Кут паралельності - Олександр Костянтинович Тесленко

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

Рецензенти: В. П. Бережний, М. Ф. Слабошпицький

Уявіть собі, що ви на невідомій планеті за мільярди кілометрів від домівки. Довкола нашого корабля, скажімо, гори. Вони можуть виявитись речовиною Желано’зи, у якій ви розчинитесь, мов грудочка цукру, можуть виявитись горами розпеченої породи. Хоч найшвидше — будуть чимось таким, про що ви й гадки не маєте, стократ підступнішим або й тривіально простим і навіть звичним. Або, скажімо, вас оточують якісь невідомі рослини і ви чуєте, як вони розмовляють між собою, як звертаються до вас, наляканих і безпорадних, але затятих і первісно сильних у своєму бажанні не просто вижити, а ще й підійти хоч на крок до розгадки чергової таємниці.

І повірте, що звичні, вже відкриті закони не завжди вам допоможуть.

Я ніколи не проходжу під конструкцію у формі трикутника. Це після тримісячного перебування на планеті Едера, де крілли-поліморфи від малих до велетенських харчуються лише тим, що проходить чи пролітає під аркою їхніх «ніг», поставлених трикутником. Вони майстерно маскуються під неживі форми, але постійно зберігається конфігурація трикутника. Там загинули інженер Лін Брус, біолог Петро Бач, біокібер Арміл. І тепер я ніколи не проходжу під будь-якою конструкцією у формі трикутника, навіть на Землі, де буваю зрідка, хоч і розумію, що на Землі немає і бути не може кріллів-поліморфів. Однак…

Після експедиції до зоряної системи Н17В12 і перебування на планеті В-10 в мені залишилось бажання час від часу обертатися 1 голосно викрикувати: «Лі-Бі-На! ЛІ-БІ-На!» Самий собою вигук позбавлений будь-якого змісту, але на планеті В-10 він рятував від загрози отруєння чнерами. То були зовні індиферентні створіння, щось на зразок грибів підпеньків, тільки величезних і рухомих. Здавалося, спершу вони зовсім не реагували на нашу появу. Та вже другого дня бувало так, що несподівано один із «капелюшків» чнерів відокремлювався від основного тіла і, судомно скорочуючись, зависав над нами, прискаючи цівками слизу. Наші універсальні комбінезони виявились ненадійним захистом. Невідома речовина викликала стан тривалого гальмування біоелектричних процесів. Двоє з нас померли від раптового паралічу дихального центру.

І ось одного разу біолог Клим Ник прибіг до нашої Бази збуджений і блідий. Від хвилювання зашпортався в елементарно простому кріпленні головного шолома. Нарешті видихнув:

— Лі-Бі-На!

— Що?

— Треба голосно крикнути в сантиметровому діапазоні: Лі-Бі-На!!! Чуєте? Від цього вигуку чкери чомусь втрачають агресивність. Чуєте? Лі-Бі-На-а-а-а-а!

Він і сам не знав, як знайшов це буквосполучення. Зайшов в один із осередків чнерів, в очікуванні агресивних проявів розсилав на всіх діапазонах свого передавача найкрутіші лайки і просто нісенітниці.

Я не випадково почав так здалеку. Але це теж одне з моїх дивацьких правил — ніколи не поспішати з висновками і не намагатися б вихлюпнути відразу есе, що знаєш, завбачаєш і просто домислюєш, коли йдеться про справи серйозні. Треба бути обачним завжди. В словах, як і в діях однаково, закладена таємниця наступного кроку і безповоротна матеріальність зробленого. І жодну життєву помилку неможливо виправити. Можна лише не повторити її вдруге.

А зараз хочу розповісти про третю експедицію на Центурію, четверту планету зірки Цента, що в сузір’ї Тукана. Ці квадри простору добре вивчені. На самій Центурії вже було дві земні експедиції наших попередників.

Все починалося з дружнього кепкування наді мною товаришів після затвердження програми Радою космічних досліджень.

— Біокібер Центуріон летить на Центурію, — поплескували мене по плечу.

Нас було дванадцятеро. Крім мене, командир корабля Федір Драголюб, біокібер Клітоцибер, зв’язківець-енергетик Тихін Перстач, фізик Степан Шалій, біолог Зоряна Астрагал (дочка відомого біолога Андрія Астрагала), інженери Марк Бнс та Франціско Трелінг, лінгвіст Бімба Джамірдзе, психолог Хенк Михайлов, лікар Віллі Брет, молоде дівчисько, ентузіастка Юлія Шандра. Нікого з них уже немає серед нас… Інженер Марк Енс був першим. Власне, ми спершу не знали, що з ним сталося…

Години посадки — справа виснажлива. Недаремно першим пунктом програми кожної експедиції стоїть відпочинок.

Молодий хлопець не міг думати про сон. То був його перший політ по закінченню політехнічної академії. Не міг вгамувати свого хвилювання й цікавості, доймав запитаннями Зоряну, що сиділа у кріслі поруч.

— Певно, на Центурії багато змінилось за роки від попередньої експедиції. Правда ж? Як ти гадаєш? Ми вже годину на планеті, а до нас ніхто не вийшов…

— Ми приземлились на Плато діліаків.

— Так, але ж мені не дає спокою… Хвилювання хлопця видавалося награним, штучним, ніби задля бажання показати, що програма дослідження Центурії є невід’ємною часткою єства молодого інженера Марка Енса. Мов, хай ніхто не сумнівається в доцільності його перебування серед членів екіпажу.

— Мені не дає спокою знаєш що?

— Твій голос мене заколисує. Твій голос навіює сон. Я вже сплю. Сплю… — Зоряна усміхалася, не розплющуючи очей, напівлежала у глибокому кріслі.

— Даруйте, — голосно мовив Марк Енс вже до всіх інших. — Але ж не могли центуріани нас не помітити? Експедиції вони колись зустрічали, мов були попереджені зарані.

— Так, зустрічали, — сумно посміхнулася Зоряна і розплющила очі. — Першій експедиції взагалі не дозволили вийти з корабля. А другій великодушно дали можливість кілька годин походити по їхній планеті… Якби не зустріч з Тіріданом, батько нічого б не привіз