Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

хіба забув? Де твоє мислення, там і твій досвід. Як людина думає, така вона і є. Те, чого я боюся, приходить до мене. Думай і багатій: творче бачення в уяві — для розваги й прибутку. Як знайти друзів, залишаючись тим, ким ти є. Твоя уява ані на йоту не змінює Сущого і взагалі аж ніяк не впливає на реальність. Але ми говоримо про світи братів Уорнерів і часи МГМ[19], чия кожна часточка є ілюзією і уявою. Всі ті сповнені символів сни ми, мрійники, прокидаючись, воскрешаємо в уяві для себе.

Дон поклав в одну лінію виделку та ніж, немов будував міст між собою і мною.

— Ти хочеш знати, про що говорять твої сни? Для цього тобі досить подивитися на все, що оточує тебе в повсякденному житті, і запитати себе, що воно означає. У твоєму житті це — літаки, хоч куди б ти подався й хоч би що намагався змінити.

— Ну що ж, Доне, твоя правда. — Я волів би, щоб він зупинився, не навалював на мене все разом; одна миля на хвилину — надто велика швидкість для нових ідей.

— Якщо тобі сняться літаки, що це означає для тебе?

— Ну, скажімо, свободу. Літаки вві сні — це втеча, політ і визволення.

— Чи виразне твоє бажання? Сон наяву — це те саме прагнення визволитись від усього, що прив’язує тебе до старого, — від повсякденних справ, влади, нудьги, земного тяжіння. Чого ти не усвідомив — це того, що ти вже вільний, що ти завжди був вільний. Тобі б хоч наполовину стільки уяви, скільки тут кунжутового насіння, — і ти вже повноправний володар твого чарівницького життя. Тільки уява!.. Що ти скажеш?

Офіціантка, що витирала посуд, раз у раз кидала на Дона допитливі погляди й дослухалася до розмови, видимо сушачи голову над тим, хто він такий.

— Отже, ти, Доне, ніколи не почуваєш себе самотнім? — запитав я.

— Аж поки мені не захочеться звідати це почуття. Я маю друзів в інших вимірах, з якими час від часу спілкуюся. Так само, як і ти.

— Ні. Я маю на думці цей вимір, цей уявний світ. Покажи мені, що маєш на думці ти, яви мені невеличке чудо магнетизму… Я хочу навчитися цього.

— Це ти покажи мені, — мовив він. — Як хочеш привнести щось у своє життя, уяви собі, що воно вже там.

— Що саме? Щось на зразок отієї моєї гарненької жінки?

— Будь-що. Але не жінку. Щось невелике, для початку.

— Спробувати зараз?

— Так.

— Гаразд. Голубу пір’їну.

Дон розгублено поглянув на мене.

— Що, Річарде? Голубу пір’їну?

— Ти ж сказав: будь-що, не жінку, щось невеличке.

Він знизав плечима.

— Чудово. Голуба пір’їна. Уяви собі цю пір’їну. Виразно уяви собі кожну її лінію, кожний краєчок, і кінчик, і клинчастий розрив, де вона роз’єднується, і пушок при основі. Тільки на мить. А потім пусти її.

Я на мить заплющив очі і побачив уявну пір’їну: п’ять дюймів завдовжки, переливчасту, з полиском від голубого до сріблястого по краях. Яскраву чисту пір’їну, що плавала собі в темряві.

— Якщо хочеш, оточи її золотим сяйвом. Це животворне світло, воно допоможе зробити образ реальним, але й сприятиме магнетизмові.

Я облямував свою пір’їну золотим сяйвом.

— Готово.

— Оце й усе. Тепер можеш розплющити очі.

Я розплющив очі.

— Де моя пір’їна?

— Якщо в твоїй уяві вона була ясна й виразна, то в цю мить вона входить у твоє життя подібно до вантажного «Мака».

— Моя пір’їна? Подібно до вантажного «Мака»?

— Образно кажучи, Річарде.

Усі пополудневі години я чекав появи своєї пір’їни, але марно. Настав вечір. Ми вечеряли гарячим сендвічем з індичиною, коли я нарешті побачив її. Картинку і дрібні літери на картонній упаковці з молоком. «Вироблено для молочарень Скотта фермою «Голуба пір’їна», Брайєн, Огайо».

— Доне, моя пір’їна!

— Я думав, ти хочеш справжню пір’їну.

— Ну, для початківця й це непогано, хіба ні?

— Чи бачив ти саму пір’їну, без усього іншого? Чи тримав її в руці?

— Атож, саму пір’їну, без нічого.

— Це прояснює справу. Якщо хочеш мати те, що притягуєш до себе, треба вмістити й себе в ту картинку. Пробач, що я не сказав тобі цього.

Примарне, дивовижне відчуття. Таки вийшло! Я свідомо змагнетизував свою першу річ!

— Сьогодні пір’їна, — мовив я, — а завтра цілий світ!

— Будь обережний, Річарде, — настійно порадив Дон, — щоб потім не шкодувати…

15

Правда,

яку ти говориш,

не має ні минулого,

ні майбутнього.

Вона є,

і це все, що

має бути.

Я лежав на спині під своїм «Флітом», витираючи масло з нижньої частини фюзеляжу. Двигун чомусь викидав тепер менше масла, ніж раніше. Шімода політав з пасажиром, потім підійшов і сів на траву коло мене.

— Річарде, як ти сподіваєшся вразити світ, коли кожен працює, щоб