Убік - Філіп Кіндред Дік
Знову з’явившись у дверях кабінету Ранситера, місіс Фрик сказала:
— Будь ласка, містере Ранситер.
Її окуляри тремтіли.
Він кивнув.
— Поговоримо пізніше, Тарніше. В будь якому разі, зв’яжіться з телевізійниками, щоб транслювали нашу рекламу погодинно, як я пропоную, — він вимкнув відео-зв’язок, а потім мовчки поглянув на місіс Фрик.
Згодом він знову мовив:
— Я їздив аж у Швейцарію і спілкувався з Еллою, щоб поділитися з нею цією інформацією і вислухати її поради.
— Міс Вірт, містер Ранситер вільний.
Секретарка відступила вбік і до офісу неквапливо
увійшла повненька жіночка. Її голова підскакувала вгору-вниз, немов баскетбольний м’яч. Масивне округле тіло 'Впевнено рушило до стільця, де одразу ж усілося, звісивши вузенькі ніжки. Жінка була одягнена в старомодне пальто з павучого шовку, тож скидалася на якогось привітного жука, що опинився у чужому коконі — від чого здавалася спійманою. Однак вона посміхалася і, здається, почувалася цілком невимушено. «їй добряче за сорок, — вирішив Ранситер. — Час, коли у неї була приваблива фігура, вже давно минув».
— Міс Вірт, — сказав він, — на жаль, я не можу вділити вам багато часу, тож, будь ласка, одразу переходьте до суті. Що трапилося?
— У нас незначна проблема з телепатами, — заговорила жінка м’яким, веселим голосом, у якому вчувалася якась недоречність.— Ми так думаємо, хоча не зовсім у цьому впевнені. У нас є свій телепат — той, про якого ми знаємо і який повсякчас перебуває серед наших працівників. Якщо він виявить якогось псі, телепата чи ясновидця, то зобов’язаний доповісти... — вона промовисто поглянула на Ранситера,— моєму керівникові. Наприкінці минулого тижня він повідомив про такий випадок. Одна приватна компанія склала для нас рейтинг різноманітних організацій запобігання. Вашу вони оцінили найвище.
— Я знаю, — сказав Ранситер. Насправді він навіть бачив той звіт на власні очі. Але, на жаль, до цього часу цей рейтинг не допоміг їм отримати нових серйозних клієнтів. Можливо, тепер.
— Скількох телепатів виявила ваша людина? Більше одного?
— Щонайменше двох.
— Можливо, більше?
— Можливо, — кивнула міс Вірт.
— Отже, ми працюємо так,— почав пояснювати Ранситер. — Спочатку проводимо об’єктивне замірювання псі-поля, щоб зрозуміти, з чим маємо справу. Зазвичай це займає від тижня до десяти днів залежно від...
— Мій роботодавець хоче, — перебила міс Вірт,— щоб ви надіслали ваших інерціалів одразу, без усіх цих формальностей із тривалим та дорогим тестуванням.
— Тоді ми не знатимемо, скількох інерціалів потрібно вам надати. І якого типу. А також, де їх розташувати. Антипсі операція має проводитися систематично й послідовно: ми не можемо махнути чарівною паличкою чи розприскати приміщеннями токсичні речовини. Нам потрібно протиставити людям Голліса наших спеціалістів так, щоб на кожен його талант припадав наш антиталант. Якщо Голліс проник у вашу компанію, то зробив він це саме у такий спосіб: послідовно впроваджуючи одного псі за іншим. Один проникає у відділ кадрів, наймає другого, ця особа організовує новий відділ або ж очолює якийсь із уже наявних й вербує ще кількох... інколи це займає місяці. Ми не можемо за одну добу нейтралізувати те, що вони створювали протягом тривалого часу. Довготермінова псі-діяльність як мозаїка: вони не можуть дозволити собі поспіху. І ми також.
— Мій роботодавець, — бадьоро сказала міс Вірт, — нетерплячий.
— Я поговорю з ним,— Ранситер потягнувся до ві-деофона. — Хто він і за яким номером з ним можна зв’язатися?
— Ви спілкуватиметеся через мене.
— Можливо, ми взагалі не братимемося за цю справу. Чому ви не хочете сказати, кого представляєте?
Він натиснув кнопку, сховану під кришкою столу — це був сигнал для його персонального телепата, Ніни Фрід, аби та зайшла у сусідній офіс і простежила за мис-леннєвими процесами міс Вірт. «Я не зможу працювати з цими людьми, — сказав він собі, — якщо не знатиму, хто вони. Цілком можливо, що це Рей Голліс намагається мене найняти».
— Ви надто консервативний,— сказала міс Вірт.— Усе, про що ми просимо,— це швидкість. І просимо лише тому, що нам це справді потрібно. Все, що я можу сказати: організація, в яку вони проникли, розташована не на Землі. З погляду потенційного прибутку, як і з погляду інвестицій, — це наш провідний проект. Мій керівник вклав у нього всі доступні активи. Ніхто не має про це дізнатися. Виявлення там телепатів нас страшенно приголомшило...
— Даруйте, — Ранситер підвівся і попрямував до дверей. — Погляну, скільки людей у нас на місці і кого можна залучити до такої операції.
Зачинивши за собою двері, він почав зазирати у сусідні кабінети, аж доки не побачив в одному з них Ніну Фрід. Вона самотою сиділа у невеличкій кімнатці і зосереджено курила сигарету.
— З'ясуй, кого вона представляє, — попросив Ранситер. — А потім довідайся, скільки вони готові заплатити.
«У нас тридцять вісім вільних інерціалів,— розмірковував він. — Ми могли б відправити всіх або принаймні більшість із них на це завдання. Можливо, я нарешті довідаюся, куди запропастилися усі розумники Голліса. Вся ця клята банда».
Він повернувся до свого офісу і знову всівся за стіл.
— Якщо у вашу організацію проникли телепати,— промовив він до міс Вірт, склавши перед собою руки, — то вам слід визнати і прийняти те, що існування цього проекту більше не таємниця. Незалежно від того, яку технічну інформацію вони вже встигли зібрати. Тож чому б вам не розповісти мені, що це за проект?
Повагавшись, міс Вірт сказала:
— Я не знаю, що це за проект.
— А де він розташований?
— Також не знаю, — похитала вона головою.
— Ви хоч знаєте, хто ваш роботодавець? — запитав Ранситер.
— Я працюю на дочірню компанію, що підпорядкована йому фінансово. Я знаю, хто мій безпосередній керівник — це містер Шепард Говард. Але мені ніколи не говорили, чиї інтереси він представляє.
— Якщо ми надамо вам інерціалів, то чи знатимемо ми, куди їх відправлять?
— Імовірно, ні.
— Припустімо, що вони не повернуться з місії?
— Чому це вони не повернуться? Як тільки загрозу буде нейтралізовано...
