Українська література » 🎭 Драматургія » Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте

Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте

Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте
Сторінок:18
Додано:9-11-2024, 06:09
0 0
Голосов: 0

У п’єсі «Ковзанка» всупереч тому, що герої можуть жити просто й легко, вони дошукуються вимріяного, ілюзорного щастя. У гонитві за ним люди ладні піти на все і навіть ступити на ковзьку стежку. Та попри всі спроби це щастя лише нетривка, мерехтлива примара, як лід на ковзанці. Чи збагнуть це герої п’єси?
Подібну тему автор заторкує і в п’єсі «Звільніть золоте лоша». За марудними буднями й заклопотаністю герої просто не помічають, що бажана мить радості зовсім близько. Та щойно в неї вже можна сягнути, свідомість затуманюється, а розум прагне буденності, бо стерпіти таке щастя неможливо.
Підтримка підготовки цієї публікації не означає, що Європейська комісія підтверджує її зміст, який відображає лише думки авторів, і комісія не може нести відповідальність за будь-яке можливе використання цієї інформації.

Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна переви­да­ва­ти, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».
ISBN 978-617-7654-45-1
ISBN 978-617-7654-34-5
(Серія «Особливі прикмети»)
Copyright © Laura Sintija Černiauskaitė, 2003
© Беатріче Белявців, український переклад, 2020
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2020

Читаємо онлайн Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте

Лаура Сінтія Черняускайте

Звільніть золоте лоша. Ковзанка

Звільніть золоте лоша

П’єса на одну дію

Дійові особи:

Вагітне Дівча

Дядько Аполлінар (від слова «Аполлон»)

Лікар

Гарна Пані

Похмурий Чоловік

Пес (актор, який грає пса, не має нічого схожого на собаку. Його вигляд і поведінка як у людини)

Сцена 1

Тролейбус. Лікар і Гарна Пані сидять поруч одне біля одного. Лікар дістає гаманець і щось там шукає. З гаманця випадає монета. Лікар нахиляється, дивиться собі під ноги, зиркає на взуття Гарної Пані. Монети ніде не видно. Лікар акуратно підіймає полу пальта Пані.

ПАНІ: Чоловіче, ви переходите всі межі!

ЛІКАР: Це які межі ви маєте на увазі?

ПАНІ: Ні, ну просто чудово! Ви тільки погляньте (звертається до уявних пасажирів) — солідний чоловік, з вигляду інтелігент (приглядається уважніше), так-так, оправа цих окулярів, мабуть, чимало коштувала... мабуть, у пана й онуки вже є.., а він примастився до вродливої жінки й намагається помацати її стегна!

ЛІКАР (щиро здивований): Та що ви, пані! Я монету загубив, срібняк, часів президента Сметони. Я без неї як без рук, навіть ні — як без голови. Мені її колись подарував батько з нагоди вручення диплома.

ПАНІ: Монета? (Підводиться на ноги, оглядається навколо себе.) Де та ваша монета? Бачите, нема жодної монети! Бачили? (Звертається до уявних пасажирів.) Збоченець, і ще з фантазією! Цікаво, який вам там диплом вручили? Мабуть, артиста? (Сідає на своє місце.) Ну і типи в наш час трапляються!

ЛІКАР (ображений): Пані, ви сама — тип, який часто трапляється. Типова істеричка. Через таких і нормальна людина починає ліки приймати.

ПАНІ: Ах, він іще мені тут діагноз встановлюватиме! Якщо маєте сексуальні чи ще якісь проблеми, не думайте, що всі довкола вас такі самі!

ЛІКАР: Боюся, що не я, а саме ви маєте сексуальні проблеми. Це вам привиділося, що чоловіки вас мацають.

ПАНІ: Що? Ви всі це чули? Хам!

ЛІКАР: Пані, ви не на мій смак. Мені подобаються тендітні брюнетки, а ви — блондинка, окрім того, як для мене — надто дебела. Я навіть і за гонорар вас не мацав би.

ПАНІ: Годі! Це вже занадто! Затуліть рота цьому хтивому паразитові! (Звертається до уявних пасажирів.) Чи знайдеться тут бодай один справжній чоловік?

ЛІКАР (із завзяттям): Ха! Ви дійсно вважаєте, що ви вродлива? А ваше волосся фарбоване! Приховуєте сивину? Це трюк підстаркуватої діви? Утім для кого така брехня? Іще за кілька років ніхто у ваш бік і не гляне. Можете в тролейбусі навіть і не намагатися тулитися до порядних чоловіків. Мов сучка в тічці, їй-богу!

ПАНІ (стягує з руки рукавичку й лупить Лікаря по обличчю): Я вас ненавиджу! Замовкніть! Вийдіть геть! Виходь геть, бидло!

ЛІКАР (спокійно хапає рукавичку й кладе її до кишені пальта): Якісна шкіра. Коштувала, мабуть, дорожче за оправу моїх окулярів.

ПАНІ (трохи заспокоївшись): Поверніть мені рукавичку.

ЛІКАР: А ви поверніть мені монету.

ПАНІ: Я не бачила вашої монети!

ЛІКАР (до себе): Який біс сьогодні дмухнув, що машина поламалася... Сто років не їздив громадським транспортом, а від сьогодні моя нога сюди не ступить. Хай йому грець, пішки ходитиму!

ПАНІ: Правильно! Так і треба. І більше не будете створювати загрози для суспільства. А пішки — корисно для здоров’я, заспокоює нерви і, як кажуть, масу тіла допомагає тримати в нормі... Для вашого животика якраз...

ЛІКАР (утомившись від сварки): Тьху мені на вас!..

ПАНІ: А мені на вас — тьху-тьху-тьху!!!

Сцена 2

Кабінет Лікаря. Лікар миє руки, уважно вглядаючись у свій образ у дзеркалі над раковиною. На кріслі для пацієнтів сидить Вагітне Дівча.

ЛІКАР: Ну і ранок сьогодні! Встав із ліжка дві години тому й уже встиг погризтися. А як щодо вас?

ДІВЧА: Мені гризтися не можна. Стан не сприяє. (Ніжно погладжує живіт.)

ЛІКАР: Що правда, то правда. Переважно молодим матусям бракує відповідальності... А ваше обличчя мені не знайоме. Ви тут уперше?

ДІВЧА: Ага.

ЛІКАР: А хто до мене оглядав?

ДІВЧА (з підкресленою значимістю): Ніхто. Ви в мене перший.

ЛІКАР: Жартуєте? Уже друга половина вагітності, і хочете сказати, що ви не товаришуєте з лікарями?

ДІВЧА: Не було потреби.

ЛІКАР: Утім зненацька з’явилася?

ДІВЧА: Не для мене. Для дядька. Він старий... Ви розумієте?

ЛІКАР: Скільки вам років?

ДІВЧА: Чотирнадцять.

ЛІКАР (після виразної паузи): Ви сама прийшли?

ДІВЧА: Ні, на мене в коридорі чекають... Я пообіцяла, що дам раду сама. Бачите, маю вам сказати важливу річ...

ЛІКАР: Слухаю вас.

ДІВЧА: Бачите, я дуже хвороблива...

ЛІКАР (нетерпляче поглядає на годинник): Час квапить. Якщо можете, говоріть без усяких манівців.

ДІВЧА: Звісно, що можу. Я сама з села, вирватися до міста для мене велике свято. У нашому селі люди знають одне одного, як каже дядько — чують, чим пахне спідня білизна сусіда... Вибачте. Ми живемо так близько одне біля одного й так відкрито, що в певному розумінні починаєш читати думки людей. Часом навіть важко це припинити. А в місті... Там безліч незнайомих облич! Більшість із них бачиш уперше і востаннє в житті. Від цієї думки мені просто дух захоплює. (Підходить до вікна.) Ви зауважили того чоловіка на вуличному майданчику кав’ярні? Він допив останню краплю кави, але анітрішечки не зігрівся. Міг би замовити ще, але мусить економити гроші. Він не знаходить роботи. Уже протягом кількох місяців, і в нього справи зовсім безнадійні. Одне й те саме, одне й те саме. Ви бачите, з якою огидою він черкає в газеті розділ з оголошеннями? Він втратив надію, і весь час його холодний піт проймає... Це поганий знак.

ЛІКАР: Ваші фантазії так непривабливо правдиві... Але, гмм... ближче до справи... На що скаржитеся?

ДІВЧА: Це не фантазія. Це — схильність до хвороб... Я сама цього не хочу, але воно відбувається само по собі: коли тільки побачу незнайому людину, одразу знаю її історію. Я це просто відчуваю. Жахливо те, що історії більшості людей нестерпно похмурі. Вони проникають до моєї голови і тиснуть, сильно тиснуть... Цього неможливо позбутися. Я повертаюсь додому, лягаю в ліжко й починаю нездужати.

ЛІКАР: Дозвольте вам нагадати...

ДІВЧА: Головне, що в тому немає ані краплинки співчуття. Це швидше... нездатність захиститися. Як ви вважаєте, докторе?

ЛІКАР: Я гінеколог, а не психіатр.

ДІВЧА: Так-так. Я ні на мить про це не забула...

ЛІКАР (нетерпляче хапається за її слова): Чудово! Як ви почуваєтеся? Животик уже величенький. Буде десь... шостий місяць?

ДІВЧА: Не знаю. Я

Відгуки про книгу Звільніть золоте лоша. Ковзанка - Лаура Синтія Черняускайте (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: