Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

А я ім'я не знаю

Йому! Чуття — то все[76];

Ім'я — то звук і дим,

Що пал небесний сповива.

М а р ґ а р и т а

Втішаєш ти мене всім тим;

Священик каже те ж; слова

Він тільки інші ужива.

Ф а у с т

Ти обійди усі світи, —

Це кажуть всі од серця повноти,

Та кожному своя властива мова;

Чому й мені свого не вжити слова?

М а р ґ а р и т а

Послухаєш, то й гарно кажеш ти,

А все ж тривога обіймає,

Бо у тобі Христа немає.

Ф а у с т

Дитино!

М а р ґ а р и т а

                    Горе мені тяжке,

Що встряв ти в товариство таке.

Ф а у с т

Яке?

М а р ґ а р и т а

      Того, що ходиш завше з ним,

Ненавиджу я всім нутром своїм;

Такого не було ще ніколи;

Побачу — аж у серце коле,

Той чоловік страшний якийсь.

Ф а у с т

Люба лялечко, не бійсь!

М а р ґ а р и т а

Його присутність аж кров стенá.

Я всім зичлива й приязна;

Тебе хочу бачить — жду не діждуся,

Того ж чоловіка душею боюся,

Та ще й здається, що він шахрай!

Як я неправа, Боже, не карай!

Ф а у с т

Є ж і такі диваки на світі.

М а р ґ а р и т а

Із таким я б не хотіла жити!

Як тільки він заходить сюди —

Подивиться так глузливо завжди

І мов зі злом;

Знать, що йому чуже все кругом;

В нього написано на лобі,

Що йому ніхто не в уподобі.

Мені з тобою тут в тишí

Так легко, вільно на душі,

В його ж присутності мене мов що стискá…

Ф а у с т

(до себе)

Моя віщунко ти чутка!

М а р ґ а р и т а

Аж самовладу я гублю,

Як він до нас свій вид бридкий появить.

Здається, що й тебе вже не люблю,

Молитися при нім не можу навіть…

Аж серце сохне у журбі;

Так, мабуть, Гайнріх, і тобі.

Ф а у с т

То просто антипатія.

М а р ґ а р и т а

                        Я мушу йти.

Ф а у с т

Коли вже зможу я

Набутися з тобою вдвох, мій світе,

Із груддю грудь, з душею душу злити?

М а р ґ а р и т а

Якби ж то спала я сама,

То сю ніч я б дверей не замикала.

Так мати ж — мов не спить — дріма,

І, якби нас вона застала,

То я б і з місця вже не встала!

Ф а у с т

Нічого, серце, то дарма.

Нá пляшечку! Лиш три краплини

Підлий в пиття; це зразу вплине,

Їй сон глибокий принесе.

М а р ґ а р и т а

Для тебе я піду на все.

А це їй часом не завадить?

Ф а у с т

Хіба я можу зле щось радить?

М а р ґ а р и т а

О голубе, я так тебе люблю,

Що воленьку у всім твою вволю;

Для тебе я такого вже зробила,

Що більш зробить, здається, і несила.

(Виходить).

М е ф і с т о ф е л ь

(увіходить)

От мавпа! Вже пішла?

Ф а у с т

                         Ти знов тут шпигував?

М е ф і с т о ф е л ь

Так, все, здається, розібрав:

Вас, докторе, навчали катехизі,

І ви раділи з тих побожних вправ.

Дівчата те читають, як по книзі, —

Хто вірить в Бога щиро й гаряче,

Той і від них, гадають, не втече.

Ф а у с т

То ти не бачиш, хижий звіре,

Що вірна, щира та душа,

Святої повна віри,

Яку вважа

Єдиним щастям, — тож вона боліє,

Що ближній осягти спасіння не зуміє.

М е ф і с т о ф е л ь

Ех ти, жених надземно-земний!

Вóдить за ніс тебе дівча.

Ф а у с т

Ти, пекла вибрудок нікчемний!

М е ф і с т о ф е л ь

Фізіономії ж вона незле вивча[77].

То моторошна їй завжди моя присутність?

Крізь маску цю побачила вона

Мого ума приховану могутність;

Для неї — геній я, а може, й сатана.

Так сю ніч…

Ф а у с т

                Що тобі до того?

М е ф і с т о ф е л ь

І я ж утіху маю з цього.

БІЛЯ КОЛОДЯЗЯ[78]

Ґ р е т х е н   і   Л і з х е н   із глеками.

Л і з х е н

Про Бербельхен ти чула щось?

Ґ р е т х е н

Ні, рідко я ходжу між люди.

Л і з х е н

Сьогодні чула я од Труди,

Що їй до скруту вже прийшлось,

Отій гордячці!

Ґ р е т х е н

                Як?

Л і з х е н

                     Вже щось в ній є!

Тепер на двох і їсть, і п'є.

Ґ р е т х е н

Ах!