Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
Дай виграти грошей!
Я дурень в біді,
А стану тоді
Розумний, хороший.
М е ф і с т о ф е л ь
Була б щаслива мавпа, як ніхто,
Коли б уміла грати у лото.
Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують вперед.
М а в п í й
Оце земля:
Летить, кружля,
Не знає впину;
Бряжчить, як скло,
Бо в ній дупло
На всю нутрину;
Блищить, мигтить,
Кругом ряхтить, —
Гляди, мій сину,
За рухом стеж,
Бо розіб'єш її до решти
І сам за те ж
Тоді помреш ти.
М е ф і с т о ф е л ь
Це що, решето?[47]
М а в п í й
(здіймає решето)
Як злодій хто —
Воно ураз покаже.
(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).
На, глянь в решето!
Ну, злодій хто?
Хоч знає, не каже!
М е ф і с т о ф е л ь
(підходить до вогню)
Це що за збан?
М а в п í й
Який ти дурбан!
Та це ж казан.
Чудні в тебе мислі!
М е ф і с т о ф е л ь
Яке ж ти мурло!
М а в п í й
Ось нá помело
Та й сядь тут у кріслі.
(Садовить Мефістофеля на крісло).
Ф а у с т
(дивиться в дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)
Який чудовий вид одкрили
Свічада чари тут очам![48]
Ой осінú мене, Амуре легкокрилий,
Щоб я до неї враз домчав!
Ах, тут стоять доводиться мені;
Коли наблизитись я хочу —
Вже бачу я в тумані, мов у сні,
Ту постать чарівну жіночу.
Невже ж така у жінці є краса?
Невже в цьому простягненому тілі
Вмістилися всі неба чудеса?
Невже таке і на землі б ми стріли?
М е ф і с т о ф е л ь
Та ясно, коли Бог шість день попрацював
І потім «браво» сам сказав,
То, певне, він не схибив цілі.
Ну, поки що дивись на видиво бліде,
А там найду й живу красу для тебе;
Блаженний, хто її до себе
Як наречений поведе!
Ф а у с т усе дивиться в дзеркало. М е ф і с т о ф е л ь, розлігшися в кріслі і граючись помелом, веде річ далі.
Я тут сиджу, неначе цар на троні!
І скіпетр у руці, от тільки не в короні.
З в і р і
(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними вихилясами і великим галасом приносять Мефістофелю корону)
Вінчáній главі
Дай поту й крові —
Корону скріпити.
(Сіпнули якось необережно корону і розбили її надвоє, скачуть довкола з половинками).
А ми глядимо,
За всім слідимо,
Щоб вірші ліпити.
Ф а у с т
(перед дзеркалом)
Я збожеволію! Це сказ!
М е ф і с т о ф е л ь
(вказуючи на звірів)
Та і мені ось ці вже голову прогризли.
З в і р і
А в слушний час
Бувають у нас
У віршах навіть мислі.
Ф а у с т
(як перше)
У мене в грудях аж клекоче!
Ходімо далі од біди!
М е ф і с т о ф е л ь
(в тій же поставі)
Я визнаю, проте, охоче,
Що з них поети хоч куди!
Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум'я і жбухає в комин. Відьма через полум'я влітає в кухню з оглушливим репетом.
В і д ь м а
Ух! Ух! Ух! Ух!
Проклята твар! Паскудна гидь!
Казан проспать? Мене спалить?
Триклята бридь!
(Побачивши Фауста і Мефістофеля).
А ви чого?
А вам кого?
А ви куди?
І як сюди?
Ось я вогню
На вас хлюпну!
(Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).
М е ф і с т о ф е л ь
(обернувши помело, трощить склянки й горщики)
Шарах! Тарах!
По всіх горшках!
Все розвалю,
Все розіллю, —
Це, стерво, так
