Кут паралельності - Олександр Костянтинович Тесленко

class="book">Він усіма силами не хотів усвідомлювати ганебність цієї ситуації, він ще намагався вдавати, що не чує, не розуміє її слів, її погляду… З кімнати долинув приглушений чоловічий голос… Чи, може, то лиш здалося?

— Тетяна вдома?

Людмила вдавано спокійно позіхнула:

— А чому це тебе цікавить?

В кімнаті хтось голосно увімкнув музику, записи оркестру Кемпферта, хтось із однокурсників подарував ті платівки Андріанові на день народження.

— Я хотів би… побачити дочку…

— За сім років не надивився? — це було сказано спокійно, виразно, без будь-якого хвилювання у голосі.

— Не надивився… — Андріан намагався посміхнутися.

— Чого ти приїхав?

Він простягнув Людмилі пакунок (в ньому було пальто для Тетянки), вона взяла його і кинула до помешкання. Не подякувала, взагалі нічого не сказала.

Андріан стояв, і дивився на жінку, з якою прожив вісім років і яку колись по-справжньому любив… Любив? Колись…

Відчув, як остання натягнута волосінь обірвалася десь усередині. Взявся рукою за дверну ручку… Людмила гадала, що він намагатиметься зайти, вся напружилась… Але Андріан штовхнув її грубо, аж зовсім безтямно, Людмила мало не впала, і зачинив двері. Довго стояв у напівтемному коридорі. Нарешті зробив перший крок сходинками донизу…

— Чому не знаєш? — тим часом запитав Ворожбит. — Бо не хочеш знати?

Андріан довго мовчав.

— Не хочу… — нарешті витиснув із себе.

Об’єктив телекамери обмацував його поглядом.

— І ти ще нічого не зрозумів? — з подивом запитав Ворожбит.

— Що я маю зрозуміти? — кинув Андріан роздратовано.

— Ти хочеш усе забути, збайдужіти… Але ще не забув і не збайдужів, хоча й намагаєшся вже скільки років… Байдужість справді гарний захисток для будь-кого, але найсильніша отрута для довколишніх… Той професор, якого ви щойно бачили на екрані, також був байдужий… Ти знаєш, чому померла Надійка Стригаль? — запитав Ворожбит так, ніби Надійка була не його власною вигадкою, а справді живою людиною.

— Як? Вона померла? — скрикнув Андріан.

— Ти все ще нічого не розумієш… Ти хочеш змінити на краще природу людини, хочеш втрутитися в генотип… Власну хворобу хочеш лікувати в цілком здорових… Даруй за відвертість… Але мушу запевнити, що байдужість не є рисою характеру чи успадкованим комплексом. Це одна із реакцій самозахисту від втоми чи складності проблем… Скажімо, навіть я відчуваю, як ви стаєте мені все байдужіші, з кожною хвилиною, і навіть ті, Михайле… Ви вторглись до мене серед ночі і виснажуєте, вимагаєте відповіді на такі складні питання… Але я ще скажу… Байдужість — це захист себе за рахунок інших. Можеш, Андріане, залишити для себе як інстинну думку про переваги людей, котрі не можуть «рубати з плеча», котрі кожен свій крок підпорядковують вимогам довколишнього. Можеш залишити цю думку, як своєрідну програму для внутрішнього користування… Принаймні можу з певністю сказати, що цей тип людей кращий за егоцентристів… Але, шановний Андріане, на жаль, ти сам до цього типу не належиш… Ти точнісінько такий, як той професор, котрого щойно бачили на екрані. Знаєш, Андріане, чим ти відрізняєшся від нього? Тобі ще болить, ти ще не зовсім збайдужів, а він уже захистився цілком панциром від усіх трагедій довколишніх… Тебе останнім часом щось мучить, Андріане. Чи не так? То росте панцир байдужості. Ти стаєш черепахою, Андріане. То кам’яніє твоя душа, використовую ваші звичні словосполучення, бо особисто я сказав би інакше — ти накопичуєш заряд на бетакламах, запитай Михайла, він тобі пояснить, що це означає… І вирішуй сам — добре це чи погано. Принаймні можеш втішати себе тим, що черепахи довго живуть, і тим, що колись ти зможеш щиро сміятися навіть тоді, коли побачиш трагічне… Більше нічого не можу сказати… Я геть виснажився… Залиште мене… Надовго залиште. Цю добу я не буду працювати, Михайле…

За вікнами сіріло.

— І не забудь купити яйця, — додав по паузі Ворожбит.

— Магазини ще зачинені.

— Я знаю, але твоя дружина просила нагадати.

ЗМІСТ

ПОВІСТІ

Танець діліаків

Дощ

Кут паралельності

Випробування добром

ОПОВІДАННЯ

Тату, про що ти думаєш?

Крила

Лікар приходив

У моєму серці немає зла

Монолог одного самітника

Програма для внутрішнього користування

Примітка
1

Тяжкий вроджений порок серця.

(обратно)
Оглавление Олександр Тесленко КУТ ПАРАЛЕЛЬНОСТІ  Фантастичні повісті та оповідання ПОВІСТІ   ТАНЕЦЬ ДІЛІАКІВ   ДОЩ   КУТ ПАРАЛЕЛЬНОСТІ   ВИПРОБУВАННЯ ДОБРОМ ОПОВІДАННЯ   ТАТУ, ПРО ЩО ТИ ДУМАЄШ?   КРИЛА   ЛІКАР ПРИХОДИВ   У МОЄМУ СЕРЦІ НЕМАЄ ЗЛА   МОНОЛОГ ОДНОГО САМІТНИКА   ПРОГРАМА ДЛЯ ВНУТРІШНЬОГО КОРИСТУВАННЯ ЗМІСТ