Король стрільців - Іван Керницький

Акт обвинувачення закидав їй постійне, злобне і зумисне засмічування бараку та важке пошкодження каналізаційної системи в місцях загального користування на 1-му поверсі 15-го бльоку.

Перший забрав слово бльоковий 15-го бараку, пан Консервович, що в зв’язку з своїм визначним становищем у таборовій гієрархії виступив на суді в ролі прокурора:

— Чиста розпука з цією жінкою! — ремствував пан Консервович. — Є в бараці і кошики на відпадки, є скриня на сміття, так ні! — вона вам навмисне кидає всяку нечисть крізь вікно та засмічує подвір’я! Підметуть сходи чи коридор, а велебна пані Круглобока мітлою — мах! мах! — і все сміття з кімнати повиганяє туди, де щойно заметено. Приберуть вмивальню, а велебна пані Круглобока — бух! — в одне коритце недоїджену горохов’янку, в друге — вчорашній капустняк, долівку захляпає помиями, і через п’ять хвилин так основно захарастить вмивальню, що й приступити туди годі!

— Ну, а ви, пані Круглобока, що на це все скажете? — питає обвинувачену начальник відділу, пан меценас Закарлючка.

— Сказати-то я можу багато! — відповіла обвинувачена, нітрохи не збентежена та не збита з пантелику. — Того, що мені ось тут, під серцем накипіло, я і за тиждень не переповіла б, а ви не переслухали б! Вас, пане меценас, та й хоч би і вас, пане бльоковий, на роботу до Німеччини не тягли, і ви в бавора чотирнадцять корів денно на доїли, тому німаки не сидять вам так глибоко в печінках, як мені! Ви — як собі хочете, але я своєї кривди ніколи їм не дарую та буду мститися за неї, де опаду і як зможу! Пане бльоковий! Ви на мене наскаржили, що я навмисне засмічую наш барак… Що правда, то не гріх, смітити, то я смічу, і далі буду смітити, та ви не полінуйтесь і спитайте мене вперед, навіщо і чому я так смічу?

— Ну, коли вже ваша ласка, то скажіть, навіщо і чому ви так смітите? — ввічливо просить обвинувачену пан меценас Закарлючка.

— Пане меценас, та й хоч би й ви, пане бльоковий, будьте певні одного: якби то наші люди, українці, робили порядки в бараці, я ніколи в світі не чинила б їм такої пакости. Але ж кожний знає, що в нас, в 15-му, миють, замітають та припрятують наймлені до того німці. То їм, гаспидам окаянним, я завдаю такого бобу! Замели чи помили раз — мийте вдруге, втретє і вдесяте, засмакуйте, по чому локоть кваші; ви то так любили ганяти людей до роботи, завжди — «льос» та й «льос», робіть тепер самі, хай вам шкура на долонях потріскає! Адже якась кара від Бога та людей, адже якась помста мусить впасти на вашу голову!

Пан меценас Закарлючка поправив на носі окуляри в роговій оправі та встромив вищезгаданий ніс поміж папери.

— Гм!.. Ну, гаразд… А розкажіть ще нам, як то ви помстилися на водопровідній рурі на першому поверсі?

— Проше пана меценаса, то було так: прийшов до нас якось-то мій наречений, пан Михась Дудка з 8-го бараку, що відсидів три роки в Бухенвальді, та й став розповідати, як там воно було… Як той нещасний народ мордували, собаками цькували та в кренаторіях живцем палили… Боже Ти мій! Як я всього того наслухалась, то така лють на тих німаків мене взяла, що якби котрий з них був попав мені тоді під руки, я очі йому видряпала б, глотку перегризла б!! Та потім міркую собі: ні, стривайте! Я помщуся інакше за народну кривду! Ввечері, як посутеніло, я збігла на подвір’я з конівчиною, набрала піску, шутровиння, замкнулася на ключ там, де цісар пішки ходить, та й усю руру аж до дна піском загатила… То ж то потім німаки біля неї намозолились! То ж то впрівали, то ж то ферфлюхтували, трохи не показились! Троє їх всеньку ніч не спали, а все дротами шпиртали та копирсались, поки тую установу не привели до ладу. Я

А мені тоді — а-а-а… — як би хто попід серцем маслом помастив, така була з цього задоволена!

— Так-то так, — сумовито зітхнув пан Консервович. — Ви-то, може, були і вдоволені, не перечу, та мені тоді не з медом було, як лопнула рура, а вода затопила половину бараку. Та й ще, в додатку, за направу пошкодження довелось мені з власної кишені 50 марок заплатити…

— Гей, люди, але ж якась помста мусить впасти на тих німаків! — непохитно заступала свої погляди пані Настя Круглобока.

— Але при чому тут моя рура?! — втратив нарешті терпець і пан Консервович. — Та й дякую вам в імені всього табору за тую рекляму, яку ви нам зробили: тепер німці ходять по місті та скрізь розбубнюють, що в нашому таборі свинять на кожному кроці! Отак через одну паршиву вівцю…

— Хто паршива вівця? — запірилась пані Круглобока. — Я паршива вівця? Ви бачили в мене пархи?..

…Край оцій дискусії, що сходила звільна на зовсім неакадемічні стежки, поклав кінець кінцем пан меценас Закарлючка, що з титулу свого уряду мав тут, як би не було, кінцеве та вирішальне слово. Він повчив обвинувачену, що вона ніким не покликана карати німців за воєнні злочини та всякі насильства, бо від того був Міжнародний Трибунал у Нюрнберзі. Натомість за нарушення 15 параграфу таборового правильника про зберігання чистоти та внутрішнього порядку обвинувачена покарана гривною в сумі 50 марок.

Засуджена зголосила апеляцію і заповіла, що як її діло не буде зверху, то вона готова рекурсувати аж до самої пані Рузвельт, бо гадає, що жінка за жінку все ж таки заступиться.

Ще поки проголошено присуд у справі таборянина Анатоля Костенка, обвинувачений підвівся з крісла і спитав здавленим голосом: