Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

До мене, духи, всі сюди,

Як ви мені покірні, —

Ми вже знову, й назавжди,

З жоною друзі вірні.

П у к

Пук перевертом іде,

Притупує ногою,

Веселих духів вслід веде

Ватагу за собою.

А р і е л ь

Аріель заводить спів

У тонах дивних, ясних;

Вабить всіх його мотив —

Потворних і прекрасних.

О б е р о н

Всі, хто хочете, ходіть

До нас любові вчиться!

Щоб подружжю в згоді жить,

Перш треба розлучиться!

Т і т а н і я

Як муж бурчить, жона кричить —

На це є добрий захід:

Її на схід кудись замчіть,

Його пошліть на захід!

О р к е с т р

(tutti fortissimo)

Комарі й жучки-гучки,

Їх брати і сестри,

Жаби й коники-сюрчки —

Усі у нас в оркестрі!

С о л о

Чи ви бачили дуду —

Мов бульбашку надуту?

Йде й гуде — ду-ду, ду-ду,

Гундосить аж до нуду.

Д у х,   щ о   т і л ь к и   т в о р и т ь с я[111]

З жабиних пліч, павучих ніг

І крилець двох незгірших, —

Як не вийде звіреня,

То, певне, вийде віршик!

П а р о ч к а

Дрібний крок, високий скок,

Де росяна травиця;

Та в повітря до пташок

Тобі несила звиться.

Ц і к а в и й   м а н д р і в е ц ь

Чи я у маскарад замчавсь,

А чи марю, може?

Звідкіля ти тут узявсь,

Обероне-боже?

О р т о д о к с

Не має він хвоста й рогів,

Я ж знаю те, що знаю:

Як і грецьких всіх богів,

Його за чорта маю.

П і в н і ч н и й   х у д о ж н и к

Що я тут не розпочну —

Якісь бліді етюди.

Ось я в Італію майну,

Там все інакше буде.

П у р и с т

В який це я попав содом!

Які кругом лахудри!

З усіх присутніх тут відьом

Лиш дві вживають пудри.

Г о л а   в і д ь м а

І пудра, й плаття нас ляка,

То — баб'яче вже діло;

Сиджу на цапі голяка —

Любуйте всі на тіло!

С т а р а   в і д ь м а[112]

З тобою спорити шкодá,

Та високо не пнись ти;

Хоч ти вродлива й молода,

А доведеться гнисти.

К а п е л ь м е й с т е р

Комарі й жучки-гучки,

Од голої одстаньте!

Жаби й коники-сюрчки,

Не кваптеся, анданте!

Ф л ю г е р

(в один бік)

Яка компанія, гляди;

Панянки знакомиті,

Та й кавалери хоч куди, —

Усі як перемиті!

(У другий бік).

Як не розступиться земля

Цю погань поглинути,

Тоді од них готовий я

І в пекло плигонути.

К с е н і ї

Ми — кузьки з тисяччю жалець,

Кусаємось затято;

Прийшли ми к чорту на ралець,

Бо це ж наш рідний тато!

Ґ е н н і н ґ с[113]

Поглянь на дружний рій казюк —

Наївні і жартливі!

Ще хтось подумає про злюк,

Що серцем добротливі.

М у з а г е т

Мені приємно поблудить

В цім галасливім крузі;

Відьми б я краще став водить,

Як ті примхливі музи.

C i - d e v a n t   г е н і й   ч а с у

Із нами ладь, держись за нас, —

Побачиш, вийдеш в люди!

Це ж Блоксберґ, наш німецький Парнас,

Усім тут місця буде.

Ц і к а в и й   м а н д р і в н и к

Що то за один, скажіть,

Бундючний, гордовитий?

Все носом нишпорить, нюшить,

Чи є тут єзуїти.

Ж у р а в е л ь

Чи чиста, чи мутна вода, —

Люблю ловити рибку;

Й побожним часом випада

В чортів побути дрібку.

С и н   с в і т у

Побожні йдуть на кожну путь,

Аби вела угору;

І Блоксберґ скоро оберуть

За місце для собору.

Т а н ц ю р и с т

Що це? Ніби бубнії

На багвах б'ють у бубни?

Та де там, ні! То бугаї

Очеретолюбні.

Т а н ц м е й с т е р

Усі у круг — танцюй, нога!

Всі скачуть, як попало,

Кривий стриба, гладкий плига —

Байдуже, що невдало!

С к р и п а л ь

Чорти! Один одного б тут

Смачніше, як людей, їв!

Та їх гамує голос дуд,

Як звірів — спів Орфеїв[114].

Д о г м а т и к

Усякій критиці на зло

Я на своїм остався:

Бо якби чорта не було,

То де ж би він узявся?

І д е а л і с т

Моя фантазія буя

Цей раз, як кінь безгнуздий;

Бігме, коли усе це — я,

То я таки безглуздий.

Р е а л і с т

Шаліє дух, піднявши бунт;

Я лютий до нестями!

Уперше тут схитнувся ґрунт

У мене під ногами.

С у п е р н а т у р а л і с т

Таїть утіхи