Гастарбайтерки - Наталія Юріївна Доляк

— Гарячою? — запитав Йошка підозріло. — А унітаз не тріснув?

— Подивись, — запропонувала Таша, з сумом дивлячись на свій чай, який підступно охолов за час перепалки.

Допоки Йошка бігав перевіряти цілісність унітазу, а можливо, й запихав руки, прощупуючи зсередини, Таша, заплющивши очі, чекала.

— Все гут! Добре! Молодець, — проголосила слухавка й запікала відбоєм.

Середи

Принцеса Габріела фон Кратенбургтреттен мешкала в Шарлоттенбурзі, що розкинувся у Західному Берліні. Район старовинний, можна навіть сказати старий, якщо зважати на середній вік його жителів. Тут не побачиш новобудов, кранів, важкої техніки на дорогах. Місцину не зачепили руйнування — архітектурні споруди збереглися з довоєнних часів. Щільно оповиті плющем і декоративним виноградом три-чотириповерхові цегляні будиночки, доладно викладена бруківка, вузенькі тротуари, відносна тиша, віддаленість від перекритих корками транспортних розв’язок… Наталка стишувала ходу, коли опинялася на потрібній вулиці, бо клацання її підборів відлунювало і шарлоттенбурзькі спантеличені бабусі виставляли сиві голови у відчинені вікна. Для них це був неабиякий шум.

Таша, пам’ятаючи настанови Надії про неординарність особи королівської крові, до якої мандрувала тоді вперше, уявляла струнку дівчину з діадемою в білявому волоссі. Стрівшись уперше з принцесою, потрапила у незручне становище.

— Привіт! — сказала вона дебелій рудій бабі, яка відчинила двері. Увійшовши до квартири, позіхнула й запитала: — Хазяйки немає? — простягла руку для знайомства. — Таша!

— Габріела! — вимовила німкеня басом.

Таші підкосилися ноги, й вона присіла на барний стільчик, який сиротливо стояв у коридорі. Всередині замлоїло.

Принцеса виглядала, м’яко кажучи, неординарно. При зрості два метри (плюс-мінус кілька сантиметрів) мала обвислу дупу, що радше була схожа на драглі, груди передової доярки часів розвиненого соціалізму, як їх зображували свого часу агітаційні плакати на всій одній шостій частині суші. На додачу до цих принад принцеса могла похвалитися ще й чималою кирпою, густо оздобленою насичено-цегляного кольору ластовинням.

Дама, вітаючись, повільно закачувала рукави, й Таші відкрилися сильні, м’язисті руки аристократки, вкриті світло-рудим пушком. Якби не він, Таша могла би припустити, що свою густу гриву принцеса робить помаранчевою за допомогою фарби.

Коли Таша змогла встати зі стільця, принцеса-тітка показала їй поле діяльності, обережно крокуючи ступнями сорок другого розміру по вкритій сухим відмерлим листям підлозі. У центральній кімнаті двері на терасу були відчинені, й вітер заносив знадвору все, що йому вдавалося підхопити. Квартирою хаотично були розставлені недомальовані й закінчені полотна, мольберти; розкидані пожмакані тюбики з-під масляних фарб. У Габріели було лише дві кімнати й кухня. Та навіть цей мінімум вжахнув прибиральницю. «Матір Божа! Це ж чого Принцеса так лайном обросла?»

Ораторські здібності не входили до чеснот принцеси Габріели. Починаючи говорити, вона рясно червоніла, вуха робилися яскраво-рожевими, просвічували навпроти тьмяного сонячного світла, яке пробивалося крізь запилюжені шибки. Таша, тамуючи регіт, серйозно вислуховувала накази хазяйки. Та просила нічого не чіпати, не вчиняти кардинальних дій, лише зробити легке прибирання й попрасувати заготовлену білизну. Прибиральницьке свавілля дозволялося лише у ванній кімнаті й на кухні.

— Я люблю рослини! — пояснювала, обводячи долонею безліч горщиків на балконі, в яких окрім звичайних квіточок росли ще й кущі і навіть невеличкі дерева. З них, власне, й облітало листя, яке носилося по хаті, як по стайні. — Мені подобається уявляти, що я ходжу по землі. — Принцеса показово наступила на листочок. Він тихенько затріскотів, під пресом чималого кросівка ламалися його тендітні хребці. Принцеса майже в оргазмі закрила очі, глибоко вдихнула самим лише носом — і раптово зойкнула, розклепивши повіки. — Ой, цвіте! — вигукнула, аж загули стіни. — Цвіте! — підскочила на одній ніжці (якщо можна так назвати подібну кінцівку) і дременула на кухню.

Таша посунула й собі за Габріелою. В кухні та ніжно погладжувала надзвичайно гарну квітку, котра, вірогідно, щойно розквітла.

— Я почула запах, — зашарілася принцеса й приклалася до фіолетового бутона потрісканими губами.

Вдруге зойкнула, похапцем подивилася на годинника, рвонула до коридору, примушуючи підлогу під собою труситися. Звідкілясь від дверей віддавала останні накази. Таша вийшла до неї, і принцеса зненацька рвучко притягла її до себе, міцно обняла, аж Таші тріснуло щось усередині, й по-родинному поцілувала тричі у щоки…

«Дійсно неординарна», — вирішила Наталка.

Для Габріели Таша виконувала завжди однакову роботу, фантазувати на тему прибирання тут було не заведено. Підмітала мітлою з довгою ручкою, оминаючи вазони, як у слаломі (пилососа не було принципово, бо він міг нашкодити рослинам), шкребла підгорілі каструлі, про які принцеса перед виходом на роботу розповідала все нові й нові історії. Оповідки зводилися до того, що, задивившись на якусь мушку, черв’ячка, листочок, пилинку, хмаринку чи вітерець, принцеса мусила потім їсти кашу, картоплю, капусту чи м’ясо з гірким присмаком горілого. Габріелі було тридцять сім років, вона не мала чоловіка чи коханця, але гормони грали, і це штовхало жінку закохуватися у предмети.

Вона досить непогано малювала, як на Ташин смак. Переважно зображувала коней, котів, собак на лоні природи, так би мовити — Божі тварі на пленері. Судячи з того, що Наталка через тиждень перемивала залишені Габріелою порцелянові сервізи на кільканадцять осіб, навантажені біля мийки у височезні стоси-хмарочоси, принцеса полюбляла влаштовувати велелюдні вечірки.

— З якого приводу? — весело питала прибиральниця, вказуючи на батареї тарілок. Таша всією душею полюбила незграбну принцесу за її дитячу вдачу та наївність.

— Сестри шукають мені пару, — промовляла Габріела, ховала обличчя за червоними долонями та гучно, по-конячому іржала. Довго не могла спинитися.

Наталка вбачала в її поведінці зародки нервового захворювання.

У Габріели було дві сестри та брат. Старші сестри мешкали у Мюнхені, мали сім’ї, дітей, були як дві краплі води схожі на Габріелу, але вирізнялися жорсткими чоловічими характерами. І це грало в унісон із їхніми зовнішніми параметрами. Натомість Габі вважалася в родині