Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

— Ну що ж, Доне. По-перше: я існую Це задля того, щоб вразити світ. Я існую задля того, щоб жити в такий спосіб, який зробить мене щасливим.

— Гаразд. А по-друге?

— По-друге, кожному вільно робити все, що йому до вподоби, аби заробляти собі на прожиток. По-третє. Відповідальний — це той, хто здатен нести відповідальність, здатний відповідати за обраний ним спосіб життя. Існує лиш одна особа, перед якою ми повинні відповідати. І це, звісно…

— … ми самі, — докінчив Дон, немовби звертаючись до натовпу слухачів, що сиділи навколо.

— Ми навіть не повинні відповідати перед! самими собою, якщо не відчуваємо такої потреби… І, зрештою, в безвідповідальності теж немає нічого поганого. Але більшість із нас визнає за цікавіше розуміти, чому ми діємо так, а не так, чому робимо саме такий вибір — чи то воліємо спостерігати за птахами, чи наступити на мураху, чи робити заради грошей) те, чого б нам не хотілося робити. — Я трохи покривився. — Це надто довга відповідь?

Дон кивнув головою.

— Трохи задовга.

— Гаразд… Як же можна вразити світ?… — Я викотився з-під літака й приліг перепочити в затінку крил. — А що, як я дозволю світові жити на його розсуд, а собі дозволю жити на власний розсуд?

Дон знову кивнув і нагородив мене радісною і гордою усмішкою.

— Оце ти сказав як правдивий Месія! Просто, недвозначно, стисло й водночас начебто не відповівши на запитання, аж поки хтось не завдасть собі клопоту добре поміркувати над цим.

— Ану випробуй мене ще. — Як приємно було усвідомлювати, що мій мозок працює точно і справно.

— Учителю, — сказав Дон, — я хочу, щоб мене любили. Я людина добра, з тих, що ставляться до інших так, як хотів би, щоб вони ставились до мене. А проте я досі не маю жодного друга й почуваю себе самотнім. Як ти відповіси на таке?

— Здаюся, — сказав я. — Не маю і найменшого уявлення, як на це відповісти.

— Що?

— Дещиця гумору, Доне, щоб пожвавити вечір. Невинна зміна ритму, ото й тільки.

— Пожвавлювати вечір теж треба обережно. Проблеми — це не жарти й забавки для людей, які прийшли до тебе, якщо вони не високорозвинені істоти, бо ті знають, що вони самі собі месії. Ти маєш відповіді, отож давай їх. Тільки почни казати їм оте своє «здаюся» — і ти побачиш, як швидко гурт може припнути до стовпа і спалити людину.

Я гордовито випростався.

— Шукачу, ти прийшов до мене по відповідь, і я даю тобі відповідь: тут Золоте Правило не діє. А що, якби ти зустрів мазохіста, котрий чинить іншим те, чого б він бажав собі? Чи шанувальника Крокодилячого Бога, що палко жадає честі бути вкинутим живцем до ями з крокодилами? Навіть самаритянин, з якого все й почалося… як зродилась у нього думка, що знайдена ним край дороги людина потребувала, аби він змастив олією її рани? І коли той чоловік за своїм мирним ділом і сам зцілився духовно і дістав від нього втіху — що тоді?

Як на мене, все це звучало переконливо.

— Навіть якби Правило змінити таким чином: Роби іншим те, чого вони самі собі хочуть, — то нам не дано знати, як хтось, крім нас самих, хоче, щоб йому зробили. А що насправді означає Правило і як чесно ми його застосовуємо — на це є така формула: Роби іншим те, що тобі самому до вподоби їм робити. Підходь з цим правилом до мазохіста — і тобі не треба буде бити його батогом, бо саме цього він хоче від інших. І не доведеться кидати крокодилопоклонника в яму до крокодилів. — Я поглянув на Дона. — Надто велемовно?

— Як завжди, Річарде. Ти втратиш дев’яносто відсотків своєї аудиторії, поки не навчишся говорити коротко!

— А що поганого, як я і втрачу дев’яносто відсотків своєї аудиторії? — пальнув я у відповідь. — Що поганого, як я втрачу і всю мою аудиторію? Я знаю те, що я знаю, і кажу те, що кажу! І якщо це не так — отоді вже справи дуже кепські. А повітряна прогулянка коштує три долари готівкою!

— Знаєш що? — Шімода підвівся, зчищаючи з джинсів сіно.

— Що? — нетерпляче запитав я.

— Ти щойно успішно завершив курс навчання. І як воно тепер — почувати себе Учителем?

— Яз біса розчарований.

Дон поглянув на мене з посмішкою, що не піддається визначенню.

— Звикай до цього, — мовив він.

Ось тест

для визначення,

чи завершено твою місію

на землі:

Якщо ти ще живий,

то — ні.

Крамниці металевих виробів завжди містяться в довгих будівлях, і полиці там неначе йдуть у вічність.

Я вишукував потрібний мені товар у темній глибині полиць такої-от крамниці Гейворда. А потрібні мені були гайки на три восьмих дюйма, болти та пружні шайби для хвостового костиля «Фліта». Тим часом Шімода терпляче тинявся по крамниці, бо, певна річ, ніяких металевих виробів не потребував. Уся економіка збанкрутувала б, подумав я, коли б усі були такі, як він, і виготовляли все потрібне з уявних форм і самого повітря, а механізми