Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Тобі під такт!
Відьма одсахнулася з гнівом і жахом.
Впізнала вже, опудало погане?
Впізнала ти свого володаря?
Захочу я — й тебе, й твого звір'я
Перед очима враз не стане!
Забула вже вбрання червоне це
І півняче перо на капелюшу?
Чи, може, я сховав лице?
Чи, може, сам назватись мушу?
В і д ь м а
Пробачте, пане, за прийом!
Та, бачу, ви не з копитом.
Та й де ж це ваші вірні круки?[49]
М е ф і с т о ф е л ь
Гаразд, цей раз забудьмо зло!
Води чимало утекло
Од часу нашої розлуки.
Тепер прогрес, що світ весь охопив,
І чорта навіть зачепив;
Північні привиди вступилися з дороги;
Де стрінеш кігті, хвіст і роги?
От кінської ноги — не можу я зректись,
Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,
Бо рада є й на те: тепер же повелись
Фальшиві литки в моду всюди.
В і д ь м а
(пританцьовуючи)
Ой я п'яна і без вина —
Вернувсь мій пан, мій сатана!
М е ф і с т о ф е л ь
Не зви мене більш тим ім'ям!
В і д ь м а
Чому? Хіба ж воно завадить вам?
М е ф і с т о ф е л ь
Із тим ім'ям ми в книгу притч попали,
Та не пішло те на корúсть людцям:
Лихого відреклись, а добрими не стали.
Тепер я — «пан барон», ти так мене і зви;
Тепер я кавалер, як інші кавалери,
Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,
І герб шляхетський — ось диви.
(Робить сороміцький жест).
В і д ь м а
(заходиться реготом)
Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!
Такий жартун, як перше був!
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Мій друже, вчись, яким шляхом
Підходить треба до відьом.
В і д ь м а
А що ж сюди вас, панство, привело?
М е ф і с т о ф е л ь
Нам треба склянку, знаєш, того соку…
Та щоб пиття старе було!
Воно міцніє рік від року.
В і д ь м а
Та ось той сік, у цьому бутлю,
Сама я часто з нього дудлю —
Смачне, й ні крихти не смердить;
Чому б і вас не пригостить?
(Нишком).
Та як первісних чар нема в ції людини,
Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.
М е ф і с т о ф е л ь
Та не завадить, ні, бо чоловік це свій,
Найкріпшого дання йому готовий дать я,
Накресли круг, скажи закляття
І чару вщерть йому налий.
В і д ь м а ворожить, химерно жестикулюючи, — обміркує круг і становить у нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи — почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп — піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває Ф а у с т о в і, щоб підійшов.
Ф а у с т
(до Мефістофеля)
Скажи, нащо це готування,
Це химородне чаклування?
Усі ті витівки дурні
Давно вже ввірились мені.
М е ф і с т о ф е л ь
Нехай собі! То все на сміх;
Не будь же строгим ти до них!
Це мов лікарська процедура,
Щоб краще діяла мікстура.
(Примушує Фауста вступити в круг).
В і д ь м а
(починає високохмарно декламувати з книги)
Як досягти
До десяти?[50]
Один — як дим,
А два — сплива,
А три — зітри,
Чотири ж — виріж,
А п'ять — украдь,
А шість — ізчисть,
А сім — знесім,
А вісім — повісим,
А дев'ять що? — Нéвідь-що.
А десять — кудесять.
Отак-то лічим ми, відьмú.
Ф а у с т
З гарячки баба щось верзе.
М е ф і с т о ф е л ь
Стривай лишень, це ще не все.
Вся книга та з однакових мудрацій;
На неї й я поклав чимало праці.
Усіх тих таємниць, усіх тих протиріч
Ні дурень, ні мудрець не втямить ані гич.
І так ведеться вже давно:
Ми знаєм прикладів чимало,
Як кривду в правду обертало
Те «три в однім і в трьох одно»[51].
Отак повчають скрізь і всюди,
І з дурнями змагатись зась —
Бо, чуючи слова, звичайно вірять люди,
Що в них і думка є якась.
В і д ь м а
(ворожить далі)
Науки дар —
Немов між хмар,
Для людства таємниця!
А хто без дум,
Тому, мов на глум,
Вона спішить одкриться.
Ф а у с т
А може, годі? Чи не всé ще?
Вже як не трісне голова!
Здається, мов оті слова
