Убік - Філіп Кіндред Дік

— Так буває далеко не завжди, — огризнувся він.

— Хочеш, щоб я витягнула тебе з твоїх негараздів, містере Чип? — поклавши руки в кишені джинсів, вона дивилася на нього з байдужим виразом на обличчі. На ньому не проглядала жодна емоція. Лише жвава настороженість. — Ти ж знаєш, що я можу. Сядь і напиши звіт. Забудь про тести. Все одно мій талант унікальний. Ти не можеш виміряти мого поля — воно в минулому, а ти тестуєш мене у теперішньому, яке є лише неминучим наслідком минулого. Згоден?

— Дай мені той аркуш із висновками, що лежить у кишені твоєї блузки. Хочу ще раз його переглянути. Перш ніж прийняти рішення.

Вона знову витягнула жовтий папірець, спокійно простягнула його через стіл, і Джо ще раз прочитав написане. «Почерк мій, — сказав він до себе, — отже, це правда». Чип повернув їй аркуш, а з комплекту для тестування дістав новий чистий клаптик паперу того самого жовтого кольору.

На ньому він написав її ім’я, потім вигадані, надзвичайно високі результати тестування і, нарешті, свої висновки. Свої нові висновки. «Наділена неймовірними здібностями. Антипсі поле унікальне за силою. Вочевидь, може протистояти будь-якій за обсягом групі ясновидців, успішно нейтралізуючи їхні дії». Нижче він нашкрябав символ. Цього разу два хрестики, кожен підкреслений. Пет, стоячи у нього за спиною, уважно спостерігала. Джо відчував її подих на своїй шиї.

— А що означають два підкреслені хрестики? — запитала вона.

— Найняти, — сказав Джо. — Будь-якою ціною.

— Дякую, — вона занурила руку в сумочку, витягла жменю поскредів, обрала велику купюру й подала йому. — Це допоможе тобі з витратами. Я не могла дати тобі гроші, перш ніж ти написав офіційний висновок. Бо ти б одразу передумав і до смерті вважав би, що я намагалася тебе підкупити. Врешті-решт, ти навіть вирішив би, що в мене немає контрталанту.

Вона розстібнула джинси й знову почала поквапно скрадливо роздягатися.

Джо Чип розглядав те, що написав, не дивлячись на неї. Два підкреслені хрестики означали не те, що він їй сказав. Вони означали: «Не зводьте з цієї особи очей. Є загрозою для компанії. Вкрай небезпечна».

Він підписав експертний висновок, згорнув його й передав Пет. Вона одразу ж сховала його в сумочку.

— Коли мені можна перетягти сюди свої речі? — запитала вона, прямуючи до ванної. — Я вважаю, що тепер це мій дім, оскільки вже заплатила майже повну орендну плату за місяць.

— Коли захочеш, — відповів Джо.

Ванна промовила:

— П'ятдесят центів, будь ласка. До того, як увімкнете воду.

Пет повернулася на кухню, щоб узяти з сумочки гроші.

Розділ 4

Нова несамовита заправка до салату «Убік»: нс італійський, не французький, а цілком свіжий та відмінний смак, що пробуджує світ. Прокидайся з «Убіком» і насолоджуйся шаленим смаком! Безпечний, якщо вживати згідно з інструкцією.

Повернувшись до Нью-Йорка після відвідин мораторі-уму «Любі браття», Ґлен Ранситер приземлився у показному безшумному орендованому лімузині з повністю електричним двигуном на дах штаб-квартири «Ранситер і компаньйони». Спусковий ліфт швидко доставив його до офісу на п’ятому поверсі. Зараз, о дев'ятій тридцять за місцевим часом, він уже сидів за столом у масивному старомодному обтягнутому шкірою кріслі з горіхового дерева та розмовляв по відеофону з відділом зв'язків із громадськістю.

— Тарніше, я щойно повернувся з Цюриха. Спілкувався там з Еллою, — Ранситер пильно поглянув на секретарку, яка обережно увійшла до його величезного особистого кабінету й саме зачиняла за собою двері.— Вам щось потрібно, місіс Фрик? — запитав він у неї.

Змарніла й боязка місіс Фрик, з обличчям, вкритим штучного кольору плямами, які мали компенсувати його природну пристаркувату сіризну, заперечно похитала головою — у неї не було іншого виходу, як його потурбувати.

— Гаразд, місіс Фрик, — сказав він, стримуючись, — що трапилося?

— Новий клієнт, містере Ранситер. Думаю, вам слід її прийняти, — вона одночасно рухалася вперед і відступала — складний маневр, на який була здатна лише місіс Фрик. їй знадобилися десятки років, щоб випрацювати В собі таке вміння.

— Щойно закінчу розмову, — відповів Ранситер і повернувся до відеофона. — Як часто наша телереклама транслюється у прайм-таймі по всій планеті? Як і раніше, кожні три години?

— Не зовсім, містере Ранситер. Впродовж дня реклама про послуги з запобігання транслюється в середньому що три години на всіх основних каналах, але ціна прайм-тайму...

— Я хочу, щоб її показували щогодини, — сказав Ранситер. — Елла вважає, що так буде краще.

Повертаючись до західної півкулі, Ранситер вирішив, який із їхніх рекламних роликів подобався йому найбільше.

—- Вам відомо про нещодавню постанову Верховного Суду? Тепер чоловік може цілком законно вбити свою дружину, якщо доведе, що вона за жодних умов не погодилася би дати йому розлучення.

— Так, це так званий...

— Мені байдуже, як це називається. Важливо те, що в нас уже є готовий телевізійний ролик на цю тему. Який там сюжет? Я все намагався його пригадати.

— Ну, там про чоловіка,— сказав Тарніш,— тобто колишнього чоловіка, який постав перед судом. Спочатку ми бачимо присяжних, потім суддю, далі — широким — планом прокурора, який проводить перехресний допит підсудного. І тут прокурор каже: «Сер, здається, ваша дружина...»

— Саме так, згадав, — задоволено мовив Ранситер. Колись він сам допомагав писати сценарій до цього ролика. То був, на його думку, ще один прояв його дивовижної багатогранності.

— З іншого боку, є серйозні підстави вважати, — зауважив Тарніш, — що всі зниклі псі працюють разом на одну з найбільших інвестиційних корпорацій. Якщо це справді так, то, може, слід зосередитися на рекламі послуг для компаній? Можливо, пам'ятаєте, містере Ранситер, у нас була така? Чоловік приходить додому після роботи. Він досі одягнений у неоново-жовтий камербанд, спідницю пелюстками, гольфи до коліна й кепку зі щитком у стилі мілітарі. Чоловік стомлено сідає на диван у вітальні, починає знімати одну з рукавичок, а потім весь горбиться, хмурніє й каже: «Боже, Джил, я не розумію, що зі мною коїться останніми днями. Час від часу, хоча що день, то частіше, найдрібніші фрази колег змушують мене думати, що хтось читає мої думки!» На