пряжки запобіжних ременів.

В ілюмінатори центральної каюти лилося фіолетувате світло Венери — примарне тьмяне світло планети, населеної дивовижними потворними істотами, планети, яка ховала в своїх нетрях і печерах дорогоцінні інфрарадій і ультразолото. З м’яким шумом засунулися металічні заслінки ілюмінаторів, ховаючи за собою те примарне фіолетувате світло і далекі береги, вкриті пишною оранжево-червоною рослинністю.

У каюті пролунав голос Риндіна:

— Увага! За хвилину даю старт.

— І не попрощалися як слід з Венерою, — сказала засмучено Галя. — Вчора ніколи було, і сьогодні не встигли… Більше уже не побачимо її. — Вона сказала це тихо, про себе. Але Риндін почув її.

— Не побачимо ми, побачать інші, — відповів він твердо. — Наша подорож сюди не остання, Галю, а перша. На планеті майорить наш рідний радянський прапор. Шлях на Венеру відкрито нашою експедицією — і тим шляхом полетять десятки інших міжпланетних кораблів. Увага, товариші, увага!

Руки академіка Риндіна лежали на пульті керування. Микола Петрович поглянув на екран перископа, на сірі хмари неба Венери, які пливли по ньому, на циферблат годинника. Дванадцять!

— Даю старт!

…Стривожена громоподібними вибухами, які гуркотіли над морем, занепокоєна хвилями, які бурхливо набігали на береги, над червоними верхівками струнких цикадей, над незайманими нетрями Венери підвелася плеската голова невідомої потвори.

Величезними виряченими очима голова подивилася на море, безглуздо втупилася в небо, побачила там малесеньку темну рисочку, яка блискавично майнула під свинцевими хмарами і зникла в їх густій товщі, — і, нічого не зрозумівши, сховалася знову за червоно-оранжевими деревами, в гущавину і присмерк вологого первісного лісу…

Епілог,

написаний автором за вимогами читачів, які бажали довідатися, як міжпланетний корабель “Венера-1” повернувся на Землю.

Земля чекала.

Увага всього людства була зосереджена на одному: експедиція академіка Риндіна, успішно виконавши завдання, залишила Венеру і летить у міжпланетному просторі, повертається на Батьківщину. Так сповіщало урядове повідомлення, передане всіма радіостанціями, опубліковане всіма газетами світу. Астроплан “Венера1” перебував на шляху додому, на Землю.

Це знали всі, про це сповіщала і коротенька радіограма з борту “Венери-1”, відправлена ще пам’ятного дня 16 лютого. Проте нею і обмежувалися відомості про астроплан. Ця радіограма виявилася останньою, яку вдалося прийняти радіостанціям Землі. З цього моменту зв’язок з астропланом обірвався знову.

Могло статися, що експедиція Риндіна і чула радіосигнали, які безперервно надсилали в міжпланетний простір потужні радіостанції Землі; можливо також, що й передавач астроплана акуратно відповідав на ці сигнали. Проте відповіді експедиції Риндіна не досягали Землі, — очевидно, заглушені потоками космічного проміння, в сфері якого пролітав міжпланетний корабель. Операторам Землі не могли допомогти тут навіть найчутливіші приймачі.

Повторювалося те ж саме, що відбувалося під час польоту астроплана з Землі на Венеру, кали радіозв’язок з експедицією також надовго обривався через неподоланні космічні перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнішим.

Тоді астроплан летів за найпростішим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузіастами міжпланетних подорожей на початку нашого віку. То був час, коли польоти в світовий простір відбувалися хіба що в науково-фантастичних романах, а вчені, які виношували цю сміливу ідею в тиші своїх кабінетів, примушені були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такі розрахунки дуже прислужилися в подальшому.

Напівеліптичний маршрут польоту Земля—Венера, наприклад, логічно витікав із взаємного розташування орбіт цих планет, ідея його була цілком правильною, як довели всі подальші перевірки. Міжпланетний корабель, вилетівши за цим маршрутом і встановивши правильний курс у Всесвіті, обов’язково мусив досягти Венери… І завадити йому, привести до іншої точки міжпланетного простору могла б тільки виключна, катастрофічна причина..

Зовсім іншою була картина тепер.

До споконвічної схеми і співвідношення небесних світил втрутилася нова сила — комета, яка пролітала крізь Сонячну систему. Астроплан, вилетівши з Венери, потрапляв до сфери її тяжіння і мусив описати в просторі складну криву яка кінець кінцем приведе його на Землю. Докладні розрахунки, проведені найновішими швидкісними електронними обчислювальними машинами, говорили саме так. Астрономи на підставі таких розрахунків розробили для експедиції академіка Риндіна нові строки вильоту з Венери і новий курс. Зрозуміло, як важливо було б тепер стежити за польотом астроплана за тим новим маршрутом!

Втім, через те, що міжпланетний корабель академіка Риндіна залишався невловимим навіть, для найпотужніших земних телескопів і радіолокаційних установок, астрономи могли б стежити за його польотом виключно за радіограмами з астроплана. Між тим, цей зв’язок обірвався, і тепер ніхто на Землі не знав про дійсне