Пробудження Левіафана - Джеймс С. А. Корі

– Я не каятимуся, – сказав він, сам будучи шокованим від того, що так воно і є. – Якщо знайдуться судді, що бажатимуть поставити питання, то я відповім. Я шукаю у вас роботи, а не захисту.

Фред сидів у кріслі з насупленим поглядом і замисленим чолом. Міллер подався уперед.

– Ви ставите мене у важке становище, – сказав Джонсон. – Все, що ви кажете, вірно, але мені не просто повірити, що ви дотримаєте слова. Тримати вас у штаті ризиковано, адже це може підірвати мої позиції на мирних перемовинах.

– Так, це ризик, – сказав Джо. – Але я побував на Еросі і станції Тот. Я літав на «Росінанті» з Голденом і його командою. Коли дійде до аналізу протомолекули і того, як ми потрапили в цю халепу, не буде нікого кращого, щоб дати цю інформацію. Ви зможете стверджувати, що я забагато знаю, аби мене відпустити просто так.

– Або занадто небезпечно.

– Звісно. Або так.

Вони помовчали хвилинку. На «Нову» група вогнів засвітилася зелено-золотавим візерунком. Потім потемніла.

– Консультант з безпеки, – нарешті озвався генерал,– незалежний. Я не бажаю давати вам посаду.

Я занадто брудний для АЗП, розважливо подумав детектив.

– Якщо в комплекті йде моя особиста койка, тоді я згоден, – кивнув Міллер. Це тільки до закінчення війни. Після цього він стане м’ясом для машини. Хай будеʹ.

Фред відхилився назад, крісло під ним пискнуло, підлаштовуючись під нову позицію.

– Добре, – сказав хазяїн кабінету, – ось вам перше завдання. Визначіть мою найбільшу проблему.

– Локалізація, – відповів новоспечений радник.

– Ви вважаєте, що я не зможу втримати інформацію щодо Тота і протомолекули в секреті?

– Звісно, ви не зможете. З одного боку, про це відомо дуже великій кількості людей. З іншого – одним з них є Голден, і якщо він ще не розніс всю інформацію на всіх частотах, то невдовзі це зробить. Та крім цього, вам не вдасться укласти мирну угоду без пояснень, що там з біса відбулося. Рано чи пізно все вийде назовні.

– І що ви порадите?

На хвилинку Міллер повернувся в темряву послухати бурмотіння помираючої станції. Голоси мерців кликали його через вакуум.

– Захистити Ерос. Всі сторони захочуть отримати зразок протомолекули. Закрити доступ – це єдиний хід, що убезпечить вам місце за столом перемовин.

– Гарна порада, – посміхнувся Фред, – але як ви пропонуєте захистити щось завбільшки зі станцію Ерос, якщо Земля і Марс пришлють свої флоти?

Слушна думка. Міллер відчув приступ зажури. Навіть вважаючи, що Жулі Мао, його Жулі, загинула і зникла, було нечемно казати те, що він збирався:

– Значить, вам варто позбутися її.

– І як же я маю це зробити? – запитав Джонсон. – Навіть якщо ми обкладемо цю штуку ядерними зарядами, як ми можемо бути впевнені, що анінайменша частинка не потрапить ні до колоній, ні на дно гравітаційного колодязя? Підірвати Ерос – все одно що дмухнути на кульбабу на вітрі.

Міллер ніколи не бачив кульбабу, але він бачив проблему. Навіть найменшої частинки лайна, яким переповнений Ерос, буде досить, аби пекельний експеримент розпочали знову. І лайно чутливе до радіації, тож ядерні заряди вочевидь пришвидшать таємничі процеси, аніж знищать їх. Аби впевнитись, що протомолекула з Ероса ніколи не пошириться, вони мають розмолоти все на станції на окремі атоми…

– Ох, – Міллерові дещо спало на думку.

– Ох?

– Ага. Вам це не сподобається.

– Спробуйте.

– Ну добре, ви самі попросили. Направте Ерос на Сонце.

– На Сонце, – повторив Фред. – Ви хоч уявляєте, про яку кількість маси ми з вами розмовляємо?

Міллер кивнув у бік широкого простору вікна на виробничі майстерні за ним. У бік «Нову».

– На цьому гицелі потужні двигуни, – сказав він. – Відправте швидкий борт до станції, аби впевнитись, що туди ніхто не дістанеться першим. Розженіть «Нову» у напрямку Ероса і штовхніть його до Сонця.

Джонсон зосередився на внутрішніх розрахунках.

– Маємо впевнитись, що жоден не висадиться, поки Ерос не досягне корони. Це буде непросто, але Земля і Марс радше утримають один одного від спроб захоплення, аніж самі намагатимуться висадитись.

Пробач, я не міг придумати нічого кращого, Жулі, думав він, але це буде яскравий похорон.

Фред дихав повільно і глибоко, його погляд наче читав у повітрі щось видиме лише йому. Міллер не переривав, навіть коли тиша стала важкою. Майже через хвилину Джонсон різко видихнув:

– Мормони лютуватимуть.

Розділ 45. Голден

Наомі розмовляла уві сні. Це була одна з десятків речей, які Голден не знав про неї до цієї ночі. Попри те що вони спали поряд у протиперевантажувальних кріслах за декілька футів одне від одного багато разів, він ніколи цього не чув. Тепер от, з її обличчям біля його оголених грудей, він відчував порух її губ та м’який, артикульований видих її слів. Він не чув, що вона каже.

В неї також був шрам на спині, прямо над лівою сідницею. Три дюйми завдовжки, з неоднаковими краями, хвилястий – скоріше розрив, аніж поріз. Наомі ніколи не брала участі в барному поножів’ї, тож вона отримала його по роботі. Можливо, лазила у вузькому місці машинного відділення, коли корабель зробив раптовий маневр. Компетентний пластичний хірург міг би зробити його невидимим за один візит. Те, що її це ажніяк не турбувало та було начхати, входило в той список невідомих речей.

Вона перестала бурмотіти, поцмакала губами і промовила: «Пити».

Голден виповз з-під неї і почимчикував на кухню, розуміючи, що таке підлабузництво завжди супроводжує нових коханок. Наступні пару тижнів він буде не в змозі заборонити собі виконувати будь-які Наґатині примхи. Таку поведінку деякі чоловіки мають на генетичному рівні, їхня ДНК бажає впевнитись, що цей перший раз був не просто щасливою випадковістю.

Планування її кімнати відрізнялось від його власної, і ця різниця робила його неповоротким у темряві. Він кілька хвилин навпомацки порпався в її кухонному закутку, шукаючи склянку. Поки відшукав її, наповнив і повернувся, Наомі вже сиділа в ліжку. Згорнуте простирадло лежало на колінах. Видиво її оголеного тіла у тьмяному світлі спровокувало конфузну, раптову ерекцію.

Наомі огледіла його, зупинившись на середині, потім на склянці води, і запитала:

– Це для мене?

Голден не знав, про що саме вона