Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Запроменіла, зазоріла,

Прохлюпнулась в найглибшу хлань.

Там в'ється пара, дим клубками,

Там жар у мареві горить,

То ллється тонко, мов нитками,

То водоспадом аж яскрить,

То по долині круженяє,

Струмує тисячею жил,

То знов водносталь їх єднає

Між двох прилеглих скельних брил.

Ось іскор безліч нам заграла,

Мов золотий пісок зрина…

Поглянь, поглянь, як запалала

Скали стрімчастої стіна!

М е ф і с т о ф е л ь

Мамон вже знає, як одзначить

Цю урочистість, празник цей!

Радій, що все ти зміг побачить;

Я чую вже розбещених гостей.

Ф а у с т

Який рвучкий схопився вихор!

У спину б'є, мов триста душ!

М е ф і с т о ф е л ь

Чіпляйсь за ребра скель чимдуж,

Бо в прірву звалишся, то буде не до ігор.

Гускне ніч од імли завíй…

Чуєш? Бором реве борвій!

Сполошились сови вирлаті.

В вічнозеленій палаті

Вітер колони рушить,

Гілля трощить і крушить,

Стовбур'я стогне в одчаї,

Коріння вивертом зяє.

І страшно грьопає враз додолу

Мішма, шкереберть все те посполу,

І, розгулявшись по вітровалі,

Буря регоче в проваллі.

Чуєш крики — дальше й ближче?

Чуєш гуки — вище й нижче?

З усіх верхів, з усіх низів

Рине скажений чаклунський спів.

Х о р   в і д ь о м

Весь Брокен од відьом зацвів, —

Жовта стерня, зелений сів.

Зібрався там увесь кагал, —

Сів Уріан на трон із скал[96].

Усяк навзаводи летить,

Відьма пердить, а цап смердить.

Г о л о с

Старенька Баубо в стороні

Одна трюхика на свині[97].

Х о р

Хвала тому, кому хвала!

Нехай би Баубо нас вела!

Вперед, стара! Щодуху дми!

А за тобою — ми, відьми!

Г о л о с

Ти кудою ішла?

Г о л о с

                     Мимо Ільзенштайна[98].

До сови у гніздо зазирнула стайна,

Аж та витріщилась.

Г о л о с

                       Взяв би тебе дідько!

Чого ти так швидко?

Г о л о с

Я півбока драна,

Дивись, яка рана!

Х о р   в і д ь о м

Далекий шлях, широкий шлях,

А всі стовпились — просто жах,

Всіх вила колють, мітли рвуть,

І мати дохне, й діти мруть.

В і д ь м а к и

(півхором)

Ми тут повзем, як слимаки,

Попереду усе жінки.

До зла баби йдуть, як на мед —

На тисячу ступнів вперед.

Д р у г и й   п і в х о р

Та ми не заздрим на бабів,

Їм треба тисячу ступнів,

А чоловік — одразу скік!

І перегнав весь той потік.

Г о л о с

(зверху)

Ходіть до нас сюди з озір!

Г о л о с

(знизу)

Хотіли б ми до гір, на шир,

Та миємось, уже чистіш води,

Зате й безплідні назавжди.

О б и д в а   х о р и

Вже місяць змерк, світ зíрок стух,

І вихор стих, і вітер вщух,

Лиш ми, відьми, тут шумимо,

Мільйони іскор метемо.

Г о л о с

(знизу)

Пождіть! Пождіть!

Г о л о с

(зверху)

Це хто з провалля там ячить?

Г о л о с

(знизу)

Мене візьміть! Мене візьміть!

Я лізу більше трьох століть…

Яка тяжка до верху путь,

А все ж кортить з своїми буть.

О б и д в а   х о р и

Сідай на вила, на козла,

Дістань колá чи помела;

Бо хто сьогодні не злетить,

Тому в багні довіку скніть.

Н е д о в і д ь м а

(внизу)

Я вже давно тут дрібочу,

Але, як інші, не злечу;

Із дому йду усіх раніш,

Сюди прийду — усіх пізніш.

Х о р   в і д ь о м

Чарівна масть одваги дасть[99],

Оберне всяку річ у снасть,

Учинить човен із ночов, —

Хто вверх не сплив, той вниз пішов…

О б и д в а   х о р и

Ми облетіли гору в млі,

Аж захотіли до землі.

Весь луг сирий скорій укрий,

Відьомський рій, відьмацький рій!

(Опускаються).

М е ф і с т о ф е л ь

Біжать, летять, свистять, стукочуть,

Скриплять, шиплять, киплять, клекочуть,

Смердять, іскрять, горять, печуть!

Відьомський дух повсюди чуть!

Держись мене, бо зразу відітруть.

Та де ж ти?

Ф а у с т

(здалека)