Гастарбайтерки - Наталія Юріївна Доляк
— Лише у разі смерті.
О пів на шосту вечора з’явився Сергій. Жінка невимовно тішилася, що він завітав першим, а у коханця були на це причини. Таша зустріла його в розшитому на японський манер шовковому халатику, різдвяні костюми вирішила притримати до повного кворуму. Сергій просто з порогу осипав кохану палкими поцілунками, розніжив збудливими словами і без того розпашілу подругу.
— У нас є півгодини, — сказав гарячково.
— Двадцять хвилин, — поправила його Таша й уп’ялася тілом у Сергія…
— Треба підніматись, — проворкотіла вона, лежачи на підлозі пліч-о-пліч із чоловіком, який запалив цигарку та випускав безтурботно прозорі кілечка диму в стелю. — Я дещо придумала… Але про це згодом. Лише пообіцяй, що не відмовлятимешся.
— Оце так! — засміявся Сергій, встаючи. — А як ти попросиш заміж?
Таша прискіпливо та серйозно подивилася на нього, а тоді хитнула головою, відганяючи сум, і промовисто проспівала:
— Я віль-на пташ-ка. Тако-о-ою й залишусь.
Закінчивши арію, наблизила обличчя до Сергія й, поцілувавши, мовила:
— Потрібно буде вдягти карнавального костюма. — Побачила, що коханий скривився, і випередила його: — Не лише тобі, всім.
— Тоді інша справа. — Він потягнувся до Таші, аби обняти, аж у двері подзвонили.
З гучними промовами до кімнати Таші ввійшли Вернер і Гюнтер, котрі були трохи напідпитку. Вони розцілувалися з хазяйкою, поплескали по плечу Сергія, який тримався від них на дистанції, та повсідалися на канапу, голосно обговорюючи погоду за вікном, чудові ялинкові прикраси на Ташиній ялинці, проблеми на роботі й дивовижний торт.
Не забарилася і Хельга. Вона почула, що в Наталки вже почали збиратися гості, й собі причалапала, вбрана в довгу сукню стилю хіпі. Німкеня відразу влилася у гей-тандем, і з кутка, де вони втрьох сиділи, лунали виключно німецька й нестримний регіт. Хельгу любила молодь, бо вона, незважаючи на свій поважний вік, була іронічною до себе й мала неабияке почуття гумору. Про таких говорять — душа компанії. Наталка дивилася на Хельгу й стовідсотково знала, що ця пані, не думаючи і хвилини, нацупить на себе блискучу амуніцію, яку їй приготували в подарунок.
В очікуванні Лаури та Халли минуло з півгодини. Компанія не сумувала, вже відкоркували й почали пити шампанське, якого з запасом прихопили з собою хлопці. Усі очікували коронного Ташиного номеру, який вона виконувала на публіку лише у цей світлий вечір.
Цвяхом програми завжди був джайв. «Берлінський джайв», — уточнювала Таша, бо він був дуже схожий на її роботу тут. Занадто швидкий, аби мати змогу подумати над наступним па, занадто запальний, аби встигнути охолонути, занадто спонтанний, аби перевести подих, і дуже важкий з погляду техніки… «Врізати джайву» мала, коли всі до одного члени їхнього товариства зберуться навколо столу. А на це Різдво планувала не лише танцювати, а й навчати гостей.
— Лаура запізнюється, — скаржилася Наталка, їй не ставало сил чекати, допоки почнеться найголовніше — сюрприз із костюмами. — Галині їхати далеко, то зрозуміло, а Лариса?
— Вона мені позавчора телефоном звірялася, що має трохи посидіти за столом із хазяями, які запропонували разом відсвяткувати. А по тому приїде.
— Паразити вони, ті хазяї. Ти чув… — хотіла розповісти Сергієві про Лаурині негаразди у родині, але схаменулася: якщо подруга захоче, то розповість усе сама.
Близько одинадцятої галасливу веселу розмову проштрикнув занадто настирливий дзвінок у двері. Той, хто дзвонив, не забирав руки з кнопки. Всі гості завмерли, Сергій вимкнув магнітофон, Таша скривилася і знизала плечима:
— Напевне, сусіди… Невже ми так голосно?
Дзвінок не припинявся. Наталка рвонула до дверей. Подивилася у вічко.
— Бляха-муха! — сказала українською.
Збентежила цим висловом навіть німців, які ні бельмеса не зрозуміли. Жінка нервово почала відчиняти двері, але руки в неї дрижали, не даючи змоги швидко впоратися.
— Ларо, зараз, зараз, зачекай. Та не дзвони ти, зніми пальця з дзвінка! — кричала крізь замкнені двері.
Коли Сергій почув, що там його родичка, підскочив і собі до входу, легенько відіпхнув Ташу та відчинив нарешті двері. Лаура стояла перед ними, досі тримаючись за дзвінок, вигляд у неї був відчужений настільки, що Таші здалося, ніби перед нею мрець. Лауру заволокли всередину. Вона осоловілим поглядом показувала руками, що там, на сходовому майданчику ще щось є. Сергій визирнув і за мить зайшов із великою спортивною сумкою, з якою заробітчанка не так давно приїхала з України.
— Що сталося? — кричала Таша.
Не отримавши відповіді від подруги, яка зі скляним поглядом сиділа на дивані, врізала їй ляпаса.
Лаура вмить оговталася, подивилася довкола й заплакала, схиливши обличчя на долоні. Німці сиділи в куточку, спостерігаючи й пошепки обмінюючись припущеннями.
— Припини ревти, корово. — Таша не добирала слів, бо надто гнівалася, коли хтось втрачав контроль над собою, вважала такі прояви неприпустимими для гастарбайтерів. — Давай розповідай, ми допоможемо. Що там утнули твої гади?
Запитання примусило Лауру припинити плач та розповісти про це пронизане порнографічним духом свято в родині законослухняних Квасіне.
— Тепер треба забиратися додому… Я б із радістю… Мій Василько… — Лаура знову почала схлипувати. — Я ж іще нічого не заробила…
Таша похапцем переклала історію про сексуальні пригоди подруги німецьким друзям, які відразу запропонували допомогти притягнути до відповідальності збоченців. Українці з гіркими посмішками відмовлялися, бо ж знали, що вони тут ніхто.
— Нічого… Які проблеми? Добре, що ти наважилася від них дременути, бо скільки наших баб живуть у схожих умовах — і нічичирк. Та