Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте

Щось мимрячи собі під носом, Похмурий Чоловік поспіхом відходить. Дівча залишається сидіти на лавці. Світло поволі згасає, чути тільки шум вокзалу. Незабаром світло знов з’являється. Дівча далі сидить на лавці одне.

Сцена 4

Кабінет лікаря. У кріслі для пацієнтів сидить Гарна Пані. Витираючи руки рушником, у кабінет входить Лікар. У нього стомлений вигляд. Навіть не глянувши на пацієнтку, він прямує до столу, говорячи:

ЛІКАР (перепрошує): Від ранку кручуся, наче білка в колесі, ні хвилини на перепочинок.

Він підводить очі й пізнає Гарну Пані.

ПАНІ (зістрибує з крісла): Йой!

ЛІКАР: Ну ні, однак у мене було недобре передчуття.

ПАНІ: Яка жорстока випадковість. Доля глузує з мене.

ЛІКАР: Тільки не поспішайте ображатися, бо це неймовірно спотворює риси вашого обличчя... Таку рідкісну красу... (Підлащується.)

ПАНІ: Ах, я не знаю навіть, як говорити. Я просто отримала шок, коли побачила вас... І хто міг би подумати.

ЛІКАР (іронічно): Там, на горі, усе впорядковано.

ПАНІ: Лікарю не слід такого говорити.

ЛІКАР: Ну, і на що скаржитеся?

ПАНІ: Так... Я... Ні, я не можу. Ліпше я піду. Я ж не могла знати, що все так обернеться...

ЛІКАР: Послухайте. Забутьте, що трапилось у тому тролейбусі. Там ми були пасажирами, незобов’язані навіть сваритися (намагається жартувати). А тут — усе інакше. Ви прийшли по допомогу, і я зобов’язаний вам її надати. Зрозуміло?

ПАНІ: Зрозуміло. Теоретично... А я навмисно вибрала гінеколога чоловіка. Лікарі-чоловіки поблажливіші до жіночого тіла... Якщо можна так висловитися. А лікарки... вони поводяться як м’ясники (сердито й категорично).

ЛІКАР: Дякую за довіру. Однак ви помиляєтеся, надаючи таке величезне значення статі лікаря. Я маю чудову колегу, яка нещодавно вийшла на пенсію. Пацієнтки просто закохувалися в неї. На свята вона отримує купу привітань, я сам це бачив. Інколи листівки навіть не вміщаються до поштової скриньки, і поштарка змушена дзвонити їй у двері. Повірте, вона не одна така. Просто ви кілька разів потрапили на злюку — хоча це ще не значить, що вона була поганим спеціалістом — і засудили нас усіх.

ПАНІ: Авжеж, із лікарями мені не щастить.

ЛІКАР (жартує): От зараз у мене є можливість поліпшити репутацію медиків... Яка відповідальність! Отож, викладайте.

ПАНІ: А ви доволі приємна людина. Мені соромно, що я так огидно вас звинуватила.

ЛІКАР: Я вже все забув. Попрошу, не гаймо часу.

ПАНІ: Ні, я не можу. Не можу вам в очі поглянути... вибачте за змарнований час, докторе. Усе таки я піду.

Гарна Пані прямує до дверей.

ЛІКАР: Ну, коли ви вже так вирішили...

Гарна Пані виходить, однак незабаром з’являється знов.

ПАНІ: Докторе... це я знов. Я з вами розрахуюся за прийом. Усе таки ви потратили час...

ЛІКАР: Жартуєте? Негайно покладіть назад гроші й ідіть собі.

ПАНІ: Ні-ні, ваш час важливіший. А гроші в мене є, це зовсім не проблема... тільки я одразу про це не подумала. Я дуже неуважна...

ЛІКАР: Послухайте, пані. Я цілком серйозно — застібніть свій ридикюль і покличте наступну пацієнтку, бо час дійсно не чекає.

ПАНІ: Але в коридорі пусто.

Лікар виходить поглянути.

ЛІКАР: Дійсно пусто... (Жартує.) Ви розігнали всіх моїх пацієнток чи що?

ПАНІ(сміється з ввічливості): Вам уже відомо, як майстерно я відлякую людей. (Раптом серйознішає.) І ще одна річ, докторе... Мусила вам одразу сказати, але злякалася, що не так зрозумієте мене... і звинуватите... (Шукає щось у кишені.) Ось.

ЛІКАР: Моя монета! Мій срібняк!

ПАНІ (поспішає виправдатися): Бачите, які широкі мої кишені? Ми сиділи, притулившись одне до одного... Вона і впала до мене. Розумієте, я її побачила лише в крамниці: купляла рибу на обід, сунула руку в кишеню, а там — ваш срібняк, як ви його називаєте... Мені так незручно стало. Я в житті чужої речі не привласнила. Мене строго виховували. А монета дорога — справжнє срібло, реліквія... Коли я вас тут побачила, мені просто мову забрало — я зовсім не перебільшую. І ваш срібняк із голови вилетів. Згадала аж коли виходила. Хотіла десь покласти непомітно... Щоб ви подумали, що самі тут його залишили...

ЛІКАР (радісно): Дорога пані, велика дяка вам за таку відвагу. Я ні на хвилину вас не підозрював, це все від люті. Ви навіть не уявляєте, як мені полегшало. Я весь день місця собі не знаходив, бо срібняк для мене наче талісман.

ПАНІ (нараз серйознішає і переходить на іншу тему): Чоловік мене покине, якщо я негайно не народжу дитину.

ЛІКАР: Чудово. Народжуйте.

ПАНІ: Я не можу завагітніти. Уже другий рік.

ЛІКАР (діловито): Який ваш менструальний цикл?

ПАНІ: Зачекайте, не все так просто. Я вже перевірялась не раз, останній рік лишень тим і зайнята... Усі кажуть, що я здорова, немов змовилися. Кажуть, що це може бути проблемою мого чоловіка... А він не погоджується на обстеження. Обзиває мене дурепою, істеричкою... й усіма тими специфічними слівцями... які так ображають жінку. Він не може мені пробачити, що я довго не погоджувалася мати дітей. Знаєте, замолоду я вважала, що існують важливіші справи, ніж народжувати дітей. Він цього не розумів, утім, на мій погляд, десь саме це його й тягнуло до мене... Я зробила чотири аборти. Про три з них він навіть і не знає, але щодо останнього він докоряє мені все життя, скоро зовсім загризе. І правильно робить... Мій чоловік просто обдарований батьківським талантом, знаєте, це не часто трапляється... або приходить із віком. Хоча до деяких чоловіків ніколи не приходить. Нещодавно усвідомила, що я забрала у свого чоловіка можливість реалізувати цей талант... Докторе, я тепер зрозуміла, що таке пекло. Це коли усвідомлюєш свою помилку й намагаєшся її виправити, проте вже запізно. Нам так не щастить! Інколи здається, що доля сама противиться. Моя неспроможність завагітніти просто якась неприродна.

ЛІКАР: Але все одно бажано перевіритися.

ПАНІ: Перевіритися? І що з того? Спочатку я ще мала надію на поміч, утім останніх півроку ходжу до гінекологів, немов студент до бібліотеки, — за звичкою. Тільки задля того, щоб самій заспокоїтися, що я зробила все, що могла. Позаяк убиваю час. Сьогодні в мене вільний день.

ЛІКАР: Ви не пробували звернутися до психолога? (Сміється.) Вибачте, я сьогодні всіх туди посилаю. Мабуть, самому час навідатися.

ПАНІ (розсіяно): Усіх?..

ЛІКАР: Зранку приходила дивна дівчина...

ПАНІ: Ну, я піду. Гарного вам дня.

ЛІКАР: Сподіваюся, що друга його половина дійсно стане ліпшою. Чи не так, мій срібнячку?

ПАНІ: Докторе, дякую вам за терпець.