Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Із'їв мене!

А сестричка мала

Взяла й знесла

Кістки в зелений гай;

Я пташечкою полинула —

Вилітай! Вилітай!

Ф а у с т

(відмикаючи)

Не думає вона, що милий тут,

Соломи шелест чує, брязкіт пут.

(Входить).

М а р ґ а р и т а

(ховаючись у солому)

Ой горе! Йдуть… Ой смерть, не йди!..

Ф а у с т

(тихо)

Цить, цить! Я випущу тебе на волю.

М а р ґ а р и т а

(кидаючись йому до ніг)

Коли людина ти, згляньсь на мою недолю!

Ф а у с т

Та не кричи, сторожі не збуди!

(Схоплює кайдани, щоб відімкнути).

М а р ґ а р и т а

(навколішки)

А хто ж тобі цю владу дав

Наді мною, кате!

Крові вночі вже зажадав…

Ой зжалься, встигнеш ще скарати!

Чи ждати ранку тобі шкода?

(Підводиться).

Я ж молода ще, молода!

І мушу вмерти!

Я гарною була, і в тім причина смерти.

В мене був дружок, а тепер нема,

Хтось порвав вінок, квіти поламав…

Ой, пусти! За що така насила?

Пощади! Що я тобі зробила?

Вчуй мою благальну річ…

Та я ж не бачила тебе й навíч!

Ф а у с т

Чи виживу я цю стражденну ніч!

М а р ґ а р и т а

Тепер твоя тут воля, кате.

Дай хоч дитя погодувати,

Всю ніч воно ще тут було;

Вони взяли його, мені на зло,

І кажуть, що я вбивця немовляти.

І я безрадісно помру.

Пісень про мене співають… То не люди — шакали.

Вони ту казочку стару

До мене приклали.

Ф а у с т

(падає їй до ніг)

Тобі до ніг упав коханий,

Прийшов розбить твої кайдани.

М а р ґ а р и т а

(кидається до нього)

Усім святим повинні помолиться ми!

Дивись! Під східцями

Горить огненна

Страшна геєна!

Лукавий,

Губитель кривавий,

Рикає, мов звірюга!

Ф а у с т

(голосно)

Ґретхен! Ґретхен!

М а р ґ а р и т а

(наслухаючи)

Я чую голос друга!

(Зривається на ноги, кайдани спадають).

Де він, де? Я вчула слово кличне!

Вільна я! Зникає тло темничне!

Швидше, швидше пригорнути,

Упасти на груди!

Крикнув він: «Ґретхен!» Той голос любовний

Крізь регіт глумливий і скрегіт зубовний,

Крізь ревіт пекельний, диявольський сказ —

Той голос коханий впізнала я враз!

Ф а у с т

Це я!

М а р ґ а р и т а

Це ти! Ох, ще скажи! Ще раз!

(Обіймає його).

Це він, це він! Не стало мук, образ,

І тьми тюрми, й кайданів, і недолі!..

Це ти! Я знов на волі!

Ти мене спас!

Дивись, ось тая вулиця,

Де вперше ми ззирнулися,

А ось і той садок,

Де з Мартою тебе я ждала в вечорок.

Ф а у с т

(хоче вивести її)

                Ходім! Ходім!

М а р ґ а р и т а

(пестить його)

                                Лишись!

І я тут лишусь, як ти лишишся!

Ф а у с т

Та не барись!

Як забаришся,

То нам на волі не бувать.

М а р ґ а р и т а

Ти що? Не вмієш цілувать?

Зі мною тільки розлучився,

Вже