Убік - Філіп Кіндред Дік

У його лівому вусі задзижчав прихований мікро-передавач, і до нього долинув слабкий, розмірений голос Ніни Фрід, чутний лише йому:

— Міс Вірт представляє інтереси Стентона Міка. Вона'— його довірений асистент. Особи на ім'я Шепард Говард не існує. Проект, про який ідеться, розташований переважно на Місяці. Він пов'язаний із «Техпрайзом», дослідницьким проектом Міка, контрольний пакет акцій якого зареєстрований на ім’я міс Вірт. Технічні деталі їй невідомі. Містер Мік не надав їй доступу до наукових розвідок, службових записок чи звітів, і це її жахливо обурює. Однак вона трохи дізналася про проект від залучених до нього працівників. Якщо припустити, що її часткові знання достовірні, то проект на Місяці займається створенням радикально нової дешевої системи міжзоряного переміщення, швидкість якої наближається до швидкості світла і яку можна буде здавати в оренду будь-якій політичній чи етнічній групі з помірними статками. Ідея Міка полягає в тому, що така система переміщення уможливить масову колонізацію інших планет, яка не вимагатиме надмірних ресурсів. А отже, вона більше не буде монополією окремих урядів.

Ніна Фрід вимкнула зв'язок, і Ранситер відкинувся на спинку свого оббитого шкірою крісла з горіхового дерева, поринувши у роздуми.

— Про що ви думаєте? — бадьоро запитала міс Вірт.

— Я думаю про те, — відповів Ранситер, — чи зможете ви дозволити собі наші послуги. Оскільки у мене немає результатів тестування, я можу лише приблизно оцінити, скільки вам потрібно інерціалів... Можливо, навіть не менше сорока.

Він сказав це, знаючи, що Стентон Мік міг би собі дозволити або ж, принаймні, міг знайти спосіб переконати когось іншого оплатити послуги необмеженої кількості інерціалів.

— Сорок, — повторила міс Вірт. — Гм. Пристойна кількість.

— Що більшу кількість ми залучимо, то швидше виконаємо роботу. Оскільки ви поспішаєте, ми доправимо їх на місце всіх разом. Якщо ви уповноважені підписати договір від імені вашого роботодавця, — він багатозначно вказав на неї пальцем, однак міс Вірт ніяк на це не зреагувала, — і якщо ви одразу внесете передплату, гадаю, ми зможемо закінчити всі приготування за сімдесят дві години.

Він вичікувально дивився на неї.

Мікропередавач у вусі знову зашипів:

— Як власниця «Техпрайзу» вона має повні права розпоряджатися коштами фірми. Вірт уповноважена підписувати зобов’язання на будь-яку суму, що не перевищує загальної вартості компанії. Зараз вона підраховує, яка ринкова ціна таких послуг на сьогодні. — Пауза.— На її думку, близько кількох мільярдів поскредів. Але вона не хоче йти на такий крок, їй не подобається ідея брати на себе такі зобов’язання, підписувати контракт і погоджуватися на передплату. Вірт значно охочіше довірила би цю справу юристам Міка, навіть якщо це означатиме кількаденну затримку.

«Але ж вони поспішають, — подумав Ранситер. — Принаймні вони так кажуть».

З мікропередавача долинуло:

— Вірт інтуїтивно відчуває, що ви знаєте або ж здогадуєтеся, кого вона представляє. І вона боїться, що тепер ви піднімете вартість послуг. Міку добре відомо, яка у нього репутація. Він вважає себе пупом Землі. Тому і веде переговори у такий спосіб, через інших осіб або інші фірми, які використовує як прикриття. З іншого боку, їм потрібно якомога більше інерціалів. І вони змирилися з тим, що це означатиме непомірні витрати.

— Сорок інерціалів, — спроквола сказав Ранситер і почав шкрябати ручкою на аркушику паперу, що лежав на столі якраз для таких випадків. — Подивимося. Шість на п’ятдесят, на три. На сорок.

Міс Вірт, й далі посміхаючись своєю улесливою щасливою посмішкою, напружено чекала.

— Цікаво, — пробурмотів він, — хто платить Голлісу :іа втручання його людей у ваш проект?

— Хіба це так важливо? — відказала міс Вірт. — Важливо те, що вони там.

— Інколи це так і лишається загадкою, — сказав Ранситер. — Але ваша правда — це як мурахи, що заполонили вашу кухню. Ви не намагаєтеся з’ясувати, чому вони там, а просто робите все, щоб їх позбутися.

Нарешті він завершив необхідні підрахунки. Сума була величезною.

— Я... мушу це обдумати, — сказала міс Вірт, відводячи погляд від захмарної цифри, яку він накидав на папірці, і підвелася. — Чи є у вас вільна кімната, де я могла би лишитися на самоті і, можливо, зателефонувати містеру Говарду?

Ранситер, також підводячись, сказав:

— Організації запобігання нечасто мають у своєму розпорядженні стількох вільних інерціалів. Зволікатимете, і ситуація може змінитися. Гож, якщо вони вам справді потрібні, краще діяти зараз.

— Ви дійсно вважаєте, що знадобиться аж стільки інерціалів?

Узявши міс Вірт під руку, він провів її коридором до відділу стеження.

— Тут ви можете бачити, — сказав він їй,— місце розташування наших інерціалів та інерціалів інших організацій запобігання паранормальним втручанням. Окрім того, ця штука відстежує, принаймні намагається відстежувати, координати всіх псі Голліса.

Він уважно порахував ідентифікаційні прапорці всіх тих псі, яких вже прибрали з мали. Останнім Ранситер взяв до рук прапорець С. Доула Меліпоуна.

— Тепер я знаю, де вони, — промовив він до міс Вірт, механічна посмішка якої згасла, щойно вона збагнула значення вилучених прапорців. Ранситер взяв її за руку і вклав у вологу долоню прапорець Меліпоуна, склавши пальці міс Вірт у кулак.

— Можете лишитися тут і поміркувати. Он там відео-фон,— показав він. — Ніхто вас не турбуватиме. Я буду в своєму офісі.

Він вийшов із відділу стеження, роздумуючи про те, що насправді не знає напевне, де перебувають усі зниклі псі. Але все може бути. До того ж... Стентон Мік відмовився від стандартної процедури об’єктивної перевірки. А отже, якщо він найме інерціалів, які йому не потрібні, то зможе звинувачувати в цьому лише себе.

За законом «Ранситер і компаньйони» мали повідомити Асоціацію, що деяких зі зниклих псі — або й навіть усіх — було знайдено. Проте у нього було п’ять днів, щоб подати таке офіційне сповіщення... тож він вирішив чекати до останнього. «Така нагода заробити, — міркував він, — трапляється раз у житті».

— Місіс Фрик, — сказав Ранситер, заходячи до приймальні,— підготуйте договір про надання послуг і зазначте у ньому сорок... — він замовк.

З іншого боку кімнати сиділи дві особи. Чоловік, Джо Чин, змучений похміллям, мав ще похмуріший вигляд, аніж зазвичай... власне, він був таким, як і завжди, за винятком