Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете

Ні свинства, ні дурниці не сплетеш.

Ф р о ш

(виливає йому на голову склянку вина)

Нá й те, і те!

Б р а н д е р

              З свиней свиня!

Ф р о ш

А ти не в'язни, як пеня!

З і б е л ь

За двері геть! Не треба чвар!

Усяк лиш пий і пісню шквар:

Гей, гей-а-гей!

А л ь т м а є р

                 Ой пробі! Вати, вати!

Оглухну я, як будуть так співати.

З і б е л ь

Як од склепінь луна іде,

То, значить, добре бас гуде.

Ф р о ш

Отак! Кому ж не в лад, того в три вирви гнать!

Ой тара-ляра-ля!

А л ь т м а є р

Ой тара-ляра-ля!

Ф р о ш

Ну, можна починать.

(Співає):

І як воно іще стоїть, Священне Римське царство?

Б р а н д е р

Погана пісня! Політична! Тьху!

Противна пісня! Даймо Богу славу,

Що не на нас він звірив ту державу.

Про мене й те прибуток немалий,

Що я не цісар і не канцлер в ній.

Та треба й нам якесь начальство мати;

Анумо папу обирати!

Відомо всім, котрій з прикмет

Належить тут пріоритет![40]

Ф р о ш

(співає)

Соловейку-пташко, лети-вилітай[41],

Мою милованку сто раз привітай…

З і б е л ь

Про милу не співай! Не хочу я і чути!

Ф р о ш

Співай і прославляй! По-твоєму не бути!

(Співає).

Одчини! Бо ніч іде.

Одчини! Бо милий жде.

Зачини! Світає день…

З і б е л ь

Ну що ж, співай на славу їй пісень!

Од цих пісень тобі ж колись завадить:

Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.

Нехай кохається вона з домовиком,

Вночі на пустирі стає із ним на речі,

І цап, вертаючись додому од відьом,

Хай на добраніч їм люб'язно промекече.

Хіба я з розуму вже спав,

Щоб за повією впадав?

Які у біса їй привіти?

Хіба що вікна потрощити!

Б р а н д е р

(гримнув кулаком по столу)

Мовчать! Мовчать! Що за содом!

Ви ж знаєте, я вмію жити:

Тут всі закохані кругом,

Їх треба чимсь хорошим пригостити,

Щоб все кінчилося ладом.

Ось пісня вам нового крою,

І всі тягніть приспів за мною.

(співає)

Раз криса в кухні завелась,

Жила із сала й масла,

Мов доктор Лютер, розплилась,

Пузце собі напасла.

Та кухар їй отрути дав,

І білий світ немилий став,

Неначе з закохання!

Х о р

(весело)

Неначе з закохання!

Б р а н д е р

Вона й туди, вона й сюди,

Усе гризе, що знає,

З усіх калюж пила води —

Ніщо не помагає!

Вона й навплиг, вона й навскач,

Її ж пече — хоч сядь та й плач,

Неначе з закохання!

Х о р

Неначе з закохання!

Б р а н д е р

І зо страху середо дня

У кухню як не скоче!

Упало край вогню, бідня,

Так жалібно пискоче…

Отруйник злий сміється лиш:

«Ого, як солодко квилúш,

Неначе з закохання!»

Х о р

Неначе з закохання!

З і б е л ь

Ех, ниці блазні! І чому б

Із цього приводу радіти?

Жарт — бідну крису отруїти!

Б р а н д е р

Чи ба, озвався крисолюб!

А л ь т м а є р

Ех ти, товстий, а тонкокожий.

Ти, голомóзина гладка!

Недаром же і сам ти схожий

Ураз на крису й пацюка.

Ф а у с т   і   М е ф і с т о ф е л ь.

М е ф і с т о ф е л ь

От, для початку придивися,

Як весело живе гульвіса:

Йому, крім ґуль, усе бридня,

Справляє празника щодня.

Хоч розум в'яне від безділля,

Танцює кожен тут кругом,

Мов кошенятко за хвостом;

Аби легке було похмілля,

Аби шинкар на віру дав —

Ото йому усіх і справ.

Б р а н д е р

Що це за люди чудородні?

Одразу знать, що лиш сьогодні

До нас у місто прибули.

Ф р о ш

Це правда. Ляйпціґ наш в тім гідний похвали!

Він, мов малий Париж, своїх людей карбує.

З і б е л ь

І хто ж, по-твоєму, вони?

Ф р о ш

Стривайте лиш! Хай вип'ють ув охоту,

Я вúзнаю од них усе достоту —

Вони ще проти