Українська література » Фантастика » Ошуканець - Філіп Кіндред Дік

Ошуканець - Філіп Кіндред Дік

Ошуканець - Філіп Кіндред Дік
Сторінок:5
Додано:20-02-2024, 06:09
0 0
Голосов: 0

Філіп К. Дік (1928–1982) — один з найвідоміших американських письменників-фантастів. Автор багатьох романів, збірок оповідань. Найвідоміші з них романи «Людина у високому замку» та «Чи сняться андроїдам електронівці?»
В Сполучених Штатах установлена премія імені Ф. К. Діка за найкращий науково-фантастичний твір. Існує товариство любителів його творчості.
Оповідання «Ошуканець» уперше опубліковано 1953 р.

Читаємо онлайн Ошуканець - Філіп Кіндред Дік

© «Всесвіт», 1994. № 10, с. 183–192

© Микола Сікорський,[1] 1994, переклад українською мовою.

Перекладено за виданням: The Great SF Stories 15 (1953) edited by Isaac Asimov and Martin H. Greenberg. Daw Books, Inc. 1986

Філіп К. Дік. Ошуканець

— Найближчими днями хочу взяти відпустку, — сказав за сніданком Спенс Олгем.

Він поглянув на свою дружину.

— Гадаю, я заслужив відпочинок. Десять років — це тривалий час.

— А проектні розробки?

— Війну виграють і без мене. Тепер наша глиняна куля вже не під такою загрозою.

Олгем сів за стіл і закурив сигарету.

— Телетайпи подають оперативні повідомлення так, що, здається, інопланетяни ось-ось подолають нас. Знаєш, чого мені хочеться, коли піду у відпустку? Я хотів би походити по тих схилах за містечком, де ми тоді були. Пам’ятаєш? Я наткнувся на дуб-отруйник, а ти мало не наступила на гадюку.

— Саттонський ліс?

Мері почала прибирати зі столу.

— Той ліс горів кілька тижнів тому. Я думала, ти знаєш. Начебто від блискавки.

Олгем відхилився.

— Невже ніхто не спробував з’ясувати причину? — Він скривився. — Нікому це не потрібно. Вони здатні думати тільки про війну.

Він стиснув зуби, і вся картина постала в його уяві: інопланетяни, війна, схожі на голки космічні кораблі.

— А як ми можемо думати про щось інше?

Олгем кивнув головою. Цілком слушно, вона мала рацію. Невеликі темні кораблі з Альфи Центаври легко переганяли крейсери землян, наче безпорадних черепах. На всьому просторі, аж до Метрополії, бої закінчувалися поразкою землян.

Так тривало до тих пір, поки в лабораторіях Вестінгауза була розроблена пухирчаста захисна система. Розгорнута навколо найбільших міст Землі і зрештою всієї планети, вона стала першим ефективним заслоном, першим дійовим засобом спинити інопланетян, як називали їх телетайпи.

Але виграти війну — то була важча справа. Кожна лабораторія, кожна проектна група працювали і вдень і вночі, безперервно, щоб винайти дещо інше: зброю для переможної битви. Наприклад, його проект. День у день, з року в рік. Олгем підвівся і погасив сигарету.

— Як Дамоклів меч. Він завжди висить над нами. Я стомився. Єдине, що мені треба, — це тривалий відпочинок. Та, певно, спочити прагнуть усі.

Він дістав із стінної шафи куртку і вийшов на криту веранду. З хвилини на хвилину міг з’явитися модуль, — маленька швидкісна розвозка, яка підкине його до проектного комплексу.

— Сподіваюсь, Нельсон не запізниться.

Він подивився на годинник.

— Вже майже сьома.

— Ось і твоя розвозка, — сказала Мері, дивлячись між рядами будинків. Сонце світило за дахами, вилискуючи на масивних свинцевих пластинах. Навкруги було тихо, лиш де-не-де виднівся перехожий.

— Ну, побачимось. Постарайся не засиджуватися в лабораторії, Спенсе.

Олгем відчинив дверцята і зайшов усередину. Відкинувшись на кріслі, він зітхнув. Разом із Нельсоном був ще один чолов’яга, старший за віком.

— Ну то як там? — спитав Олгем, коли модуль рушив із місця.

— Все як звичайно, — відповів Нельсон. — Кілька кораблів інопланетян завдали удару; наші із стратегічних міркувань залишили ще один астероїд.

— Зміни настануть, коли проектні розробки ввійдуть у завершальну стадію. Можливо, виною телетайпна пропаганда, але протягом останнього місяця я занадто втомився від усього цього. Все виглядає дуже похмуро і страшно, життя стає безбарвним.

— Ви вважаєте, що війна ведеться даремно? — раптом спитав літній чоловік. — Адже ви самі є її невід’ємною частиною.

— Це майор Пітерс, — сказав Нельсон. Олгем і Пітерс потисли руки.

Олгем придивився до незнайомця.

— Які справи привели вас сюди спозаранку? — запитав він. — Не пригадую, щоб я раніше бачив вас на комплексі.

— Ні, я не працюю там, — відповів Пітерс, — але я трохи обізнаний із тим, чим ви займаєтесь. Моя робота полягає зовсім в іншому.

Він перезирнувся з Нельсоном. Олгем помітив це і насупився. Модуль, минаючи пустище, набирав швидкість, прямуючи до споруд комплексу.

— Чим ви займаєтесь? — спитав Олгем. — Чи, може, про це заборонено говорити?

— Я представник урядової установи, — відповів Пітерс. — Працюю в службі безпеки Федеральної адміністрації.

— Справді? — підняв брови Олгем. — Невже сюди пробралися ворожі агенти?

— Власне кажучи, я тут, щоб поговорити з вами, містере Олгем.

Олгем був здивований. Він замислився над словами Пітерса, але нічого не міг зрозуміти.

— Поговорити зі мною? Про що?

— Я тут, щоб заарештувати вас як шпигуна інопланетян. Ось чому я спозаранку тут. Нельсоне! Хапайте його…

Дуло пістолета притиснулось до грудей. Руки Нельсона тремтіли. Обличчя Олгема сполотніло. Він набрав повні груди повітря і видихнув.

— Будемо кінчати його зараз? — прошепотів він Пітерсу. — Треба вбити його негайно. Чекати не можна.

Олгем витріщився на свого друга. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але не міг вимовити жодного слова. Обидва чоловіки вп’ялись у нього невблаганним і переляканим поглядом. У Олгема в голові запаморочилось. Вона боліла і йшла обертом.

— Я не розумію, — прошепотів він.

У цей час модуль відірвався від землі і, розтинаючи простір, знявся у безмежжя. Внизу під ними віддалявся, дедалі зменшуючись, проектний комплекс. Олгем закрив рот.

— Ми можемо трохи зачекати, — відповів Пітерс. — Спочатку я хочу поставити йому кілька запитань.

Олгем розгублено дивився поперед себе, модуль мчав, вихопившися в космос.

— Арешт здійснили успішно, — сказав Пітерс, звертаючись до відеоекрана. На екрані з’явилось обличчя шефа служби безпеки. — Тепер усім нам полегшає на душі.

— Були ускладнення?

— Ніяких. Він сів у модуль, нічого не підозрюючи. Здається, моя присутність не насторожила його.

— Де ви тепер?

— Виходимо за межі системи захисту. Рухаємось із максимальною швидкістю. Можете вважати, що критичний момент вже минув. Я радий, що двигуни відриву спрацювали непогано. Якби тоді сталась затримка…

— Покажіть його, — попросив шеф служби безпеки. Він пильно глянув на Олгема, що сидів склавши руки на колінах і приголомшено дивився поперед себе.

— Так, це він.

Ще якийсь час він дивився на Олгема. Той сидів мовчки. Зрештою шеф кивнув Пітерсові.

— Ну, гаразд. Досить. — Його обличчя ледь зморщилося від огиди. — Я побачив усе, що хотів. Ви зробили надзвичайно важливу справу. Вас відзначать винагородами.

— Це не обов’язково, — сказав Пітерс.

— Чи є небезпека? Яка вірогідність того, що…?

— Так, вона є, але невелика. На мою думку, ця штука потребує парольної фрази. Так чи інакше, а доведеться ризикувати.

— Я попереджу базу на Місяці про ваше прибуття.

— Не треба. — Пітерс похитав головою. — Ми сядемо в іншому місці, за базою. Не хочу наражати її на небезпеку.

— Як хочете.

Шеф ще раз зиркнув на Олгема. Поступово його зображення зникло. Розгортка на екрані пропала.

Олгем подивився в ілюмінатор. Корабель вийшов за межі системи захисту і,

Відгуки про книгу Ошуканець - Філіп Кіндред Дік (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: