Фауст. Трагедія - Йоганн Вольфганг Ґете
А л ь т м а є р
Та де ж це я? Чи не в раю?
Ф р о ш
Сад-виноград, чи що?
З і б е л ь
І я в лозі стою.
Б р а н д е р
У ярім листі ягід повно:
Буйні, крутлисті — гроно в гроно…
(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять те ж одне одному, попіднімавши ножі).
М е ф і с т о ф е л ь
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартує біс!
(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).
З і б е л ь
Це що ж?
А л ь т м а є р
Це ж як?
Ф р о ш
То це твій ніс?
Б р а н д е р
А я схопив твого… От чудо!
А л ь т м а є р
Оце удар! Аж жах шибає мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!
Ф р о ш
Що трапилось — ніяк не розберем.
З і б е л ь
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!
А л ь т м а є р
Я бачив сам — він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов оливо, здається…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?
З і б е л ь
Та це ж усе була мана!
Ф р о ш
А я хіба не пив вина?
Б р а н д е р
А як же ґрона ті на вітті?
А л ь т м а є р
От і кажіть, що див нема на світі!
ВІДЬМИНА КУХНЯ[45]
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан. Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті. М а в п а сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. М а в п і й із м а в п е н я т а м и сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь.
Ф а у с т
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов'я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров'я?
М е ф і с т о ф е л ь
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.
Ф а у с т
Я хочу знать.
М е ф і с т о ф е л ь
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!
Ф а у с т
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.
М е ф і с т о ф е л ь
Що ж! Жди відьомського пиття!
Ф а у с т
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?
М е ф і с т о ф е л ь
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів[46].
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вміє сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!
Оце такі в яги служкú.
(До звірів).
Немає дома господині?
З в і р і
В гостині!
Крізь димар
Пішла аж до хмар!
М е ф і с т о ф е л ь
Чи довго ж буде там баритись?
З в і р і
Та поки будемо тут грітись.
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?
Ф а у с т
Чи де ще є подібна бридь?!
М е ф і с т о ф е л ь
Е, ні, із ними говорить,
То це мені з відрад відрада!
(До звірів).
Скажіть же, кляті потерчата,
Що вам тут дідько заварив?
З в і р і
Нізчимну юшку для старців.
М е ф і с т о ф е л ь
Тоді в вас публіки багато!
М а в п í й
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кість
Мені на
